Жанр: шукачі скарбів у країні, де головний скарб – мова та нація

Аби відразу не було непорозумінь, скажу: книга, про яку піде розмова далі, дуже погана. Проте, шукаючи, за звичкою, приємні сторони навіть у негативних явищах, відразу зазначу: дебютний, як зазначено на обкладинці, роман Геннадія Молчанова можна цінувати за те, що він має всі шанси стати еталоном поганого роману. Гірше, здається, не пише і не напише ніхто. Отже, автор-дебютант цілком комфортно почуватиме себе, опинившись серед лідерів нездалого письма.

Прикрість ситуації в тому, що, спокусившись на відносно невисоку ціну книжки, а також маючи бажання збирати на своїй книжковій полиці «фірмову» серію «Золотий Бабай», людина, придбавши твір і витративши дорогоцінний час на прочитання, може розчаруватися:

а) в українській масовій літературі, яка поволі, приставними кроками, але розвивається, в чому ви можете переконатися, ознайомившись із авторським проектом «Кримінальне чтиво UA» на «Буквоїді»;

б) у популярній літературі інших країн, де вона розвинена: Росії, Америки, Канади Франції, Японії, Австралії, Італії, Швеції;

в) у видавництві «Зелений Пес»: маючи певну позитивну репутацію найбільш послідовних постачальників україномовного чтива в українські книгарні, виданням роману «Готель «Ковток Незалежності» видавці ризикують підтвердити не лише «кризу жанру» в українській масовій літературі, а й власну, так би мовити, внутрішню «кризу смаку».

Хоча насправді все могло бути інакше. Письменник-дебютант запропонував не новий, зате стабільно популярний сюжет: пошук давнього козацького скарбу, до якого долучилися бандити, політики, а також спецслужби Росії та чомусь Японії. Але нехай би ця історія в процесі перетворилася навіть на вдалу пародію на подібні штамповані авантюрно-пригодницькі сюжети – може, так було б краще для всіх. Проте Генадій Молчанов безжальний до свого читача: це не лише серйозна, а й національно свідома історія. «Жовто-блакитність» у даній ситуації лише додатково шкодить.

Після насильства над собою, яким було читання згаданого роману, склалося стійке враження: автор справді хотів написати якісну авантюрну історію в українських реаліях, на українському матеріалі і, можливо, навіть з українською ідеєю. Проте результат вийшов такий самий, як у людини, котра вирішила: аби ширнути в небо птахом, досить стрибнути з високої скелі і сильно махати руками.

Інший висновок: письменник-дебютант чудово знає, як себе поводять українські митці, тому один із мешканців готелю «Ковток Незалежності», в якому зібралися всі шукачі давнього скарбу – такий собі постійно п`яний поет Димон, якого алкоголем не напувай – дай лиш вигукнути бездарні рядки речитативом. Натомість про закони обраного жанру автор має менш точне уявлення.

Проте нема лиха без добра. Пропонований роман майже весь складається з абсолютно безграмотних у стилістичному плані, і тому – смішних абзаців та речень, кожне з яких цілком може служити прикладом поганого письма для українських студентів-мовників. Через те мати на своєму робочому столі збірник типових поганих прикладів просто зобов’язаний викладач, редактор, коректор та взагалі – кожен, хто працює зі словом та мовою. Аби не кидатися зауваженнями марно, далі наведу кілька прикладів, взятих не спеціально, а довільно:

«Мозок змушений був працювати в цейтноті, бо йому (мозку – А.К.) доводилося одночасно виконувати кілька завдань» (стор. 3);

«Численність жінок, які бажали мати ексклюзивні права на підмізинний палець удівця-банкіра, вже давно перестала бути контрольованою» (стор. 35).

«Можна було б розпустити так званий гарем, та ребро ще стирчало – будь здоров!» (стор. 36).

«Насилу стримуючи себе, щоб не вигукнути: «Софіє! Любове моя!!!», - Роман по-котячому підкрався до жінки і лизнув її в мочку вуха» (стор. 45).

«Вона побачила мужчину з рибинами в руках та квіткою в зубах, і зважаючи на її реакцію, миттю забула про пташок… «Це вам», - Артур зігнув спину, щоб наблизити до неї квітку» (стор. 124).

«Це моя рідна мова! І я дуже прошу вас не говорити про неї таким тоном!» (стор. 223).

І це не всі мовно-стилістично-змістові сюрпризи, які на вас чекають у книзі. Тому, як прийнято казати в таких випадках, приємного прочитання.

Мозок у цейтноті.