|
Кубік Рубіка
Тетяна Дігай
— Тернопіль : "СорокА",
2008.
— 72 с.
— м.Тернопіль. — Наклад 200 шт.
ISBN: 978-966-8927-37-9
ББК: 84(4Укр)6 Д 28
Жанр:
— Збірки рецензій
Анотація:
Мета цієї книжки - розширити коло спілкування з людьми,що люблять читати,зокрема,сучасну українську літературу.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
ЧЕРВОНІ СКОРПІОНИ КАЙФУ
Любко Дереш. ТРОХИ ПІТЬМИ, або НА КРАЮ СВІТУ. – Харків: Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2007. – 288 с.
Міні-передмова від автора попереджає читача (всяко може бути!), що “цей твір не можна вважати ані художнім, ані терапевтичним – жодної з таких цінностей до нього не закладалося”. Овва! А що закладалося, які цінності? Пошукаємо!
Щодо терапевтичних – тут усе ніби ясно, їх у цих “записах” ( так автор визначає жанр книги) немає, бо яка терапія може бути на неформальному фестивалі самогубців?! Отже, це “не більше, ніж картографія певних теренів людської свідомості”. ... [ Показати весь уривок ]
Але людей серед персонажів шаманського дійства, що відбувається на далекій полонині в Карпатах, у переддень свята Івана Купала щось не видко! Хіба цей герой роману схожий на людину? – “З намету вилазить бухий у дупель хіпусьо. Він по-собачому кудлатий і весь вкритий червоними смужками від коматозного лежання в траві. Хайр чувака схожий на гніздо птеродактиля. Його руки по лікоть обвішані феньками, а на шиї теліпається сталевий пацифік. Його джинси м’яті, пописані ручкою і мокрі на дупі й нижче. Це значить – спав на мокрій землі”. Зрештою, якщо це майбутній мрець, то він так і мав би виглядати!
Фестиваль самогубців виявляється театром абсурду, де кожен актор має свою маску, свою ‘шизу”, і де від самого початку і до трагічного фіналу “ніхто нікому нічого не винен”, хоча спроби знайти однодумців у репліках звучать: “Він і приїхав з такою ціллю. Світ не дає йому відповіді, і він шукає людину, з якою можна порозумітися”.
Всі учасники дійства перебувають у перманентному стані початкової параної: “Коли зникли голоси, я втратив усе, що до того мав. Я втратив знання вітру. Втратив знання хмар. Я не міг керувати стихіями…Став мішком із кістками. Але найстрашніше – я втратив своє істинне ім’я»; «…квартира давила мені на психіку. Мене брала тривога, а ночами, при вимкненому світлі, зі мною траплялися напади паніки. Я прокидався в поту, не пам’ятаючи конкретно, що мені щойно снилося. І тільки кислуватий металічний присмак в роті навіював смутні образи чогось задушливого, глевкого, потойбічного…У сні я глибоко в собі знав, що ось це і є справжня нечиста сила і з нею жарти погані”.
Коли перегортаєш останню сторінку книги, виникає крамольна думка, що автор просто кепкує з читачів, яких, судячи з накладу видання, має бути аж 7 тисяч! Особливо зворушливо звучить назва видавництва – Клуб Сімейного Дозвілля! Але ж, і хохмачі видають книжки у місті Харкові!
Автор роману щиро зізнається: “Каламутна вода б’є звідки?...з мого прихованого «я». Вода брудна…Це символ глибоко витісненої у підсвідомість депресії, яка врешті почала виходити на поверхню…помиї били фонтаном…я зрозумів суть проблеми…”. Думаю, читач, якщо він не “психотурист” і “не має досвіду орієнтації на місцевості” суть проблеми зрозумів теж. Аби самому не стати параноїком, залишається після змістовно проведеного сімейного дозвілля, “…пити на ніч липовий чай з медом”. І що, пане авторе, допомагає? [ Згорнути уривок ]
|
