|
06.05.2010
Автор рецензії: Євген Боженко
(джерело:
Кульбіт)
Найпопулярніша книга усіх часів і народів – Біблія – приносить духовну і матеріальну користь не лише тим, хто її читає чи продає. Як довів Ден Браун зі своїм «Кодом да Вінчі», в сучасному світі цінуються не тільки (і, мабуть, не стільки) давні тексти, а й оригінальна їх інтерпретація та вдале вплітання в захопливу художню оповідь. Більше того, підігріта Брауном публіка і досі не знижує свою зацікавленість різноманітними «навколобіблійними» історіями і готова витрачати на них не тільки свій дорогоцінний час та увагу, але і не менш дорогоцінні, потом зароблені гроші.
Зовсім не обов’язково, що, ... [ Показати всю рецензію ]
сідаючи писати свій роман «Сторонні в домі», Марина Соколян свідомо проробляла подібний маркетинговий хід. Але маємо те, що маємо: в якості закваски для сюжету, а також як основа глибинної ідеї роману, використано давнє каббалістичне вчення. А враховуючи захоплення цим же вченням відомої американської співачки, і, як наслідок, майже загальнолюдську ним зацікавленість, подібний хід не може не принести книзі своїх позитивних дивідендів.
І зовсім не обов’язково, що, продумуючи сюжет твору, Марина Соколян хоч якимось добрим словом згадувала бестселер Брауна. Але знову маємо те, що маємо: під час читання перших ста сторінок «Сторонніх в домі» просто неможливо відсахнутися від літаючого навкруги привида «Коду да Вінчі».
По-перше, він простежується в сюжеті. На початку української книги вбивають старого вчителя каббалістичного вчення. Волею обставин в цій справі по вуха загрузає молодий радіоведучий і хоч підозрюваним не стає, але у розслідуванні справи участь бере безпосередню. Ну і, звичайно ж, зустрічає кохання всього свого життя. З певними варіаціями, але щось таке ми вже бачили.
По-друге, обидва автори намагаються розказати читачам якісь таємні знання. Тільки зараз маємо Каббалу замість прихованої сутності християнства. В «Сторонніх в домі» частки вчення подаються в тексті, органічно вписуючись у сюжет, та в якості нотаток Якова Левіна – вбитого вчителя Каббали.
Ну а по-третє, і найголовніше, в певному глибинному сенсі книга Соколян і книга Брауна взагалі близнючки. Звичайно, що ані радіоведучий, ані будь хто інший Грааль не шукає. Вірніше, шукає. Але не той, що у Брауна. Не настільки «фізично-матеріальний». А метафізичний. Тобто істину. Причому навіть дві. Одну поверхневу, на якій будується сюжет (див. вище), а другу приховану. Ту, яка між рядків ховається – загадку відокремленості людей один від одного, їхнього намагання заховатися по індивідуальних мушлях, і способу ці мушлі розбити. Можна стверджувати, що головне питання твору «чому ми живемо з людьми в одному домі, а вони все одно залишаються сторонніми?».
Але хто сказав, що Марина Соколян займається плагіатом? Несусвітня брехня! Незважаючи ні на що, книга в неї вийшла більш ніж самобутня. І головна причина тут у тому, що автор… жінка. Після того, як з головою зануришся в каббалістичні (чи то пак псевдокаббалістичні) тексти, десь глибоко всередині зароджується думка, що головне в книзі не намагання розібрати це вчення, а просте і звичне кохання. І що ближче просуваєшся скрізь оповідь, доходячи до її завершення, то ця думка стає все більшою й сильнішою.
«Сторонні в домі» написано жінкою, і для жінок призначено. Нещасні чоловіки, які спочатку захопляться ілюзорно детективною історією, в кінці книги будуть прикро розчаровані простотою та деякою слащавістю фіналу. Такі суперечності мають досить просте пояснення – сучасна «історія кохання» вже не може обмежуватися палкими речами в стилі «Віднесених вітром». Потрібен екшн, з убивствами, розслідуваннями і таємничими загадками, щоб тримати читача в напрузі всю книгу. А головне, має бути якась родзинка, яка відрізнятиме роман від величезної кількості подібних. І Каббала тут видається більш ніж вдалою знахідкою. [ Згорнути рецензію ]
|
