|
Постукай по дереву : Проза та поезія
Максим Колиба
— -,
2009.
— 52 с.
— (Серія: -).
— м.Львів. — Наклад 100 шт.
Можливість автографа.
Жанр:
— Проза
— Поезія
Анотація:
У збірці викладено вибрану прозу та поезію автора за 2006-2009 роки.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Постукай по дереву.
Кажуть, допоможе.
Хвилі вібрацій донесуться до живих дерев-істот, і ті у відповідь попросять про мир для тебе. Якщо вірити Дону Хуану, то вони – найближчі до людей істоти, які, щоправда, нас не люблять. Бо ми... самі знаємо, які.
Можна так само при достроковому поверненні додому подивитися в дзеркало, і тоді позитивний імпульс відіб’ється від скла і повернеться в очі, звідки – в мозок. Задоволення буде приходити наступні три хвилини. Потім забудеться.
Якщо перебіжить дорогу чорна кішка... не знаю, що робити. Напевно, треба встигнути перебігти перед нею з порожнім відром. ... [ Показати весь уривок ]
Негативні імпульси самознищаться.
Постукай по дереву. Живому. А краще – обійми. Тоді воно дійсно усміхнеться. Тільки при тому намагайся не дуже витоптувати траву, не розкидати недопалки, не матюкати людей, не харкати на вулицях, не показувати небу фак.
Що, кажеш, такий світ, такі "всі"? Ну тоді йди в шов-бізнес, якщо маєш 90-60-90 (у жіночому випадку), одну звивину. Зрештою, можеш піти переспати з -...99 жінками/чоловіками, потім ходити разом зі "всіма" в гей-парадах і кричати про права. Або тупо записатись в якусь партію дебілів (зараз багато таких, де одні набори букв), тоді будеш не кричати про права, а їх качати...
І потім можна буде казати: "А што такоє? Ета майо права! Пашол ти нах.й!". І до смерти не усвідомиш, що слова були сказані до батька.
Зрештою, ми всі вільні. Ти теж... Тоді йди і роби, що хочеш. Можеш навіть не думати про себе і дітей, дітей своїх дітей. Йди і кричи про права. Обов’язків ні в кого вже нема.
Тільки, на всяк випадок, постукай по дереву.
Кажуть, допоможе...
11.02.2009 [ Згорнути уривок ]
|
