|
Там, де Південь : Повість
Олесь Ульяненко
— Треант,
2010.
— 160 с.
— м.Харків. — Наклад 2000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-2266-03-0
ББК: 84.4 УКР6
Жанр:
— Маргінальне
— Психологічне
— Кримінальне
Анотація:
Якщо Ви ще не читали Ульяненка - почніть з цього тексту.
Якщо Ви є його прихильником - побачите нові фасети його творчості.
Якщо колись спробували, і не пішло - тут він зробив крок Вам назустріч, поєднавши свою фірмову "об'ємну" манеру зі вражаючим антуражем та динамічним сюжетом
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Мєлкі почали першими. Вони добросовісно просиділи з рогатками, з повними кишенями шариків-підшипників, трикутними шматками битих чавунних сковорідок, цілу ніч. Вони сиділи в канаві проти сірої стіни складу. Гагаузи почали вантажитися, як на них градом посипалися купи свинцю, чавуну, сталі. Двоє завалилося на спину, не зойкнувши. Решта спробувала сховатися за дверима складу. Але у справу пішли газоелектрозварні електроди, заточені з обох кінців. Троє чоловік так і лишилося лежати біля проходу, обтикані, наче ковбої — індіанськими стрілами. Свинець і шматки чавунних сковорідок гуділи об листовий ... [ Показати весь уривок ]
метал, і над Аляудами о шостій ранку стояв гуркіт, як на металургійному заводі. За півгодини, коли прибіг Біба зі своїм кодлом, з гагаузами і молдаванами було покінчено. Мєлкі жваво розтягували мішки з драпом і шмигали в аляудинські
склепи. З-за рогу вивалив Утюг з важкою артилерією. Біба зупинився, розставив руки, і сказав:
— Давай вирішувати мирняком!
— Не катіт! — сказав Пєца.
Я сидів і курив, широко розставивши ноги, і мене рівним рахунком нічого не займало. Мєлкі повилазили з домовин, трясучи електродами і рогатками. Під'їхали старі тузи на роздовбаній «Волзі». Вони стали осторонь: говорили упівголоса, плювали під ноги. І жували кольорове монпансьє. За годину підвалив ще кодляк, на півсотні. Молодняк човгав ногами, поправляв зачіски і тирлувався з кутка в куток. Мєлкі випускали індіанські крики. Пики їхні розмальовані колами, трикутниками, зміями, чортами — що тільки прийшло в голову. Під десяту годину підкотив броньовик. І нам сказали вимітатися. Замість ДШК стояв брандспойт. Тому ніхто не зважив на солдатню. Кодляки пирхали, кушпелили, посилали один одному повітряні «а нахуй». Здавалося, що окрім лінгвістики і косметології — в плані зачісок, ніхто нічим не проймається. Нарешті все закінчилося одним диким звалищем. Я навіть не нагнувся: мені враз зробилося нудно, дико і непотрібно, так, наче ти дивишся обридлу виставу з давно кимось змонтованим фальшивим закінченням. Я підійшов до «Волги», і Халява запросив мене до середини, одним шикарним порухом, вишуканим жестом аристократа. І ми поїхали. Нам тут робити нічого було. Так я став капітаном. Так воно на цьому могло б і закінчитися... Ми обігнули Аляуди: крило Біби подалося далеко до Лиману, його тіснили Друга і Перша Слобідки. Біба не міг вискочити з-під артобстрілу мєлких, які запаслися залізяччям вперед на три світових війни. Над кодляком Біби смертоносно висіли купи чавуну, хмари електродів, сталевих прутів і каміння, випущених з пращ. Шлях до берега вкривався тілами. Це було навіть красиво. З розтопленим оловом сонця в білому,
до зубного болю, небі. Потім килим одно- і двоповерхових будиночків приватного сектора у бархатній кучерявості айв і персиків накрив сіє дійство. Все, що довго тягнеться, швидко закінчується. За програмою — брандспойт з БТР. Нікого це вже не обходило. Генерали святкують раніше, ніж солдати... Нарешті ми виїхали на проспект, до бару, який так химерно називався «Прощай, мій Ангеле».
— Погуляємо. Обмиємо діло, — сказав резонно Халява. [ Згорнути уривок ]
|
