Юлія Мусаковська : Маски : Гра на 3 дії : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Тетяна Дігай (джерело: СУМНО?)

четвер ніби знак на дорозі стоїть
ступаємо крок від любові до завтра
міняти замучився маски свої
настирний фантом
і незримий співавтор

Львівянка Юлія-Ванда Мусаковська – представниця молодого покоління української літератури. Поетеса, прозаїк, перекладач. Дебютна збірка поезій «На видих і на вдих» принесла поетесі звання лауреата п’яти конкурсів, а теперішня збірка здобула другу премію «Смолоскипа» 2010 року.

Авторське визначення жанру «Масок» – гра на три дії з прологом, трьома інтермедіями та епілогом. Аналогію з театром можна продовжити: комплекс актора ... [ Показати всю рецензію ] – в чужій шкірі прожити хоч кілька миттєвостей іншого життя – «коли всі належні ролі я відіграю». Процес «відігравання ролей» є головним у запропонованій моновиставі, де у кожному вірші представлено психологічні реінкарнації (думаю, самої авторки), що нагадують дітей багатоликого Протея (звісно, якщо вони в нього були!). Ось деякі з них: «мисливиці руки / на тісто липке не ляжуть (...) жона народжувала діти / справляючись і з кіньми і з мечем (...) ти офеліє / мабуть / із тої когорти кобіт / що керують мужчинами / навіть глибоко з могили (...) у сповідальниці хижа мара ... мить – і лукавий пригорне (...) що втрачати розвінчаній королеві? / тільки волю (...) прима в картоні вицвілих декорацій (...) дівчинка жонглює смолоскипами (...) розповніла панянка в запраному халаті (...) але ж курві везе (...) лялька з роз’юшеною губою (...) смерть лише сон Алісо (...) полонянка портового міста».

Навзаєм, у головної акторки є партнер, який теж має здібність змінюватися з урахуванням декорацій і відповідного контексту театральної дії: «одягнеш корону блазня – пробачать усі (...) одинокий берсерк (воїн, який у запалі битви не відчуває болю – Т. Д.) / посивілий провидець (...) викрадач секретів (...) мій капітане (...) хлопчику з аніме / пещений самураю... друже мій враже (...) сивочолий гуру (...) пілігрим (...) опальний генерал (...) горе-месія або герой-шмаркач (...) замурзаний вундеркінд».

Образна і ситуативна екзотика – необхідний елемент поетичної манери авторки, але вона, екзотика, не самоціль, а найповніший, оптимальний спосіб самовираження і ставлення до буття, як до потреби гри; через неприхований, відвертий, очевидний відхід від реальности, поетеса створює світ, населений привидами уяви, котрі живуть за міфологічними законами первісної простоти і романтики. До речі, романтика прекрасно уживається зі сучасним прагматизмом , адже друге, гадаю, це – форма буття, а перше – головуючий стиль життя, в якому ці дві іпостасі нероздільні. Буває, поетеса частково відмовляється від маски зовнішньої, але не внутрішньої: майже за Оскаром Вайлдом – «Людина найменше може бути собою, коли говорить від свого імені. Дайте їй маску, і вона скаже вам правду».

Музика – друга мова поетичної інтонації Ю. Мусаковської. Кожен рух словесного ритму, ніби рапсодійний потік, де літера – звук, а звук – літера: «у вимріяному вимірі де вимерли всі вогні: / лілейна Ліліт королева усіх лоліт / рибка із кабаре бере тебе в свій вертоліт / верткі коси-кобри червона беретка стара / і ми гордо гортаємо небо вгорі згора- / ємо тремко в темряві зоріємо як зірки (...) каравели вели на кару / кривавили на руках рови / з корінням себе вириваю (...) аж ряхтить од вирячених очей / півнячі бої опівночі / повні ночви що аж пече».

Смілива асоціативність, парадоксальні зближення традиційно віддалених смислів і навіть порушення звичних логічних зв’язків, сміливе ламання лексичних канонів: «очі роззувши загоїш у кров коліна (...) неспокою їхнього нам не порушити (...) пора зітхань / які немов мурашки / повзуть по спинах вгору / ти відчуєш / камінні їхні кроки».

Передчуття, одкровення, породжені натхненням поетеси – непередбачувані істини, котрі можна сприймати як розвихрені метафоричні образи, наповнені парадоксальними асоціаціями та алюзіями, перенасичені сугестією та містикою. Але чи треба? Багаточисельні й незбагненні, вони, істини, по суті, спрямовані в бік оптимізму, адже бажане набуває характеру такого, що здійснилося. Femina simplex – жінка, яка вона є – що означає шляхетну символічну формулу пошуків досконалого, піднесену алхімію, наближення до гармонії, до ідеалу.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Лілія Шутяк (джерело: Буквоїд)

Пишучи свою знамениту фразу «весь світ театр і люди в ньому актори», Шекспір забув відзначити одну особливість - жінки значно більші лицедійки, ніж чоловіки. І до гри, переодягання та маскування вони вдаються частіше. Іноді це допомагає, іноді заважає, але ніколи не буває зайвим. Усі таємниці жіночої душі знає та радо ними ділиться львівська поетка і письменниця, лауреатка чисельних літературних конкурсів Юлія Мусаковська. Її друга збірка «Маски», опублікована цьогоріч у видавництві «Смолоскип», яскраве тому свідчення. До речі, рукопис згаданої книги вже встиг отримати відразу дві нагороди - І ... [ Показати всю рецензію ] премію літературного конкурсу «Витоки» від Острозької академії та ІІ премію у номінації «Поезія» видавництва «Смолоскип».

Збірка «Маски» створена у формі драми з усіма її атрибутами: прологом, трьома діями, які поділяються на День та Ніч, інтермедіями та епілогом. Головною героїнею книги є Жінка. Ніжна і чутлива, добра і надійна, приваблива і розумна, небезпечна і фатальна. В усіх цих іпостасях вона з´являється перед чоловіком - бажаним «загубленим воїном» і водночас лютим ворогом: «я нерішуча не тисни / друже мій враже / дотик не головне / хочу 3D-зображень». Подекуди вона протиставляє себе представникові сильної статі: «даруй, що перевершила тебе, / але чому ж / і з місця ти не зрушив», а в інших випадках - гостро відчуває нерозривність їхніх стосунків, приналежність один одному та суспільству: «крізь тебе стирчать / гарячі твої стигмати / це місто цей світ / зуміли тебе піймати».

Лірична героїня Юлі Мусаковскої - горда, але «розвінчана королева», «прима в картоні вицвілих декорацій», здатна на радикальні вчинки. Вона знаходиться на «вершині всесвіту», де здається, «що насправді море - глибокий рів». Найбільше проймає жінку самотність, нікомуненалежність: «хочеться снів принцесі / та вищир котячий здіймає її на кпини». Водночас вона - «тигриця, свавільна жриця ранкових газет»; Кармен, якій долею призначено «ловити усмішки і квіти / і голими колінами світити / на гострі ікла, роги і слова». Кожна із цих ролей, часто суперечливих, дається їй легко, невимушено, спонтанно. Маска змінює маску і під ними все важче роздивитися справжнє обличчя...

Казково-міфілогічний світ цієї збірки насичений алюзіями та іграми авторки з читачем. Інтуїтивно відчувається її майстерність у зображенні внутрішнього світу жіночої особистості. «Дощі у четвер не врятують душі / мовчи - / у кишені не втримати шила / розгулюють голі по кухні чужій / слова / із якими вона согрішила». «Маски» - це проникливі поезії про відчуття, пристрасті, світогляди, смаки, преференції слабкої статі. Тому книга буде цікавою, перш за все, чоловікам, які споконвіків прагнуть розгадати найбільшу у світі таємницю на ймення Жінка.

[ Згорнути рецензію ]