Тимур Литовченко : Останній із струльдбруґів : Збірка фантастики : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Раді Радев (джерело: Блог Раді Радева)

Последният стрълдбръг. Историята на безсмъртен носител на народната памет - последният оцелял след смъртта на осмината си приятели. Той е достигнал критична възраст и е наистина обсебен от въпроса: да трансплантира ли в главата на любимия си внук "паяк", който осигурява безкрайна поредица от приемственост на една и съща личност или да прекъсне тази верига? Когато в древността британците под заплаха от изчезване се обърнали към загадъчните богове, които помогнали да се създадат девет безсмъртни, това решение не е подлежало на съмнение. Но сега, в края на безумния 20-ти век?
Каин, по-големият брат. ... [ Показати всю рецензію ] Авторска интерпретация на библейския разказ за първото братоубийство. За разлика от традиционното тълкуване, Каин се появява в историята не на злодей, а напротив - смирен благочестив работник, послушен син и любящ по-голям брат. Обаче осъзнаването на това, което той знае, как трябва да се държи в една или друга ситуация поражда в душата на Каин гордост, която в крайна сметка го тласка към убийството на Авел. Но когато най-тежкото от престъпленията е извършено от някой, който със сигурност не е лош човек, ето това е ужасно, нали?
Ученичката. Приказка за вещица, която почти едновременно е потърсена от две момичета, които я молят да омагьоса мъжа за когото искат да се оженят - син на мелничар. Изгарян от две равносилни страсти човечецът се побърква по двете жени... А когато той почива в мъки, вещицата предлага на едно от момичетата - Одарка да стане нейна ученичка и наследница на вещерския и талант. Впрочем, както се оказва след време, Одарка значително надминава вещицата в способността да очарова хората и да плете интриги!..
Дулсинея. Повест в жанр "хорър" получила Международной украино-немецкой литературной премией им. Олеся Гончара в 2000 году. Старата Евдокия е подигравателно наречена "Дулсинея", след като заради кариерата богатият и син се е отказал от родителите си. Сега наполовина обезумялата старица живее последните си дни в общински апартамент. Никой от съседите не изпитва към "Дулсинея" каквото и да е съчувствие. Най-лошото е, че Евдокия сама е създала тази атмосфера... И ето "Дулсинея" умира, но разлагащият и се труп започва да блуждае в търсене на сина, който непременно е длъжен да съпроводи майка си по последния и път...
Старецът. Още един разказ на ужасите за другия свят. Главния герой - студент изведнъж е посетен от призрака на старец, чийто гроб варварски е унищожен от строители по време на реконструкция на една църква, с необичайна молба: да открие и погребе в осветена земя неговите кости. Студентът се опитва да потърси помощ от няколко души, но нищо добро не се получава. Налага се да вземе нещата в свои ръце и да разреши проблема сам ... Всъщност финалът на разказа е дори леко комичен.
Балада за Казака Голота. Оказва се, че героят на украинското народно предание периодично се преражда в различни критични времена за страната си, за да защити тези, които се нуждаят от помощ. В последната си инкарнация казака Голота е рокер, живеещ в Киев в началото на 90-те години на XX век. Всичко изглежда добре... Въпреки това, той вижда с голямо неудоволствие, че наследниците на славните традиции на свободни хора казаци са се превърнали в самодоволни духовни роби само имитиращи независимост. Изключително разочарован, казака Голота е убит в безсмислена улична битка. Очевидно е, че ще се прероди отново в по-подходяща епоха.
Четири срещи. Притча за "райски" живот, с лесно разпознаваеми персонажи от съветската история: Бог - е Сталин, Архангел Михаил - Берия, Георги Победоносец - маршал Жуков, рай - СССР, бесовете в ада - нацистка Германия. И все пак, главният герой е смелият разузнавач Фьодор Епифанцев, без чиито услуги, дори и Бог не може да се справи, нищо че изглежда всемогъщ! Това е значението на притчата: без малкото "болтче" не може да работи която и да е репресивна система.
Никой не е забравен. С помощта на хроноскоп главният герой проследява историята на баба си - вдовица на железничар, по време на Първата световна война оказала се в окупираната територия; мъжът и е набеден, че работи за немците и е екзекутиран от партизаните. В крайна сметка, обаче, проучванията са показали неочаквана истина: партизаните не са и мислили да "наказват предателя" - просто объркали разписанието на влаковете и взривили празен влак вместо трен с боеприпаси...
Вечерно кълване. Екологически НФ етюд за русалка, която се опитва да се спаси от замърсената с отрови река и рибар, който така и не разбира кой го моли за помощ от черните дълбини на тъмната вода.
Откровение на Йоан Богослов: три цикъла от световната история. Есе за загадъчното апокалиптично "число на звяра" - 666. Говорейки от гледна точка на така наречения "исторически структурализъм" (който бе яростно отричан по време на СССР), авторът се опитва да изгради няколко математически серии, които се интерпретират в писаната история! Всъщност, в "падовете" и "пиковете" на такива исторически цикли човечеството очаква многобройни бедствия...

Тимур ЛИТОВЧЕНКО. Останній із струльдбруґів. Збірка фантастики. — Київ: «Кий», 2005. — 272 с. [українською мовою]

Тимур ЛИТОВЧЕНКО. Последний из струльдбругов. Сборник фантастики. — Киев: «Кий», 2005. — 272 с. [на украинском языке]

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Сусанна ЧЕРНЕНКО (джерело: Книжник-review, #07(129)2006, с.29)

КИЇВСЬКІ ФРЕСКИ ТИМУРА

Нехай і не всі дванадцять оповідок письменника-фантаста Тимура ЛИТОВЧЕНКА у збірці "Останній із струльдбруґів" прямо пов'язані з Києвом, та все-таки належать вони до своєрідної школи, що сприймає Київ як живу та мислячу сутність. Зі своїм характером, духом і ментальним чи сакральним полем над ним.

Не варто стверджувати: мовляв, лише фантасти знають — нічого просто так не буває. Але саме фантасти знають це напевне. От чому, наприклад, Тимур Литовченко раптом написав розвідку “Одкровення Івана Богослова: три цикли світової історії?”? Взяв і занурився у пошуки істини біблійного ... [ Показати всю рецензію ] “числа звіра”, яке й досі так жахає, що біля постаменту одного з архистратигів Михаїлів (біля Головпоштамту стояв) те число “666” взагалі вилучили: була лінія, що вказувала на Сімферополь, а от те, що від Києва туди 666 км — ніби корова язиком злизала. Комусь забобон дорожчий від факту. Письменник і досліджує саме факт певної історичної ланцюгової реакції цього зовсім не страшного числа — бо хіба числа боятися треба, а не логічної послідовності явищ? За фахом інженер, то й базу даних будує на математичній логіці. Ну не для того ж, щоб до звірячого жаху лякати нащадків, записано число у Біблії, а, мабуть, для того, щоб його осмисли! Все-таки грамотна передача знань.

І обґрунтована. Чи не вірно, що Російське царство (потім імперія, СРСР), засноване киянином Іваном Калитою, таки проіснувало “1991—1325=666 років рівно!”? Автор називає це “активізацією “темних” сил навколо “вузлових” дат”. То, можливо, є шанс мінімізувати “активізацію” на підході її до “вузлового” моменту? Хтозна, чи немає у розвідці письменника-фантаста підказки на майбутнє? І взагалі, хто був той Іван Богослов? З якої інформаційної мережі були його “пророцтва”? На думку приходить основа карткового фокусу, про яку розповів якось письменник Лєв Кассіль: “Наука умеет много ГИТИК”. В одній з тих “наук” і спробував себе Тимур Литовченко.

Наукова фантастика — це не лише інженерно-технічні просування, а цілий комплекс морально-психологічних проблем, які великою мірою мають впливати на те, бути чи не бути супергеніальному відкриттю, що може зашкодити, стати злочинним для поки єдиного дому людини — Землі. От на локальних прикладах Тимур Литовченко і простежує у динамічних сюжетах, якими бувають наслідки від причинних порушень. Характерним тут є оповідання “Чотири зустрічі”, де головною дійовою особою є Бог, його партнером — архангел Михаїл, а в ролі такого собі пророка, котрий передвіщає смерть Всевишнього, виступає майор-розвідник Єпіфанцев. Історія викладається не без ущипливого гумору, і сягає апогею у “коментарі” до передсмертного монологу Всевишнього: “Він усім серцем бажав залишитися останнім правителем раю. Він сподівався, що після Його смерті не залишиться серця, вільного від туги. Що піддані розбредуться по всій землі й у превеликій скорботі перегризуть глотки решті людей. Що після цього вони поскладають до купи усі атомні бомби і підірвуть їх, щоб разом знищити планету в пам'ять про дорогоцінну, непоправну втрату. Але розвідник розповів зовсім про інше. Невже це правда?..” І ось уже вкотре лунає: “Бог помер. Слава Богу!”

Хіба не вчувається в цьому хльостка іронія нашого древнього міста, над яким прагнули царювати різні боги, яке знищували, стираючи вщент, забираючи першість з мап? Хіба раз прокотилось по ньому страшне число звіра? Що ж дивного, коли такі алюзії постають по прочитанні книжки яскравого представника київської літературної школи у фантастиці на ім'я Тимур Литовченко.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Наталка АРТЕМЕНКО (джерело: Газета "Друг читача")

«Останній із струльдбругів» київського письменника Тимура Ли­товченка – яскравий приклад того, як збірка фантастики може увібрати в себе різні прозові жанри: новели, оповідання, притчі й навіть штрих-етюд. Автор ніби бавиться калейдоскопом: хоча початок книги налаштовує на сучасність, згодом дія, вплітаючись у різні часові пласти, спускається аж до глибокої архаїки…

Книжка розпочинається з історії про безсмертного носія народної пам’яті, що залишився один після загибелі решти невмирущих («Останній із струльдбругів»). Він продовжує своє безсмертя в тілах онуків, пересаджуючи їм в мозок величезного ... [ Показати всю рецензію ] павука. Страшно? Я, признаюся, не надто злякалась, бо за стилем ця історія швидше нагадує пригодницьке оповідан­ня. А ось розповідь про померлу бабцю («Дульцінея») дійсно наближається до повнокровного хорору з належно представленими кривавими анатомічними подробицями і загальним нагнітанням атмосфери. Розбавляє цю байку про живого трупа виразний суржик головних героїв і зрима моральна складова: не можна кидати батьків напризволяще. Оповідання «Старий» також нагадує «страшилку» про потойбіччя. Сюжет далеко не новий: до головного героя раптом навідується дідуган-привид із проханням знайти і поховати його кістки. Але автор прикрашає цей сюжет яскравим і навіть трохи комічним фіналом.

Зовсім осторонь від інших стоїть оповідання, в якому автор ілюструє, навіть, швидше, інтерпретує, біблійну історію першого братовбивства. «Каїн, брат старший» нагадує притчу або сповідь про те, як гордість людська знищує братню любов. У Тимура Литовченка Каїн «наступає на граблі» Сатани, у гордовитій самовпевненості кидає виклик Богу – і програє.

У останньому оповіданні-розвідці (авторське визначення) Литовченко знову повертається до теми Біблії. Цього разу він виступає дослідником-новатором і намагається розібратися з «числом звіра» – 666. Це дослідження побудоване на математичних розрахунках та історичних паралелях. Український фантаст грається цифрами так само легко, як і словами, – вочевидь, цьому сприяє його технічна освіта. Щодо достовірності авторських розрахунків – питання до фахівців, а нам, читачам, просто цікаво познайомитися з іще одним нестандартним трактування вірша з Апокаліпсису.

Якщо вже бавитися калейдо­скопом – то по максимуму. Певно, ви й самі здогадаєтеся, яким є наступний компонент міксу. Той напрямок, який зараз вважається найперспективнішим у розвитку фантастики, – фольклорне забарвлення у «Навчениці» та «Думі про козака Голоту». Перше оповідання – чергове трактування сюжету народної пісні «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Знову любовний трикутник, відь­мине приворотне зілля і раптова смерть «об’єкта бажань» двох дівчат… А ось дума дійсно нестандартна: козак Голота, який у ХХ столітті виявляється неформалом-байкером, безглуздо гине в бійці за «припопсовану» дівчину.

Тож «Останній із струльдбругів» – книга для тих, хто не проти «скуштувати» увесь цей фантастичний мікс із жанрів, фабул і напрямків. Особливо, якщо ви знавець математики, історії і літератури. Якщо ні – можливо, після цього вам стане до вподоби розв’язувати задачки, досліджувати Біблію і знатися на українському фольклорі.

[ Згорнути рецензію ]