|
розмови з Богом : вірші
Богдана Матіяш
— Видавництво Старого Лева,
2007.
— 62 с.
— м.Львів. — Наклад 4244 шт.
ISBN: 978-966-2909-21-0
Жанр:
— Збірки лірики
— Верлібр
— Аудіокнижки
Анотація:
Богдана Матіяш – поетка, літературний критик, редактор видавництва і часопису «Критика» (Київ). «Розмови з Богом» – тонка поетична робота: філігранні метафори, яскраві візії, драйв та якийсь внутрішній неспокій і незадоволення. Лірика Матіяш, як і кожна справжня поезія, народжується з незадоволення, а виростає у якусь несподівану і незбагненну ніжність. Пісок, розсипаний по червоній обкладинці цієї довершеної книги Юрком Іздриком, який виступив у ролі ілюстратора збірки, цьому зайве свідчення. Пісок – втілена ніжність нашого світу, створеного добрим Богом.
Аудіокнижку можна скачати у zip файлі
|
Лінк із зображенням книжки:
|
21 (64)
кожен біль якби ти захотів Господи міг би обернутися в радість
коли світ засинає і коли вже не розрізняю твоїх обрисів
думаю яка радість на дотик яка на колір і який має запах думаю
як народжується людський усміх і як він розтає тільки скажи
чому він розтає мій Боже чому не може просто розсипатися в небі
семибарвною веселкою розливатися щебетом пташок це було би
так гарно мій Боже так безмежно щасливо так прозоро знаєш
часом думаю що ти творив цей світ напрочуд радісно і тоді так
засмучуюсь що поміж твоїх гір і річок птахів і звірят риб і комах
дерев і трави так багато болю що ... [ Показати весь уривок ]
ним повниться ніч і день
ранок і вечір що його не забракне в найсолодших обіймах думаю
про тих що сумують і тих що радіють тих що вмирають і тих
що народжуються тих що дають і тих що приймають
знаєш кожен їхній порух кожен помисл кожен подих від першого
до останнього а ще ти знаєш як пронизливо й гостро тепер відчуваю
кожну радість і як проживаю кожну втрату як задихаюся серед
несправжніх речей і як мало маю справжніх як боюся ранити
і як боюся обнімати бо обнімати часом це майже те саме що ранити
навчи мене Боже обертати всі ці болі в радість якщо ти навчиш мене
я вже більше майже нічого не хотітиму майже нічого не проситиму
майже нічого не потребуватиму якщо тільки захочеш цього Господи
32 (97)
що ми робитимемо цей вечір Господи ти ж бачиш мені не пишеться не думається
не говориться я тільки слухаю твій голос і тремт старого світильника
і голоси дітей надворі це ж ти теж у них говориш ти смієшся коли вони сміються
і сумуєш коли котресь із твоїх дітей упаде і не може підвестися і плаче
і коли з розбитого коліна йде кров це ж найперше тобі стає боляче
ти справді Боже думаєш що я цього не знаю справді думаєш що я не чую
тебе в кожному голосі так бентежно ти навіть не уявляєш як бентежно
і радісно впізнавати твій голос при ранковій каві чути тебе у вагонах метро
і в автобусах повних світла обертатися на ці найулюбленіші в світі звуки
на ці найкращі в світі обличчя на найгарніше бо твоє відображення
так багато впізнаю тебе Господи знаєш мені хочеться щоби ти зробив так
аби вони усміхалися аби ті кого бачу розквітали найяснішим у світі усміхом
проростали до тебе сміхом бо ти тоді теж усміхатимешся мій Боже а значить
я теж матиму чого сміятися значить я вкотре самими губами скажу тобі дякую
так тихо Боже так тихо аж я чую як б’ється моє серце аж я чую що ти теж слухаєш
як б’ється моє серце і як у небі летить літак і як павук повзе стіною як десь далеко
засинають кораблі і як витікає сік із берези а ще чуєш десь спросоння схлипує немовля
плачуть засмучені і покривджені ти що пильнуєш наші смутки і радості сам тоді
так гірко плачеш мій Господи що ми робитимемо цей вечір коли тобі сумно Боже
може дозволиш зроблю тобі м’ятного чаю або ромашкового не ображайся
ти ж знаєш я часто кажу дурниці та над усе хочеться щоби ти усміхався [ Згорнути уривок ]
|
