|
Солодощі для плазунів : Збірка поезії
Дмитро Лазуткін
— Факт,
2005.
— 160 с.
— (Серія: Зона Овідія).
— м.Київ. — Наклад 2000 шт.
Тверда обкладинка.
Жанр:
— Верлібр
Анотація:
Солодощі для плазунів за авторським рецептом являють собою досить привабливу і, в той же час, небезпечну страву. Можливо, секрет цього криється в неябиякій енергетиці текстів, представлених у новій збірці наймолодшого поета Зони Овідія. Отже — Дмитро Лазуткін. Вживайте обережно...
|
Лінк із зображенням книжки:
|
ПОЛІТ НОРМАЛЬНИЙ, МАМО
Розділ перший
***
це напевно такий особливий стан
або тимчасовий стан
або вік
але радше стан –
коли вже навіть трохи приємно їсти свіжу немиту полуницю
зосереджено відчуваючи як скрипить пісок на зубах
і прив”язаний за ноги
до надійно посохлої ностальгії
розхитуєшся над пропливаючими хмарами
але впасти не можеш
і погляд зупиняється на якусь лише мить
ніби стрілка годинника
вагаючись –
у який бік тепер?
і розгортаючи останню сторінку місцевої газети
на якій зазвичай розміщені некрологи
(бо некрологи це завжди мабуть остання сторінка)
усвідомлюєш ... [ Показати весь уривок ]
–
не треба в неї загортати хліб
і насіння також не треба
і взагалі нічого не треба загортати чи згортати –
хай собі буде як буде
хай собі іде як іде
хай собі кришиться і розсипається
кришиться і розсипається
бий у порожні відра
не бий у порожні відра
адже це лише такий вік або стан
радше стан
пошкоджена звукоізоляція
ламаний голос повітря між тобою і
не тобою
***
весна розправляє наповнені русла
нікому не скаже всю правду рибалка
як дивиться майже ковтаючи усміх
розрубана мов оселедець русалка
і слід угорі проростає повільно
мов зміст лише ледве знайомої мови
допоки по хмарах блукають всесильні
набиті травою священні корови
і ніби життя зависає на нитці
так тоскно і тонко що навіть не рветься
і слухає час із цікавістю вбивці
як дихає Бог між ударами серця
***
клонування пейзажів небесні мости
подорожньому – вітер спасенному – шлях
наші крила постійно воліють рости
ніби зграї пожеж на липневих полях
ти збираєш у жмені пісок почуттів
спершу – мокрий пісок
потім – просто пісок
прилипає до пальців як голос до слів
як до горла – ковток
і країна твоя – чи свиней чи кульбаб
і кохання твоє – чи істерик чи зрад
ці умовні кордони замацаних мап
наркотичних прозрінь молодий зорепад
так прожектор крізь нашарування ріки
ловить спини колючі сполоханих риб...
наші крила постійно воліють рости
але іноді – вглиб
і у русі у жесті вбачається знак
і в куточках очей – закипаюча мідь...
я готовий до бою я бачу вітряк...
він летить
***
сьогодні була злива. метелики вмирали
і випари здіймались розслаблені мов дим
ми вірили у світло бо світло вимикали
ми вірили у камінь бо камінь був твердим
але твоя планета розчинна ніби кава
та зблискують зірками вже заграні в любов
зелені очі мавок блакитні очі мавок
червоні очі мавок -
невиспалися бо
підсмажена медуза – налий ще трохи нафти
тріпочуть прапорами почавши ворожбу
можливо ми не звідси ми трохи космонавти
ми справжні камікадзе ми летимо в трубу
політ нормальний мамо сьогодні була злива
так часто – зранку осінь а ввечері зима…
зима вона хороша
труба вона красива
політ нормальний мамо політ нормальний ма…
***
ці штормові радіохвилі
ці протяги розгубленості
на відчиненому подвір*ї
нашої більш ніж умовної европи
як багато сил було віддано
за це високе моральне право
на таке врешті-решт паскуднее відчуття
що має запах міцного тютюнового перегару
і холоднее повітря не може розсіяти його
і горло болить нудно
і лімфатичні вузли самодостатності
помітно збільшуються особливо ввечері
коли збирачі порожніх пляшок і випадкового краму
прикладаються до алкоголю
готуючись втратити свідомість
перед приходом ангелів або охоронців правопорядку
щодня ми отримуємо запрошення до лікарні
хороші умови помірні ціни
щотижня ми отримуємо запрошення до церкви
зручний час безкоштовний паркінг
ти кажеш мені
що найкрасивішими чоловіки стають після тридцяти трьох
може і насправді
але що з того -
будівництво закінчено
нам нема діла до використаних матеріалів
нам нема куди йти звідси
на моїх черевиках пісок
на моїх черевиках єгипет
але чому його занесло так далеко?
можливо
так граються сонце і вітер
або відпрацьовують свої стратегічні завдання
можливо
справжня пам*ять –
абсолютно не те що я думаю
і варто поспішати
поки працює електрика
поки не зупинилося серце
поки я відчуваю перше і друге
однаково гостро
РЯТУВАЛЬНІ ЧОВНИ І ВЕЖІ
Самотньо блукаючи пляжами на південному морі
натрапляєш на кинуті прапори і пожовклі трояндові листки
небесні вентилятори
розганяють холодне повітря
лишаючи спокій
мою війну закінчено
моє серце лежить під соснами
мої птахи літають над хвилями
не знаючи де їм сісти
стільки свободи
навколо
стільки свободи
РОЗКЛАД РУХУ
сучасні засоби комунікації
дозволяють дізнатися
якнайшвидше
про найгірше
я нічого не чую
але бйорк бйорк
і наша тотальна багатовекторність
стає локальною біполярністю
бо ходити по вогню
легше ніж дихати вогнем
бо кохати тебе
майже так само як просто кохати
а в металевих суглобах
гарантована якість
бачиш
мавпа життя торкається холодним язиком
нетерплячих пальців
і кожна хмара
чіпляється за іншу
так потяги йдуть за розкладом
аби повернутися...
знаєш? – але ти точно не знаєш
правда? – але хіба це настільки приємно
потяги дійсно йдуть за розкладом
а ми чомусь завжди спізнюємось
я нічого не чую
говори повільно
***
Місяць росте як молодий горіх
риба в басейні живе
і вона золота…
ніби луска
на щоці заіскриться сміх
в цьому казковому місті
де хлоркою
пахне сльота
А колообіг чи втеча –
ангелам все одно
люди знімають голови просто так…
З*їж мою пам*ть
випий моє вино
дай мені знак
Ти чуєш
дай мені знак
Медом світання випещені вуста
стеля польоту кришиться на рядки…
хочеш забути те що вона свята
ловиш повітря – десь тут були зірки…
Колір жартує – сіре на золоте
мавпи героїв радісно гають час
і так недбало
ранок вінки плете
і так недбало
кидає їх до нас
БІЛІ ЛЮДИ
черговий сніг
один з останніх цієї зими
під ногами мокро
слизько ненадійно
ледь помітна крижана шкіра
обличчя молодого охоронця
нічний автобус
підбирає рештки обраних
на околиці світу
тягнеться
видовжується
якось тонко
ось-ось обірветься
не обривається...
біла людина за білою стіною
цієї ночі всі люди білі
двірник з лопатою виходить на двір
нікуди не поспішає
***
синьооке моління торкнулося снігу
думав номер закреслю а вийшло дорогу
кілька тижнів лишається вивчити кригу
і з кристаллика серця попити вологу
повна чаша і спокій
чужі телефонии
на зупинці трамваю знайомі прикмети
ти цілуєш повітря вивчаєш закони
я читаю газети
і годує годинник крайнебову сирість
я чекав ти чекала …
собак позіхання
синьооке моління приємна чутливість
повна чаша і спокій
важке тренування
НОВОРІЧНЕ (світле)
заблищали сніжинки-льодяники
наче усмішка з ранку – вогні
і такими беззахисно п*ними
новорічні посипались дні
вовкулака приходив на милицях
www.я – снігуронька.com
і моя Україна збудилася
коли пестив її язиком
***
на півночі року – висока вода
і дим що вистежує напрямок вітру...
і надто відлунює – просто хода
що вклинює літеру в літеру...
ти можеш ховатися десь між людей
ти можеш губитися марити падати
збиваючи піну з ранкових очей
ранковими вадами
високими водами хлібом вином
прозрінням вином і - як водиться - втечею
між сіном і голкою серцем і сном
реченням і зреченням
твоя половина – у радіохвиль
твоя революція – бродить печінкою
замацана страхом і куркою-гриль
зляганням і шинкою...
ці сині поля біля синіх садів
це впевнене світло ці хмари мов жалюзі...
висока вода ми йдемо по воді
сліди – залишаються
***
Мелодії з радіоприймача і шипіння автомобілів за вікном
перегукуються перед тим як злитися в непрозорій колбі кімнати
в якій - так вже сталося –
все менше тепла від тих
хто сюди заходить
все сильніше тяжіння
того що тут залишається
сірі голуби
мовчки дзьобають новини залишені кимось на підвіконні
чи так хотілося знати більше?
чи так само швидко випаровувалася
надія на здатність змінити хоча б щось
у міжсезонному розкладі пересування по вертикалі
але чергове телефонне здригання це не стільки спроба порозумітися
хоча б наприкінці всього що сталося і на початку всього що не відбулося
скільки черговий рух пальців у напрямку легенів
буде тобі добре
буде тобі мокро
буде тобі кохання випране ніби сорочка
і всі гудзики на місці
наші сліди невидимі
наші вчинки навряд чи зможуть відповісти за наслідки
наша земля і наша правда
тримаються одне одного занадто міцно
навіть коли тримаються на пігулках
входиш чи виходиш
йдеш чи вертаєшся
концентрація смерті під твоєю шкірою залишається незмінною
тому ми завжди готові синхронно впасти у відчай
хаотично згадуючи спільні іграшки розламані спільними зусиллями…
цієї пори риби сплять ніби під гіпнозом
а неприкаяні діти жбурляють камінці які тонуть у зеленій воді
бо води багато
а кола накочуються на береги ледве помітними хвилями
від яких мовчки важчає пісок настільки
що вже не може навіть поворухнутися
***
коробку з дитячими іграшками
хтось залишив на перехресті
ніби назавжди
випадкові перехожі
неспішно пережовують сіро-небесну глину
твій персональний іуда
в муках але
доживе таки
до глибокої старості
принаймні шанси великі –
каже усміхнений букмекер
клацаючи новенькою запальничкою
***
Щось перевернулося
камінь кинь в акваріум
рибок трохи тіпає
не приходять сни
холодно під місяцем жити відзеркаленням
гоїмо закохано почуття вини
синіми листочками ніч вікно насичує
на воді метелики ніби неживі...
п*яно цілуватися
захлинутись відчаєм
перестиглі яблука б*ють по голові
це пора – мелодія
ніби одяг зірвана
пальцями нервовими...
колесо? крило?
пружне накопичення пауза до вірного
у провалля пострілом
ніби не було
***
пакистанський малюк уповільнює місячне сяйво
у прозорій кімнаті на стінах ростуть колоски
та кишені доріг надто рвані щоб втримати зайві
і невміло приклеєні до горизонту зірки
я би міг ще так довго так довго стогнати про тебе
вивертати суглоби навряд чи потрібним словам
але серце блукає між недорахованих ребер
надто вільно чи надто самотньо чи як йому там ?
наші добрі птахи вміють битися – дзьобом у стелю –
наші мудрі жінки мають ліки від колотих ран...
пакистанський малюк ще ніколи не бачив пустелю
бо сліпий від початку та в нього є свій пакістан
і так зимно вночі...
надто довго чи надто спокійно
а в розлуці смачніше – спокуса нудьга алкоголь...
але ігри – бо ми таки граємо – схожі на війни
розподілено ролі
все просто вивчай свою роль
***
вже забутий мотив пригадай проспівай обмини
ці пустельні часи які гріх називати чужими
бо за одним один - хай не віщі а все-таки сни
бо слова на гачку із повітря витягують рими
і усі молитви - з різних мов – підбирають ключі
і смішні вояки натомившись ненавидять зброю
бо занадто її
під гарматами знову мечі
під мечами – кістки
вічна пам”ять потрібна герою
або – ні –
вічна пам”ять – лайно
коли вже все одно
під мечами – кістки
над мечами – кістки та гармати
висихає твій місяць хай ллється червоне вино
не відмитися ним
але знаю – ти спробуєш брате
і тоді свій забутий мотив проспіваєш
минеш
проспіваєш просієш цю довгу пустелю крізь сито
які врешті байдужа до наших великих пожеж
і до того – це точно –
за що тебе буде убито
***
сам вигадав – сам вирішуй
це вечір. сміються дзвони
і вже не рятують вірші
хоч врешті не це найгірше
твій колір надій – червоний
бо надто палає осінь
бо знаки з”являються тихо
бо гостра коса бо косить
бо їй все одно що досить
і нам все одно чим дихать
а отже ти сам – над виром
твій шлях – не межа – стежина
твій рух – не чекання – вирок
ти сам ти один – і з миром
розчахує ніч ожина…
ти вільний . та є кордони
і з часом все важче кроки
твій колір надій червоний
дерева схиляють крони
здається їм важко. трохи
***
батьківщина
брага у бідоні
на полях – мутаціі води...
риби виникають на іконі
риби запливають у сади
свіжа фарба зрізаного зросту
жовта фарба – свіжі острови
тато доповзатиме до посту
сонце виринатиме з трави…
ми –
миттєві
і воно не вічне...
край – не край
а може – плач – не плач...
відлітає літо - по дотичній
як над поперечиною – м”яч
***
хочеш збитися з рахунку
але ніби
все якось
надто просто
долоня буває зеленою
жовтою червоною
сухою буває долоня...
гратки на вікнах
тут не чекатимуть
вистрибнеш з куртки
прокинешся у тролейбусі
спав чи не спав
її зуби майже ідеальної форми
авжеж
не дивно для маленької людожерки...
качка і кіт
камінь і глина
лісотундра за новобудовами
вересом вересом
кров наче ранкова кава – може взяти булочку?
холодна осінь
асфальт посміхається
літакам
що у вирій спізнилися
***
з”їж ранкову порцію любові
кнопочку натисни – будуть зміни...
нерестяться люди іграшкові
весни насуваються на зими
істина в багеті чи в пакеті
і на лінзи схожі очі карі
мефістофель грає на кларнеті
рабинович грає на гітарі
і така занедбаність навколо
майже після кожної відлиги...
пам”ятаєш – ми збирали зорі
навіть більше – ми читали книги
нам було написано...нарешті
наші сестри - все одно по вуха
це важливо – друга або перша
неважливо – сьома або друга
кожна річ – засвітиться у слові
навіть якщо зболено чи скрутно...
з”їж ранкову порцію любові
зголоднієш – вимагай наступну
***
Симфонія №2.Богатирська. А. Бородін
я не хочу відходити входити наздоганяти
повертати своє відбирати чуже їсти м*ясо
того звіра що мучиться
за дверима кімнати
у якій передбачено місце для іконостасу...
заподіяні збитки – окрема стаття –
дихай совість
адже „я” замінити на „ми” -
то влетіти в спокусу
хоч замацане серце не вірить у випадковість
та чекає на ранок потопу або землетрусу
от і тішся з кумирів швидкого приготування
поливай себе кетчупом суму – так трохи гостріше...
я тобі відпишу я збрешу як завжди про кохання
про екстаз перемог про велике і будь-яке інше
***
слава і воля хтось ріже весну
це гаррі поттер – володар кілець
діти імперії люблять війну
люблять війну і п...ць
я твої двері – іди собі брат
привиди привиди – просто іди
хочеш напевно хочеш назад
вгору ліворуч і назавжди
слава і воля чай і лимон
всі бородаті – мудріші за нас
фарби прощання повний флакон
попс ностальгії прийнятий факс
добрі новини - цілу добу
смерть у яйці – ми розбили яйце
вітер південний розносить біду
в травні свята
фарбуватимуть все
***
Туман з вікон усю прозорість випив.
Хтось вгруз у землю, хтось у небо вгруз.
Тут зранку – я ще може Сокіл Київ,
А ввечері – я вже Чікаго Буллз.
І ця моя розхристана країна,
І сірі неримовані кути...
Зимово прикладаюся до джина,
Він добрий, він все може, він як ти.
Три теплі сни занурюєш у міксер.
Лови мене, хапай мене, тримай...
Тут кожна річ знаходить собі місце,
В твоїх очах заварюється чай.
І стільки слів, які стають піснями
для міжконтинентальної нудьги.
Є щось таке беззахисне між нами,
Є щось таке потужне навкруги.
Але ляльки не вміють говорити,
Зриваються на регіт в унісон.
І крізь туман просочуються діти.
Футбол-хоккей. Скорочений сезон. [ Згорнути уривок ]
|
