|
МАЛИЙ МОТЛОХ чотири
Ярослав Саландяк - Анонім
— сАм видав,
2011.
— 26 с.
— (Серія: бібліотека аналогів).
— м.Підгайці. — Наклад 20 шт.
Жанр:
— тексти, тексти римовані,зображення...
|
Лінк із зображенням книжки:
|
ГЕРБАРІЙ
А знаєте, скільки клопоту завдають нам інколи наші близькі?.. Ні - ні, не родичі, а тварини: котики, собачки, усі наші улюбленці , які часом рідніші за самих рідних. Моя знайома, власниця кота Маркіза, розповіла, сміючись, як бідкалася їй колега по роботі на свого кота.
―Ти знаєш, що витворив мій котяра? Приходжу я додому, а він обдер пів- стіни обоїв і сидить довольний, як слонь.Ти розумієш : йому десь треба пазурі точити,а що тільки-но два дні тому закінчили робити ремонт в квартирі, він знати не хоче. Але дістав, дістав рушником від мене. Вже такий старезний і не здихає. ... [ Показати весь уривок ]
Зараза!
― І скільки ж йому років?
― Та ти подумай! Аж три роки! Сказитись треба!
― Що ти кажеш! А мій Маркіз вже тринадцять років має і ще не старий. Добре, що хоч в туалеті нужду справляє, а не по всій хаті. А ти би бачила, як старанно загрібає! Певно думає, що всі свої какашки за ті тринадцять років він там запорпав, а не я прибрала...
Не менше буває проблем і з собаками, коли вони гризуть меблі чи раптом завиють серед ночі...
От приходжу я додому і бачу: в плетеній корзині двоє цуценят, а моя кохана дружина над ними ледве не співає від щастя. Розглядаю їх зблизька: мокрі-слизькі ―гидкі створіння. Зітхаю сумно.
― Може, виростуть тай комусь віддамо .
― Ні, та що ти! Вони більші не виростуть, то така спеціальна порода, називається „Цуценята грудні“, виведена для вагітних жінок, аби вчились доглядати за новонародженими...
Бачу, дружина готує для них їжу, напихає слизьку свинячу кишку сумішшю тіста та крові, ставить в кошичок поміж них, а вони присмокчуються і ссуть, голосно цямкаючи, мов немовлята...
Але за кілька днів ця гидота і дружині добре остогидла.
― Що робити з ними? Де їх діти?
― Сама принесла, сама й давай собі раду!
І я поспішив у справах, а коли прийшов увечері, бачу: собачат уже нема, дружина сидить і дуже зосереджено щось вишиває.
― Фу! ― з полегшенням видихнув, – і де ти їх поділа?
― А!.. Вишила.
І справді, бачу двох вишитих кольоровими нитками собачат.
― Ну, а цуценята ж де?
― Та от же ж! ― показує рукою на вишивку, ― я з них, ще живих, зробила живу нитку і вишила їх на матерії... Придивись добре.
Нахиливши голову нижче, і справді бачу, що нитка була слизькою-мокрою і гидкою, як ті цуценята.
― Ну, і що буде з ними далі?
― А! Висохнуть, тай буде такий собі собачий гербарій.
Поки я ошелешено розглядав вишитих собачат, одно з них як заворушиться, як заскавулить! Тай ну сповзати з матерії... Мене аж у піт кинуло... Але тут, на щастя, я прокинувся.
― Фу-у-у! [ Згорнути уривок ]
|
