Київські фрески Тимура.

 
Київські фрески Тимура
Книжки за жанрами

Всі книжки (1543)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

18.04.2011

Рецензія на книжку:
Т.Литовченко. Останній із струльдбруґів : Збірка фантастики

КИЇВСЬКІ ФРЕСКИ ТИМУРА

Нехай і не всі дванадцять оповідок письменника-фантаста Тимура ЛИТОВЧЕНКА у збірці "Останній із струльдбруґів" прямо пов'язані з Києвом, та все-таки належать вони до своєрідної школи, що сприймає Київ як живу та мислячу сутність. Зі своїм характером, духом і ментальним чи сакральним полем над ним.

Не варто стверджувати: мовляв, лише фантасти знають — нічого просто так не буває. Але саме фантасти знають це напевне. От чому, наприклад, Тимур Литовченко раптом написав розвідку “Одкровення Івана Богослова: три цикли світової історії?”? Взяв і занурився у пошуки істини біблійного “числа звіра”, яке й досі так жахає, що біля постаменту одного з архистратигів Михаїлів (біля Головпоштамту стояв) те число “666” взагалі вилучили: була лінія, що вказувала на Сімферополь, а от те, що від Києва туди 666 км — ніби корова язиком злизала. Комусь забобон дорожчий від факту. Письменник і досліджує саме факт певної історичної ланцюгової реакції цього зовсім не страшного числа — бо хіба числа боятися треба, а не логічної послідовності явищ? За фахом інженер, то й базу даних будує на математичній логіці. Ну не для того ж, щоб до звірячого жаху лякати нащадків, записано число у Біблії, а, мабуть, для того, щоб його осмисли! Все-таки грамотна передача знань.

І обґрунтована. Чи не вірно, що Російське царство (потім імперія, СРСР), засноване киянином Іваном Калитою, таки проіснувало “1991—1325=666 років рівно!”? Автор називає це “активізацією “темних” сил навколо “вузлових” дат”. То, можливо, є шанс мінімізувати “активізацію” на підході її до “вузлового” моменту? Хтозна, чи немає у розвідці письменника-фантаста підказки на майбутнє? І взагалі, хто був той Іван Богослов? З якої інформаційної мережі були його “пророцтва”? На думку приходить основа карткового фокусу, про яку розповів якось письменник Лєв Кассіль: “Наука умеет много ГИТИК”. В одній з тих “наук” і спробував себе Тимур Литовченко.

Наукова фантастика — це не лише інженерно-технічні просування, а цілий комплекс морально-психологічних проблем, які великою мірою мають впливати на те, бути чи не бути супергеніальному відкриттю, що може зашкодити, стати злочинним для поки єдиного дому людини — Землі. От на локальних прикладах Тимур Литовченко і простежує у динамічних сюжетах, якими бувають наслідки від причинних порушень. Характерним тут є оповідання “Чотири зустрічі”, де головною дійовою особою є Бог, його партнером — архангел Михаїл, а в ролі такого собі пророка, котрий передвіщає смерть Всевишнього, виступає майор-розвідник Єпіфанцев. Історія викладається не без ущипливого гумору, і сягає апогею у “коментарі” до передсмертного монологу Всевишнього: “Він усім серцем бажав залишитися останнім правителем раю. Він сподівався, що після Його смерті не залишиться серця, вільного від туги. Що піддані розбредуться по всій землі й у превеликій скорботі перегризуть глотки решті людей. Що після цього вони поскладають до купи усі атомні бомби і підірвуть їх, щоб разом знищити планету в пам'ять про дорогоцінну, непоправну втрату. Але розвідник розповів зовсім про інше. Невже це правда?..” І ось уже вкотре лунає: “Бог помер. Слава Богу!”

Хіба не вчувається в цьому хльостка іронія нашого древнього міста, над яким прагнули царювати різні боги, яке знищували, стираючи вщент, забираючи першість з мап? Хіба раз прокотилось по ньому страшне число звіра? Що ж дивного, коли такі алюзії постають по прочитанні книжки яскравого представника київської літературної школи у фантастиці на ім'я Тимур Литовченко.

Сусанна ЧЕРНЕНКО

(Джерело: Книжник-review, #07(129)2006, с.29)

Реклама
Rambler's Top100