|
Нігілізм: анатомія Ніщо : монографія
Тарас Лютий
— Парапан,
2002.
— 295 с.
— (Серія: замовляйте у мене febry@ukr.net або http://arhe.com.ua/product/nglzm-anatomja-nsho/).
— м.Київ. — Наклад 2000 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 966-95933-5-2
ББК: 220.4
Жанр:
— Філософське, релігійне
Анотація:
Майже два останніх століття західноєвропейська думка прагне осмислити проблему нігілізму в суспільному, політичному, культурному, моральному та навіть біологічному житті. Складність дослідження сучасного стану проблеми зумовлена модифікованими формами нігілізму, які вражають вже не відвертістю, силою чи наполегливістю свого прояву, а мають здатність приховуватися за антинігілістичними гаслами чи гуманістичними ідеями, за несприйняттям можливості жахливих злочинів та відволіканням від них.
Ці чинники засвідчують, що нігілізм – не лише стан занепаду, філософський напрям чи явище відверто неґативного змісту. Йдеться, передовсім, про філософсько-антропологічне та соціо-культурне розуміння нігілізму як вчення, що компенсує однобічність уподібнення життя тільки позитивній присутності людини у світі поза її альтернативами, які характеризуються єдністю “буття” і “ніщо”.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Лібертинізм і "утопія зла"
Тарас Лютий
Скептицизм Відродження уможливив появу нового інтелектуального напряму, що поряд з матеріалістичними ідеями, був позначений аристократичним нігілізмом - ЛІБЕРТИНІЗМ. Вільнодумство ранніх лібертенів новило богемний та елітарний характер. Тут ще не було просвітницького енциклопедизму, їхня зверхність не дозволяла поширювати власні думки, які вважалися високим надбанням.
Але вже з ХУІІІ ст. серед світських лібертенів проявом вишуканості вважалося нехтування моральними настановами. Це відбилося на філософії та літературі. У романістиці (Лесаж, Прево, ... [ Показати весь уривок ]
Лакло, Дідро, Ретіф де ла Бретонн та ін.) поставили мотиви не лише падіння нравів та розбещенності, чи не найголовнішим "героєм" зображення було зло, а точніше ВІДНОШЕННЯ "ЗЛО - ЛЮДИНА". Зло ніби субстанціалізувалося, ставало невід'ємним, або навіть необхідним персонажем життя.
Радикальним чином проблематика зла загострилася у літературній творчості маркіза де Сада. У розгляді людських перверзій проглядала спроба, через акумулювання зла, створити погляд на людину, яка в своєму бутті базується на вивернутій моралі.
Жіль Дельоз стверджував: "Сад і Мазох є великими антропологами, подібно усім тим, хто вміє залучати у свою працю певну цілісну концепцію людини, культури, природи, - і великими митцями, подібно всім тим, хто вміє діставати з небуття нові форми й створювати нові способи чуття та мислення, певну зовсім нову мову". Але це не лише несподіваний шлях, він ще й небезпечний.
Якобінська революція була для Сада спотвореною пародією на його доктрину суспільства. Якщо революційні маси прагнули стратити короля, аби відновити право суверена, то для Сада це було вилучення значущої ланки у всесвітній ієрархії від людини до Бога. Король посідав у цій структурі роль намісника Бога. Тому царевбивство - це "репетиція" боговбивства. Але яким лишається суспільство, коли монарх скинутий, а Бога усунено? Якою має бути суспільна угода?
На думку Сада, це суспільство, де все підкоряється нестримній пристрасті. А для неї виправдані грабунок, насилля, інцест, адюльтер, содомія та, нарешті, вбивство. Відтак, необхідно відмінити встановлену законом смертну кару, яку виконує машина доктора Гільйотена. Кожний урівнюється в правах чинити так, як підказує йому його чуття. Використовуючи інших, кожний має бути також і у їхньому розпорядженні.
У цій "утопії зла", як її називає П. Клоссовскі, суспільна гармонія досягається через необхідність, що виражається людською пристрастю. Підсумовуючи соціальні погляди "блжественного маркіза", він пише: "Його політичний нігілізм був би в цьому разі, так би мовити, лише пагубним епізодом колективного процесу; його апологія чистого злочину, його заклик до того, щоб перебувати у злочині, були б лише намаганням збочення політичного інстинкту, тобто інстинкту самозбереження колективу".
Твір Сада "Сто двадцять днів Содому" є зведенням істин людського пороку. Те, що людство від свого зародження звикло приховувати й табуювати - розкрито й дано як предмет дослідження через проходження крізь нього. "Ось чому і зайшла мова про те, щоб засвоїти всі спроби хтивості та усі можливі її різновиди й відтінки, словом, про найглибше осягнення самої мови пороку".
З урахуванням попереднього, варто запитати: а чи можливе щастя для людини, яка досліджує центри блискавичного задоволення, сягаючи глибин саморуйнування? Принцип інтегральної людини Сада можливо в тому і полягає, щоб угледіти людину як цілісну істоту. Але цю цілісність Сад вбачає якраз в тому, аби загострити "темні" прояви людського, позаяк привертається увага до тих її особливостей, які відкриті й "дозволені" для всебічного втручання. Проте відкрите втручання у царину незвіданого, приховує несподіванки, уникнути яких можна дорогою ціною - самознищенням. Та досвід Сада є необхідним. Ця "філософія на межі" є принципом, що часто відкриває приховані "негативні" істини людського буття.
(Лютий Т.В. Нігілізм: Анатомія Ніщо. - К.: Видавець Парапан, 2002. - С. 115 - 117). [ Згорнути уривок ]
|
