Тимур Литовченко, Андрій КИСЕЛЬОВ, Євгенія КРОЙЦ, Олександр ПАЩЕНКО, Оксана Лущевська, Віталій КРИВОНІС, Світлана ГОРБАНЬ, Андрій БУБЛИК, Ольга ВАНІЧКІНА, Артем БЄЛОГЛАЗОВ, Борис ЮДІН, Марина ЯСИНСЬКА, Майк ГЕЛПРІН, Володимир САМІЙЛЕНКО, Наталя ЛАПІНА, Ігор СОКОЛ, Віталій КАРАЦУПА, Олександр Левченко, Олег АНДРОС : УФО №2(4) 2008 : Український Фантатсичний Оглядач : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Тарас Самелюк (джерело: "Літературний форум" Романа Кухарука)

УФО №2 (4) 2008.

Помітно, що перші номери лише набирали оберти, адже коли порівнювати із здобутками останніх номерів за 2009 рік, різниця помітна. Мова йде за підбір творів і відсутність професійного такту—початок журналу, який, за логікою, мав би бути найсильнішим, є… є просто переказом. Андрій Кисельов у своєму «Зіткненні» не показав свого стилю. Все ніби й правильно, але якось просто і не викликає іншої асоціації, окрім переказу.
У продовження негативного враження: Євгенія Кройц («Сурмач»). Одразу ж кидаються зайві слова, симбіоз яких можна замінити одним («по правді кажучи»). Мало опису, ... [ Показати всю рецензію ] багато абстракції. Надміру: «я, мені, мої, у мене». Є речення, не надто складні за будовою, в яких «я» зустрічається по три рази—ріже сприйняття. Здається, що це або перший твір авторки, або вже надто невдалий—нагадує стиль творів, що пишуться у школі: і по сюжету, і по стилю мови.
Інша річ «Колонізація» Олександра Пащенка. Історія непогана, кілька разів заплутує і відвертає увагу, що цікаво, природно відвертає увагу, а не штучними поворотами сюжету. До того ж, діалоги прийнятні, але слабинку дали образи, їх майже немає, хоча ідея висвітлена непогано і в форматі такого малого типу образи були не крайнє потрібні.
«Закон Вілена» Оксани Лущевської—біолого-географічна казка для дошкільнят, або, як крайність, для учнів 1-3-их класів. Описувати сюжет і стиль мови без толку—попереднє речення все пояснює.
«Лемінги» Віталія Кривоноса. Є цитата—приємна штука, коли вона носить хоч якийсь зв’язок із текстом. Тут—носить. Текст усіяний незначними зайвинами, такими собі паразитами, але то дрібниці (часті повтори: «вони», «він»). Гарна легенда, але із мудруванням скандинавських імен, назв («Хьорлейф», «Хродгар», «Хрольф» і т.д.)—усього й не запам’ятаєш і це в такому короткому тексті. Автор гарно «крутив» сприйняттям читача до останніх абзаців.
Світлана Горбань («Мандрівний дяк»).
Авторка застосувала нестандартний прийом із «я» і «ти», але виходить, що читач ніби читає про себе і автор, по сюжету, неодноразово називає його «дурнем», та й сам читач переконується у своїй тупості, вчиняючи нерозумні вчинки під егідою статусу «це зробив я». Виходить, по-своєму освоїти текст не можна, бо авторка уже розподілила ролі і не найкращу з них дала читачу—це неприємно у корні.
Андрій Бублик («Додому»). Мова написання достойна, в тому числі і самі діалоги, але сюжет попахує «Голівудом» у одному акті. Динаміки—0.
Порадувала критика Тимура Литовченка на «Планету Оя» Тетяни Крисанової. Рецензент розбив, розтер, залишив із носом детальною і по факту викладеною рецензією. Наведені аргументи не можуть залишити сумнівів у «професійності» написаного Т.Крисановою.
Номер-то вийшов, але не все в ньому треба було випускати у читацький світ. Інколи краще зробити бідніший кількістю зміст, ніж багатший «не якістю».

[ Згорнути рецензію ]