Дмитро Стретович : Літня літературна школа : Альманах 2011 : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Світлана Корчагіна (джерело: Читомо)

Люди, які працюють у сфері моди, скажуть, що макраме стало однією з найпопулярніших тенденцій 2011 року. Техніка макраме нині завоювала неабияку популярність. Це скріплення ниток, яке дозволяє досягти гарного візуального ефекту; можуть використовуватися також пряжа, шкіра, шпагат й інші міцні матеріали. У літературному світі теж завжди були у пошані словесні макраме, а на початку осені, як приклад цього, яскраву книжечку виплів київський літературний клуб «Маруся».

Уже за перший рік своєї діяльності «Маруся» здобула славу цілеспрямованого й успішного угруповання. До антології увійшли твори учасників ... [ Показати всю рецензію ] і викладачів Другої літературної школи на Закарпатті. Ці твори нагадують різнокольорові нитки, які розплутував, відбирав і заплітав наново у красиві візерунки упорядник Дмитро Стретович, а тексти досвідчених лекторів – це ті ж «міцні матеріали», які не дають плетиву книжки розпастися, укріплюють його.

На те ця книжечка і макраме, що ниток багато: яскраві й тьмяніші, товсті й тонші, довгі й коротші.
Поезія антології – дуже різна: тематично, стилістично, образно, хоча нерідко її нитки переплітаються. Читач знайде і вірші ще дуже підліткові за стилем, що нагадують записи у щоденнику («Моя перша студентська осінь –/ моє справді доросле життя,/ вільні вірші, написані в прозі,/ і до когось нові почуття…» Юрій-Антін Вітяк), і звучання власних досвідів, уже порослих абстракціями («Тріщить голова від забутих старих паролів/ Нездійснених мрій і сотень даремних днів/ Опущені руки оплетені іншими в порох/ На домі моєму сотні іржавих замків» Марі Елен).

Також у книжці натрапимо як на ще вкрай невибагливі, проте щирі вірші-розмови з Богом («Напиши мені/ чому/ Напиши мені/ коли/ Напиши мені/ якби/ Було все по-іншому/ Чи було б це краще?» Віталій Нагорний), так і Бога, завуальованого поетичними образами («важкі будівельні будні/ на фундаменті наших почуттів/ а давай залишатимем більше місця для вікон на любов/ за архітектурним планом бога/ амінь» Ольга Мацо).

Самобутніми є вірші Юлії Бабак, так і хочеться назвати їх «поезія-у-собі». Усе, на що сідає художній погляд поетки, трансформується: звідси виникає її поезія сплячих котів на підвіконні, синиці на вітці та навіть люстри: «упала люстра./ ти ж бо шепотів їй голосом японки./ мов плакальник.» Привертають увагу і «незграбні й сумні» поетичні ківі Томаша Деяка. Його вірші вигадливі, інтелектуалізовані, у них більше роздумів про почуття, ніж самих почуттів. Також автору важлива метафізика: «я закляк у перманентному очікуванні засухи/ скоро будинок впаде/ будувати інший не має сил і бажання/ можна перебратись туди де сухо/ але мені завше бракуватиме зливи». Жіночно- лірично-соціальні вірші Мар’яни Максим’як, її страх зламати тишу, важливу для неї. Поетичні розмови з тим, із ким день, «все змінює/ все перетворює у воду». Однак, у книжці є не лише цнотливі та самозаглиблені вірші, а також і «білий прапор» поетичних трусиків Марії Весни: екстравагантна навіть у біографії, задиркувата й емоційна поетка, основа віршів якої, насамперед, форма, тональності мови, гра слів: «Коли спитають/ Що між нами/ Вісь симетрії чи/ Віскі з льодом/ Чи може Вісла?/ Операція?/ Серця чи/ Пластилін?».

Щодо прозового пласту, то хочеться згадати есеїстичну прозу Світлани Лобанової на вічну тему часу: «Він невблаганний, неповторний та невловимий. Ми ніколи не повернемося назад хоч на секунду у часі та й ніколи не дізнаємося, що точно станеться за секунду». Затертість оцих розмірковувань виправдовує форма прози: риторичні запитання, уявні діалоги, репліки-спогади… Читати це есе цікаво. Запам’ятовується і Анна Саніна – її проза наповнена пейзажами: і природними, і душевними. Ця авторка ділиться двома стилями прокидання: «в первом сначала просыпается ум, а уже потом открываются глаза на мир; во втором сперва взгляд охватывает серое небо, бело-бурые волны, стеклышки песка, сначала тело умывается на одну сотую каплями дождя, а уже потом, только потом ум хватается за нить родившейся мысли: сохранить себя в сухости. Но еще первичнее (прежде чем подняться и бежать под сосны) мысль о том, что самое сладкое пробуждение бывает только под сытым тучами небом.»

Захоплює своєю за настроєм казковою прозою Анна Гребініченко. «Таємниця Чарівної Ельзи» радує цікавою архетипністю образів, несподіваною розв’язкою-розгадкою. Цей твір тримається на диваках, які авторка розглядає під збільшуваним склом, або – у криве дзеркалом, якщо точніше. А розповідь Марини Єщенко «Моя Юлька» стає у чітку художню опозицію до «Чарівної Ельзи». Тут – сила у реалістичності.

І ще – міцні матеріали, які збагатили книжечку і поетично, і прозово. Есе «Про мову» лектора Антона Санченко, що нагадує персональну автобіографічну теорію з філософії мови з апелюванням до Потебні, Грінченка і не тільки. «Вся ця любов» Богдани Матіяш: її розповіді про єднання коренів людей, а також відомий вірш «Моїм святим», імена яких належать українським письменникам.

Олександр Гаврош із зовсім не романтичним твором «Побачення». Іронічні, різкі вірші стронґовського із метафорикою, характерною саме для цього автора. Хочеться, аби «нехитра магія» кондукторки – «справжньої спадкової відьми» у тролейбусі таки збувалася: «всі номери будуть щасливі/ най не існує нещасних номерів». Особливе місце – останнє у книжці – посідає один із лекторів, видавець і перекладач Завен Баблоян. На одному подисі читається його не без іронії і не без шарму післямова: «Нема більш самотньої та кинутої напризволяще людини, ніж та, що займається літературою», – розпочинає він свою «Психотехніку школи». А тоді доходить висновку: «Але людство-таки вигадало спосіб, як допомогти своїм шаманам-одинакам, як підтримати їх на самому початку їхньої нелегкої подорожі потойбічними світами у пошуках сенсів для цього світу. Воно вигадало Літні школи».

Літні літературні школи, які в Україні започаткував клуб «Маруся». Під час цих подій учасники вчаться своїми внутрішніми кольоровими нитками виплітати словесні макраме, цікаві насамперед вигадливими багатогранними візерунками. Адже, скаже Вам і дизайнер, і письменник: одна річ уміти видобувати з себе кольорові нитки, інша – навчитися їх майстерно сплітати.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Богдан Дубильовський (джерело: Буквоїд)

ВСТУП. Повністю глянцеве видання. Хороший дизайн обкладинок - необтяжливий і небанальний візерунок, майстерна алюзія на логотип організації видавця - літклубу МАРУСЯ. Тішить таке майстерне виконання. Сам логотип літературної школи - кольоровий кораблик на кляксі чорнила - занадто просто, слабко і банально концептуальний.

Вперше використовується к´юар код. Тішить, що вказаний тираж. Видання на глянцевому папері вважаю надмірністю та непродуманістю. Молодих авторів, напів-графоманів не можна видавати на глянці - це мажорство! Антології молодих і так страшно важко продавати, а дешевий газетний ... [ Показати всю рецензію ] папір дуже б допоміг зменшити собівартість.

Загальна оцінка: 8/10.

Оцінка обкладинки: 8/10

Оцінка якості друку: 6/10 (коли мій друг повтирав спітніле чоло в розгорнуту книгу - букви одразу потекли розводами)

Оцінка якості естетики текстів: 8.2/10

Погані : 4 тексти відверто слабкі. Ще не вийшли за межі графоманства. Замість нового і несподіваного витворення асоціацій і складних метафор - там інсталяції з купами сміття. (як іноді в ПінчукАРТцентрі). Є радше відвертим намаганням писати і бути письменником, аніж спробою наблизитися до прекрасного чи результатом миттєвого натхнення. Але адепт майстерності, а не геніальності; вважаю, що самою працею і наполегливістю можна писати чудові вірші і романи. Замість таланту і геніальності можна брати працею. Так виростають неперевершені стилісти, майстри слова і композиції. Їхні твори дуже високого рівня, проте без геніальних моментів, без спалахів чогось справді неземного і абсолютного. Тому бажаю авторам і далі працювати та виписуватися, шліфувати підхід, техніку, стиль і так далі.

Посередні: 5 текстів ну зовсім такі собі. Тут є два варіанти: або моментами проскакує щось гарне, або просто ніякої новизни. Твір просто написаний так, що стає просто ще одним твором із сотень тисяч схожих, УЖЕ НАПИСАНИХ.

Класні: 20 текстів високого рівня. У них закладений потенціал для того, щоб читач сам наповнював форми змістом. Цих формок місцями дуже багато. Майже кожна метафора передбачає багатошаровість, можливість двопрочитання, а то й навіть 3-4-5-прочитання. Тішить, що тексти молодих вдатні для багатосмисловості, багатовимірності, кількаповерховості.

Перша година тече по стіні.
Бодлерові вуха у спокої чаю.
Ще й дивна дитина сидить на столі.

МЕГАВАЖЛИВЕ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. Оцінка тексту залежить від рівня ерудиції, естетичного та інтелектуального розвитку передовсім самого читача. В ідеалі той, хто читає, повинен не тільки декодовувати вже закладені автором смисли, концепти та ідеї, а й вбачати нові. У метафорах, образах, порівняннях читач має витворювати нові додаткові смисли, які ще збільшують насолоду від єднання і проживання, переживання тексту.

Тобто текст, це як комп´ютерна програмка з стартовим мінімальним функціоналом. Тому потрібен досвідчений юзер із численними драйверами, апгрейдами та іншими вдосконаленнями щоб сповна використовувати прогу і максимально насолодитися як зручністю і легкістю процесу так і результатами.

ВИСНОВКИ. Тексти авторів альманаху володіють надзвичайним потенціалом для апгрейду, туди можна вкласти стільки рівнів та поверхів розуміння, витворити стільки нових смислів і несподіваних бачень. РЕКОМЕНДУЮ однозначно з поміткою: ТІЛЬКИ ДЛЯ ТИХ, ХТО ХОЧЕ БІЛЬ ШО ГО НІЖ КЛАСИКА, хто хоче йти і розвиватися далі.

[ Згорнути рецензію ]