Яна Дубинянська : Фінал новорічної п’єси : роман : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Ганна Улюра (джерело: "Друг читача")

Дебютному роману вже зна­ної фантастки Яни Дубинянської — «Фінал новорічної п’єси» — відверто не щастить: то оригінальну росій­ськомовну версію травмовано (аж до стану, не сумісного з життям) занадто старанними редакторами харківського «Фоліо», то український переклад твору ознаменував найкоротшу в історії сучукрліту авторську прозову серію, котру «запустив» київський «Факт». Проте, якщо вас приваблювала «молода проза», що її друкувала, скажімо, «Юність» у середині дев’яностих, вітаю: ви знайшли свій твір.
Напередодні Нового року троє відомих драматургів — Філіп Фальські, Джозеф Сведен та Альберт ... [ Показати всю рецензію ] Сон (як не звернути уваги на це промовисте ім’я!) — мають представити на суд глядачеві нову п’єсу, святкову і життєствердну. Але виявляється, що злагоджений авторський колектив, де Джозеф є технічним виконавцем, Філіп коректує ідеї, а Альберт… виконує мрії, цього разу не має найважливішого — прототипів героїв. А отже, двоє випадкових (?) людей, адміністратор і журналістка, стають героями п’єси «Життя і мрія», враз перетворюючись на бравого офіцера і відому акторку, разом із тим залишаючи у минулому житті коханих і закоханих у них людей. Лише тиждень мають драматурги, щоб закінчити п’єсу; лише тиждень є у Лари і Франсиса, аби зрозуміти, що воно таке, коли здійснюються всі твої бажання і куди зрештою приводять мрії.
Чудесне у «Фіналі новорічної п’єси» — елемент, очевидно, другорядний; радше такий, що формує сюжет, а не зміст твору. Тут, як і у більшості текстів Дубинянської, за фантастичне править одне-єдине припущення: якщо надати людині можливість прожити таке життя, коли будь-які її бажання виконуються від самого почаку, вона буде щасливою; отож, як буде можливість прожити життя ще раз, людина не повторить своїх помилок. Проте далі в справу вступають «природні» психологічні чинники: виконані бажання виявляються найстрашнішим, що може з людиною трапитися, штучність успіху поєднується з реальністю розплати, «великим коханням» доводиться жертвувати заради «маленької мрії».
При всій жанровій зумовленості твору (а йдеться у випадку з «Фіналом…» усе ж таки про літературу жанрову), сюжет роману розгортається напрочуд повільно. Динаміка екшену поступається тут деталізації психологічної прози, спостереження — рефлексіям, натяки — називанням. Тому не дивує і заздалегідь передбачуваний фінал: передноворічні казки так і залишаються казками, най і сумними. Натомість відкритим полишає авторка питання доцільності та правомірності втручання у долі людей, а отже, і проблему свободи волі. Недарма англійці кажуть: будьте обережні у своїх бажаннях, бо вони можуть здійснитися.
Варто окремо відзначити на диво доладний переклад роману (коректне, але «тверде» поводження з оригіналом плюс чудове відчуття мови), виконаний Іриною Калитою, яка не вперше працює з текстами Яни Дубинянської (в її обробці, до прикладу, були видані «Козли» та «Дружини привидів»).

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Владимир Кицелюк (джерело: "Зеркало недели")

Воплощение мечты. Кто бы отважился себе его представить. В опасные игры с «дьяволом» неоднократно играли на протяжении веков. В этот раз за спиной исполнителя желаний стоит женщина — писательница Яна Дубинянская, да и «дьявол» в обличии некого Альберта Сона, высокого приличного мужчины, вызывающего не очень сильный страх, а, скорее, любопытство — что же будет дальше, что из этого получится. Как ребенка в его первое путешествие от стены до стола толкает желание неизведанного, так и читателей текст увлекает тем, что скрыто между страниц и еще не известно.

Коллизии персонажей перерастают в калейдоскоп ... [ Показати всю рецензію ] серий, которые одна за другой в произведении некоторыми сюжетными нитями скреплены вместе. После очередного резкого поворота событий, после следующей случайной встречи, после стечения обстоятельств, места и времени кажется, что смотришь бразильский сериал. Да и имена у героев иностранные, можно себе нафантазировать, что и латиноамериканские. А множество меняющихся персонажей — одни выходят вперед, а другие убегают на задний план — невольно напоминает Гарсиа Маркеса.

Три составляющие одного процесса, действа — три драматурга, которые берутся написать пьесу для показа под Новый год. Один умеет хорошо оформлять идеи в текст, второй — контактировать с людьми, продвигая, так сказать, будущий продукт, а третий, упомянутый выше «дьявол», собственноручно заваривает всю кашу. Которую потом самому придется расхлебывать. Поскольку каждое соглашение с нечистью пахнет немного смертью, а немного — неприятностью. Все же рискнуть нужно — решают главные герои и переживают фантастический бум в своей карьере и личной жизни. И куда только девались занудные походы на работу по морозным улицам, возвращение домой точно к ужину и прочее. Забывается даже собственная жена, что, пожалуй, и неудивительно для мужчины, давно состоящего в браке.

Поиски счастья доставляют хлопоты и друзьям из прошлого, которые невольно тоже становятся другими. Поиски счастья держат в напряжении как минимум трех драматургов, как максимум — весь мир. Иностранные профессора и известные режиссеры, парад военно-морских сил и бордели этого маленького городка — все задействовано в поисках воплощения идеального. Карнавал судеб и лиц, которые могли бы быть, которые хотели бы быть и которые на самом деле есть.

И думаешь: как хорошо, что существуют инфернальные изготовители декораций, — художники, предусмотрительно рисующие то, чего требует пьеса, актеры, не совершенно, но более или менее талантливо сыграют ее. И, может, мне тогда не придется самому резать кого-то или плыть в неизвестные края — станет возможным приобщаться к действу, созерцая сцену или читая текст. И это уже снимет хоть какое-то небольшое бремя невыполнимого с моих плеч.

Потому что любовь в мечтах и миражах кажется нам довольно простой, и нужно только переступить что-то, и она появится такой, о какой мы лелеяли тайные мечты. Но вместо этого чем дальше идем, чем больше стремимся навстречу, тем больше отдаляется мираж и, наконец, в действительности рассыпается на куски, переходит в мир фантазий. Это, собственно, и происходит в книге. Не зря главные герои, прежде чем отправиться в мечты, засыпают, а затейника зовут Ал Сон. В снах мы можем поэкспериментировать, неоправданно рискуя, на что в жизни никогда бы не отважились. Иногда с нами в сны идут самые дорогие нам люди. С одним из героев пошла его верная, хотя и не очень привлекательная жена, таким образом служа ему проводником в свой обычный мир. Другая же героиня хочет остаться в стране грез, где смогла бы еще кого-то встретить. Хотя на другом конце континуума реальности ей назначил встречу в кафе Альберт Сон, и она, позабыв о странствиях, получает шанс воплотить свои мечты в жизнь.

Когда писательница вводит первого-второго-третьего-энного персонажа в свою книгу, становится интересно, насколько же еще хватит фантазии у автора и сил у читателя, чтобы не забыть все имена, мелькавшие где-то там, в начале романа. Но, как ни странно, все укладывается гладко, и никакого разнобоя в понимании нет. Меннерс следит за сценой в театре, а доктор Арриго делает хирургические операции в гостиничном номере. Все упорядочено. Это, если, опять таки, сравнивать, — как игра в детстве: чем невероятнее сплетение разных сюжетов, тем все интереснее идти дальше. Тем больше это побуждает придумывать новые и новые объекты этой игры. Так и мир этой книги — разнообразный и разноцветный, как уже упоминалось, немного похожий на фантастический цветной сон, который можно было бы после прочтения каждой главы толковать по-иному.

Ореол тайны сопровождает этот роман от начала до конца. За каждой дверью — неожиданность, в любой момент может случиться что-то, что существует тихо вне нашего сознания и само о себе не знает. Вдруг. Триумфально. Неожиданно. С другой стороны — текст убаюкивает, втягивает читателя в гамму запутанных чувств, в поиски единственного выхода из чащи чуда.

Кстати, о чуде. О фантастике. Звездные корабли и близко не летают в этом романе, и герои не сражаются между собой лазерными мечами. Это все хлеб авторов других книг. А здесь фантастичность в человеческих отношениях, которая больше тяготеет к магичности, а иногда — к нежной мечтательности. Создавая виртуальные время и пространство, автор дает своим героям полную свободу, ничем их не сковывая. И вскоре ребус человеческих судеб распадается на несколько частей, объемно проявляются отдельные желания, влечения, мечты. Интересно, отважился ли бы кто-то серьезно представить, что случилось бы с ним, если бы представилась возможность осуществить свои мечты. Что будет, если отпустить этих «псов на привязи»? Потому что иногда людям страшно возвращаться с работы домой по другой, чем обычно, дороге, сложно поменять цвет рубашки. Сложно даже захотеть хотя бы чего-то нового. А если бы можно было изменить все, осуществить невозможное, перенестись куда угодно — сдвинулись ли бы мы хоть на метр-два? Этот роман дает нам под зад пинок — фантастика не так далеко, как мы, возможно, думаем.

Параллельно с темой воплощения грез автор невольно ведет другую тему — ответственности за них. Даже там, в гиперреальности, нужно отвечать за свои поступки и желания. Там тоже существуют любовь и ревность, деньги и слава, свой уголовный кодекс и кодекс чести, в конце концов — суд. Таким образом, та выдуманная жизнь становится слаженной, цельной, подлежащей причинно-следственной связи. И потому, несмотря на контрасты между разными сценами, они не разделены пропастью несовместимости или каким-то антагонизмом реального и нереального. Все, в принципе, реальное, просто обстоятельства новые, немного непривычные.

Мы всегда можем размышлять на разные темы и задавать себе много вопросов. А именно: почему автор начинает писать именно фантастику, да еще и такую душевную? Или почему Яну так привлекают иностранные, отчасти выдуманные имена? Конечно, это производит эффект еще большей фантастичности, необычности — а потому и создает ощущение, что все возможно. Лишь бы оно нам могло вообразиться.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ірина Славінська (джерело: СУМНО)

У 2006 році видавництво «Факт» випустило вже третю книжку Яни Дубинянської під назвою «Фінал новорічної п’єси». До неї були «Козли» та «Сходовий майданчик», 2004 та 2005 роки відповідно.


Текст роману – це справжній букет сюжетних ліній. Все починається з опису ідеальної родини Франсиса – успішного піарника та красеня, про якого мріє кожна жінка – й некрасивої, повнуватої, але люблячої та хазяйновитої Марші. Потім автор перемикається на образ Лари Штиль – провінційної дівчини, котра приїхала, щоб підкорити Столицю в якості акторки, але стала журналісткою у бульварному виданні третього сорту.

Всі ... [ Показати всю рецензію ] троє – власне, головні персонажі, перетинаються під час прес-конференції Трьох Мушкетерів – видатного тріо драматургів, які саме презентували нову п’єсу. До речі, прес-конференціям, інтерв’ю та написанню статей присвячений чималий шматок тексту. Такий вірогідний опис буднів журналістів є родзинкою роману, його найцікавіше читати, бо йому віриш... на відміну від усього іншого.

Дива починаються після зустрічі Лари та Франсиса у Альберта – одного з трьох драматургів. Ал пропонує гостям почати нове життя, де всі мрії будуть здійснюватися. Обидва погоджуються і наступного ранку пірнають у нове життя: вона перевтілюється у відому та успішну кінозірку, він – у легковажного моряка, морського вовка та неабиякого гультяя. Що далі – варто читати самотужки, бо опис всіх сюжетних ліній займатиме не одну тисячу символів.

Щоб у читачів не виникало сумнівів щодо жанру тестів Дубинянської, в анотації подається визначення невідомих критиків (їх так і назвали – «критики», не надавши жодних конкретних імен, очевидно, не хотіли задавити читачів авторитетом) про письмо «на межі фантастики, містики й психологічної прози»...

Варто зазначити, що ориґінальні тексти Дубинянської були написані російською мовою, але у «Факті» їх вирішили перекласти українською. На жаль, не найкращим чином. Дуже багато відверто «калькованих моментів», текст читається важко, бо вийшов неживим. Але це претензія не до автора, а до перекладача – Ірини Калити.

Якщо закрити очі на форму та зосередитися на змісті... То також виникає багато запитань. По-перше, яким чином Альберт зумів реалізовувати мрії? Тут не виписаний суто практичний момент. Як сталося, що вчорашні журналісточка та піарник прокинулися кінозіркою та моряком? Адже для них не розігрували виставу спеціально найняті люди, не створювали штучних умов – прикинувшись, вони потрапили в життя-казку, де були друзі та вороги, обов’язки та звички, до котрих ані Ларі, ані Франсису не довелося звикати... вони почували себе, як риби у воді.

По-друге, автор вибирає надзвичайно невірогідних персонажів – кожен із них є аж занадто хрестоматійним типажем.

Якщо коханий чоловік – то красивий, успішний, «кам’яна стіна», захист і турбота для кожної дівчини (ну справжня ілюстрація до статті про ідеального чоловіка в ґлянцевому журналі).

Якщо хороша дружина – то домогосподарка, котра більше піклується про чоловіка, аніж про себе, котра хоче піти на роботу не задля задоволення власних амбіцій, а через те, що боїться набриднути чоловікові, котра вважає чоловіка своїм найбільшим щастям, тому вирушає на його пошуки на іншу півкулю – і таки знаходить, і таки вдруге на собі одружує (словом, «коня на скаку остановит»).

Якщо перспективна дівчина, то обов’язково красива, з провінції, але цілеспрямована, самотня, проте горда тощо (для кращого ознайомлення з таким типажем також варто почитати ґлянцеві журнали).

І Три мушкетери – також типові, але занадто «у чистому вигляді». Один – затурканий дружиною вчитель, батько двох безтолкових синів, загрузлий у побуті (підказка: над ним потрібно сміятися і в глибині душі трохи зневажати). Другий – невдало одружений, який все життя носить у душі провину за покинуту доньку... замість того, щоб просто приїхати до неї та поговорити (підказка: його потрібно жаліти). А третій – позірно молодий та вільний від зобов’язань, вільний для творчості та створення нового й неординарного (підказка: він – справжній митець, ним потрібно... напевно, захоплюватися).

Власне, книжка придатна до читання. Хоча б для того, щоб переконатися – «не все те добре, що українською мовою». Для того, щоб краєчком ока поглянути на світ журналістики. А також – щоб перейняти навички «хорошої дружини» чи «світської левиці», «дбайливого чоловіка» чи «ловеласа».

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Светлана Евсюкова (джерело: e-motion)

У киевской писательницы Яны Дубинянской свои методы работы с персонажами. Она глубоко уважает личностей в этих созданиях и не считает нужным ограничивать их свободу действий своим авторским
У киевской писательницы Яны Дубинянской свои методы работы с персонажами. Она глубоко уважает личностей в этих созданиях и не считает нужным ограничивать их свободу действий своим авторским произволом. Она просто запускает героев в книгу, как рыбок в аквариум, и внимательно наблюдает: а как они себя поведут? Куда направятся? А что еще выкинут? Интересно же! Интересно автору, интересно героям. А уж читателям-то ... [ Показати всю рецензію ] как интересно!

Сама история этой книги – настоящий триллер. “Финал новогодней пьесы” – первая крупная вещь Яны Дубинянской, изданная в 2002 году в харьковском издательстве “Клуб семейного досуга”. Однако редактора сотворили с авторским текстом что-то ужасное (подробности, видать, не для слабонервных, поскольку остались за кадром) и сделали его совершенно нечитаемым. Писательница надолго забыла эту историю, как страшный сон… до тех пор, пока киевское издательство “ФАКТ” не взялось издавать книги Дубинянской в украинском переводе, затеяв авторскую серию “Яна Дубинянська’s puzzles”. Первой ласточкой серии стал “Фінал новорічної п’єси” – отличный перевод, выполненный под чутким руководством автора. Справедливость восторжествовала.

Вернемся к нашим рыбкам. Два кита… впрочем, кит не влезет ни в один аквариум, поэтому пусть будут сомики… так вот, два сомика, на которых стоит неглупая проза Яны Дубинянской – это сны и исполнение желаний. Практически во всём ее творчестве эти две благодатные темы присутствуют под тем или иным соусом. А иногда – как в этом романе – гладко стыкуются друг с другом, как элементы паззла.

“Говорят, под Новый год, что ни пожелается…” Трое знаменитых драматургов – Альберт Сон, Филип Фальски и Джозеф Сведен – должны написать к Новому году милую и жизнеутверждающую пьесу-сказку. До представления осталось десять дней, а пьеса никак не пишется. А потом приходит невероятно свежая и незаезженная идея: написать пьесу о людях, у которых все желания исполняются. Вот только самому загадочному из троицы – Альберту с такой многозначительной фамилией – зачем-то понадобилось и впрямь исполнить мечты двух ничем не выдающихся людей: работника пресс-центра Франсиса Брассена и молоденькой журналистки Лары Штиль. Альберт может – он волшебник…

Мечты у наших героев самые что ни на есть обыкновенные. Очаровательная журналистка всегда хотела быть кинозвездой, любимицей великих режиссеров. А безнадежно женатый красавец Франсис с детства мечтал стать бравым моряком, свободным, ничем не связанным покорителем женских сердец. “Слушаю и повинуюсь!” – говорит джинн, и вот наши герои просыпаются в иной реальности – в далеком южном городе, где они успешны и счастливы. Слишком всё хорошо, а это подозрительно…

Взявшим в руки эту книгу следует настроиться на неспешное чтение. Действие романа развивается медленно – именно по той причине, о которой было сказано в начале рецензии. Автору страшно интересно, как поведут себя творения ее подсознания, для нее важны любые мелочи: как живут герои, во что одеваются, что готовят на ужин… Мелькает страница за страницей, а паззл еще долго не будет складываться в общую картинку – да и зачем, ведь главное – процесс, а не результат…

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Наталя Марків (джерело: "Реальность фантастики")

Яна Дубинянська . Фінал новорічної п‘єси. — К.: «Факт», 2006.—346 с. (серія «Яна Дубинянська’s puzzles»).

Київське видавництво «Факт» започаткувало новий серійний авторський проект — Яна Дубинянська’s рuzzles — у рамках якого виходитимуть українською мовою всі нові й попередні книжки відомої письменниці.

Відкриває серію роман «Фінал новорічної п‘єси». Нібито й не новий: російськомовна книжка з такою назвою кілька років тому була видана в харківському «Клубі сімейного дозвілля» — проте з такими редакторськими купюрами і ляпами, що авторка не визнала її за свою і ладна була позиватися ... [ Показати всю рецензію ] із несумлінним видавництвом. Тепер у читачів є нагода познайомитися з текстом, де погоджено кожну кому, а головне — при перекладі з російської (рідної мови письменниці) на українську збережено філігранний авторський стиль…

Що треба зробити, аби п’єса мала успіх? Імена знаменитих акторів та режисера на афіші, а ще сюжет, «який би так чудово лягав у загальну картину плинної людської свідомості» та дрібкою магнетизму, що примушує глядача пильно спостерігати за дійством, яке відбувається на сцені. Знамениті драматурги-співавтори Сведен, Сон і Фальські (вони ж Три Мушкетери) анонсують публіці новорічну виставу «Життя і мрія». Дату прем’єри призначено, запрошення розповсюджено, квитки ось-ось надійдуть у продаж. На прес-конференції, влаштованій з цієї нагоди, допитливим журналістам дізнатися бодай щось про сюжет п’єси не вдається. Що й не дивно, бо вона ще не написана.

В Україні у жанрі фантастики успішно працюють кілька письменницьких дуетів, і журналісти ніяк не стомляться вивідувати в них секрети спільної творчості. А от Яна Дубинянська засадила за стіл аж трьох співавторів: Джозефа Сведена, вчителя літератури в школі, блискучого стиліста, але безнадійного графомана; Філіпа Фальські, який безпомильно передбачає, що саме в кожному сезоні волітимуть побачити на сцені глядачі; та Альберта Сона — дивака, що неймовірним чином додає фантазії справжньої життєвості. В його квартирі живе незвичне комахоподібне створіння з тонких блискучих планок — нотний пюпітр. Ця невеличке цибата істота, яке порушує закони фізики, дратує решту співавторів: нема чого плутатися під ногами й бентежити людей. Окрім Дієза (а яка ще кличка пасуватиме пюпітру?) жодних інших суто фантастичних героїв чи істот у романі нема.

Борис Стругацький (на обкладинці книжки — його відгук!) зауважив, що Яна Дубинянська в своїх творах змальовує наш реальний світ, у якому лише деякі деталі є фантастичними. Насправді авторка розповідає про звичайні людські долі і проблеми — яскраво і захоплююче, при цьому не просто фантазуючи, а намагаючись збагнути, що відчуває звичайна людина, опинившись у надзвичайній ситуації.

Правдоподібності у творчості прагне і один з головних героїв «Фіналу новорічної п’єси» — Альберт Сон. «Піддослідними кроликами», яким він вирішує відповідно до сюжету майбутнього твору подарувати втілення мрій, стають самотня гарненька й талановита журналістка Лара Штиль та одружений красень Франсис Брассен. Через тиждень Альберт Сон прийде до героїв у їхнє «щасливе життя» і запропонує повернутися.

«Я вже дав життя майбутній п’єсі, треба лише записати на папері сцени й діалоги… Але ви погодилися, і тепер я доведу свій дослід до кінця. Тому що я маю знати, чим усе скінчиться. Я мушу це знати, розумієте! Сильна, жива, справжня п’єса не може мати випадкового фіналу…»

Лару Штиль нічого не затримує — маленька газета, невелика зарплата, жахливий колектив. Та й в успішного, на перший погляд, менеджера Франсиса Брассена — робота з «восьмої до восьмої», і єдине просвітлення в житті — дружина, далеко не красуня на ім’я Марша. Чи знайдеться для неї місце у новому житті, де здійсняться всі його мрії?

Експеримент зайшов надто далеко. Не можна просто так вихопити людей з дійсності і подарувати їм муляж спогадів про те, чого насправді не було. Тим більше, що знаходиться людина, яка не згодна з таким розвитком подій. Яким же буде фінал цієї новорічної п‘єси?

Драматург Альберт Сон, сповідаючись перед самим собою і єдиною істотою, яка його повністю розуміє — розумним металевим звірятком Дієзом, каже: «У кожній нашій п’єсі, як порівнювати з попередньою, чим раз більше фантастики, химерної притчі, просто дитячої казки. Яка спокуса розслабитися, пустити йти, як є, списати фальш на необхідну умовність жанру! А казка вимагає ще більшої правди, ніж реальне життя.»

Яна Дубинянська у кожному своєму творі теж не дозволяє собі розслабитися, перейти на конвейєрне і трафаретне писання (роман на рік — не жарти!), а залишається тонким психологом і майстерним художником навіть у деталях. Захоплюючий сюжет, ретельно вималювані характери героїв і несподівана розв‘язка — всі ці компоненти стилю лауреатки міжнародної премії «Портал—2005» за найкращу книгу, видану в Україні («Козли», видавництво «Факт»), Яни Дубинянської знайшли місце й у «Фіналі новорічної п‘єси».

[ Згорнути рецензію ]