Геннадій Анатолійович Молчанов : "Готель "Ковток незплежності"" : детективний фарс : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Кокотюха (джерело: Буквоїд)

Жанр: шукачі скарбів у країні, де головний скарб – мова та нація

Аби відразу не було непорозумінь, скажу: книга, про яку піде розмова далі, дуже погана. Проте, шукаючи, за звичкою, приємні сторони навіть у негативних явищах, відразу зазначу: дебютний, як зазначено на обкладинці, роман Геннадія Молчанова можна цінувати за те, що він має всі шанси стати еталоном поганого роману. Гірше, здається, не пише і не напише ніхто. Отже, автор-дебютант цілком комфортно почуватиме себе, опинившись серед лідерів нездалого письма.

Прикрість ситуації в тому, що, спокусившись на відносно невисоку ціну книжки, ... [ Показати всю рецензію ] а також маючи бажання збирати на своїй книжковій полиці «фірмову» серію «Золотий Бабай», людина, придбавши твір і витративши дорогоцінний час на прочитання, може розчаруватися:

а) в українській масовій літературі, яка поволі, приставними кроками, але розвивається, в чому ви можете переконатися, ознайомившись із авторським проектом «Кримінальне чтиво UA» на «Буквоїді»;

б) у популярній літературі інших країн, де вона розвинена: Росії, Америки, Канади Франції, Японії, Австралії, Італії, Швеції;

в) у видавництві «Зелений Пес»: маючи певну позитивну репутацію найбільш послідовних постачальників україномовного чтива в українські книгарні, виданням роману «Готель «Ковток Незалежності» видавці ризикують підтвердити не лише «кризу жанру» в українській масовій літературі, а й власну, так би мовити, внутрішню «кризу смаку».

Хоча насправді все могло бути інакше. Письменник-дебютант запропонував не новий, зате стабільно популярний сюжет: пошук давнього козацького скарбу, до якого долучилися бандити, політики, а також спецслужби Росії та чомусь Японії. Але нехай би ця історія в процесі перетворилася навіть на вдалу пародію на подібні штамповані авантюрно-пригодницькі сюжети – може, так було б краще для всіх. Проте Генадій Молчанов безжальний до свого читача: це не лише серйозна, а й національно свідома історія. «Жовто-блакитність» у даній ситуації лише додатково шкодить.

Після насильства над собою, яким було читання згаданого роману, склалося стійке враження: автор справді хотів написати якісну авантюрну історію в українських реаліях, на українському матеріалі і, можливо, навіть з українською ідеєю. Проте результат вийшов такий самий, як у людини, котра вирішила: аби ширнути в небо птахом, досить стрибнути з високої скелі і сильно махати руками.

Інший висновок: письменник-дебютант чудово знає, як себе поводять українські митці, тому один із мешканців готелю «Ковток Незалежності», в якому зібралися всі шукачі давнього скарбу – такий собі постійно п`яний поет Димон, якого алкоголем не напувай – дай лиш вигукнути бездарні рядки речитативом. Натомість про закони обраного жанру автор має менш точне уявлення.

Проте нема лиха без добра. Пропонований роман майже весь складається з абсолютно безграмотних у стилістичному плані, і тому – смішних абзаців та речень, кожне з яких цілком може служити прикладом поганого письма для українських студентів-мовників. Через те мати на своєму робочому столі збірник типових поганих прикладів просто зобов’язаний викладач, редактор, коректор та взагалі – кожен, хто працює зі словом та мовою. Аби не кидатися зауваженнями марно, далі наведу кілька прикладів, взятих не спеціально, а довільно:

«Мозок змушений був працювати в цейтноті, бо йому (мозку – А.К.) доводилося одночасно виконувати кілька завдань» (стор. 3);

«Численність жінок, які бажали мати ексклюзивні права на підмізинний палець удівця-банкіра, вже давно перестала бути контрольованою» (стор. 35).

«Можна було б розпустити так званий гарем, та ребро ще стирчало – будь здоров!» (стор. 36).

«Насилу стримуючи себе, щоб не вигукнути: «Софіє! Любове моя!!!», - Роман по-котячому підкрався до жінки і лизнув її в мочку вуха» (стор. 45).

«Вона побачила мужчину з рибинами в руках та квіткою в зубах, і зважаючи на її реакцію, миттю забула про пташок… «Це вам», - Артур зігнув спину, щоб наблизити до неї квітку» (стор. 124).

«Це моя рідна мова! І я дуже прошу вас не говорити про неї таким тоном!» (стор. 223).

І це не всі мовно-стилістично-змістові сюрпризи, які на вас чекають у книзі. Тому, як прийнято казати в таких випадках, приємного прочитання.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анатолій Маляров (джерело: Друг читача)

БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ У ГОТЕЛІ „КОВТОК НЕЗАЛЕЖНОСТІ”



У Києві, в одному з провідних сучасних видавництв „Зелений пес” вийшов роман Геннадія Молчанова „Готель „Ковток незалежності””. Це вже друга книга автора протягом півроку. Можна лише вітати його і – читати!
Детектив чи містика – одразу не збагнеш. Швидше всього Геннадій Молчанов скористався вибагливим творчим ходом, котрий рецензенту відомий лише за одним українським автором, Андрієм Курковим, а саме: початок твору дуже загострений, тут і дивні зустрічі, і гонитва, і постріли… Потім уже, залишаючи динаміку оповіді в тому ж градусі, ... [ Показати всю рецензію ] письменник дає ряд перипетій, зіткнень характерів у досить реалістичному дусі.
Більше того, частина епізодів віддає документалістикою, вражає реалістичною достовірністю.
Теперішній читач, він же співавтор – проноза. Його вельми цікавить, звідкіля автор бере життєвий матеріал? І лише віднайшовши порозуміння, вникає в сутність та вигадки прочитаного.
Коротко. Геннадій Молчанов заявив про себе більше десяти років тому, ставши лауреатом премії „Золота арфа” в галузі драматургії. Його п’єса могла б піти в професійному театрі, так вразила журі своєю дією, мовою, характерами. На жаль, вона була одноактовою. Опісля виходили повісті й оповідання в касетах, тобто у збірниках кількох авторів. Нарешті, миколаївське видавництво „Іліон”, під проводом президентської програми підтримки книговидання й книгорозповсюдження, поклало на книжкову полицю книгу Г. Молчанова „Правди різні, а Істина – одна”. Винахідливі три прозаїчні твори в народному дусі з філософським присмаком. Миколаївська преса широко відгукнулась на них.
І ось столичне видавництво з потужним брендом „Зелений пес” розповсюдило роман – чи то містика, чи то детектив. У цілому – художній твір.
Такий невимушений жанр дає письменникові можливість грати нашою уявою в ключі своїх уподобань. Він іронічний, коли торкається нашого суспільного буття; насторожений, коли над симпатичними персонажами нависає загроза; балакучий, коли розбалакались персонажі; потаємний, коли вся дюжина діючих осіб приховує одне від одного навіть свої імена. Грайлива проза! А діалоги майстерні – вже сказано: автор із хистом драматурга, до того ж людина спостережлива і з гострим слухом.
Далі: місце подій не з пальця висмоктане. Автор кілька років, майже безвиїзно жив на піщаному березі моря, мов на острові, ще й поряд із островом, і спілкувався з типами, копію з котрих „зняв” у романі. Це зветься – прототипи.
Оповідь цікава і, разом з тим, політична. Скарб… і водночас спроба експансії на землю сусіда. А що все більше людей на цій землі, то позиція кожного учасника подій, а ще натури, що склалися у совковий та пострадянський час – це і є предметом дослідження автора. Знайомі все обличчя? Ба, ні! До заслуг Г. Молчанова треба відразу віднести оригінальність постатей і достовірність їхніх життєписів.
Попередження: читати лише фабулу, тобто по діагоналі, цю річ аж ніяк не можна. Найбільше враження справляють саме деталі. Як у справжнього умільця, у Г. Молчанова їх – цілий міх, і трапляються вони і в описах, і в сценах, а найщедріше – в діалогах.
Автор добре обізнаний у психології вискочок (парвеню нашого часу), їхні потуги на шарм викликають посмішку; в гострих сутичках героїв розкривається пізнання автора в нинішньому рівні культури нашої провінційної „знаті” та їхніх профосів.
Ось грайливі рядки зі сторінок роману:
„Сивина в бороду – біс у ребро. Ще два роки тому щетина у тому місці, де має рости борода, цілком відповідала цій мудрій приказці. Та борода бородою, а біс засів у ребрі значно раніше”.
Невимушеність, жодної напруги, а зовнішній і душевний портрет добродія вже бачимо.
А ось найпересічніший діалог:
- А-а, це ти той старий із печери над морем?.. Добре, що сам прийшов, бо якраз тебе я й шукаю.
- На дідька я тобі здався?
- Справді на дідька. Мені не ти потрібен, а скарб.
Прохідні репліки, а дія рухається, інтерес читача підігрівається. А коли знати за сюжетом, що наступає вибаглива жіночка, то взагалі – кайф!
У пана Геннадія вік як раз для прози. Пам’ятаєте у безсмертного Миколи Гоголя:
- Виховайся спочатку як людина і громадянин землі своєї, і лише тоді берися за перо.
Як літератор Г. Молчанов добре вихований: щедра ерудиція, житейська і спеціальна мова, барвиста і продумана добірка.
Автор рецензії щиро вітає Геннадія Молчанова з новим творчим успіхом.

Анатолій Маляров

[ Згорнути рецензію ]