Наталя Тисовська : Стрітення : Оповідання : Відгуки читачів.

04.11.2011

мопед_не_мій_ (Оцінка: Варто прочитати)

Прошу звернути увагу на містичне оповідання Наталі Тисовської "Стрітення"
Малахай
http://www.litforum.net.ua/showpost.php?p=28632&postcount=92

Тисовська гарно пише, це всі знають, так що хвалити нема сенсу.
З недоліків можна потицяти пальцем у повтори слів, що починають на однакову літеру ("стовбур сосни"), й зайві займенники (чи як там вони звуться - "її напарник"). Але це лікується наявністю хорошого редактора.
З якими у нас, на жаль... значно гірше.
Сподобалося, звичайно. Але чи мені здалося, чи крізь усе оповідання тягнеться якась ниточка... приреченості, чи що?
radus
http://www.litforum.net.ua/showpost.php?p=28636&postcount=93

Це ти, Радію, як на мене, тонко зауважив. Біліше того, мені здається що така... Ні, не приреченість, а якийсь тихий світлий сум тягнеться через усю Наталіну творчість.
Дуже хотілося б, щоб вона "поучаствовала" в УФО. Її проза будь-яке видання прикрасить.
Spacer
http://www.litforum.net.ua/showpost.php?p=28641&postcount=94

28.10.2011

мопед_не_мій_ (Оцінка: Варто прочитати)

Отримав надзвичайне задоволення від вишуканого смаку авторської мови! Це один з небагатьох текстів на ГАКу, які можна і варто перечитувати неодноразово – аби щораз отримувати рідкісну насолоду від соковитої і добірної укрмови. Рівень прискіпливої авторської уваги до тексту просто вражає! Водночас, витончені образи і приховані сенси у цьому творі щоразу набувають якогось нового виміру, проте загадка завжди залишається загадкою…
Щодо висловлених шановним Г. Гоголем застережень відносно абстрактності на противагу історичності – цього разу маю дещо відмінну думку. Зазвичай я є прихильником питомої історичності в укрлітературі, а відтак - якомога точнішого змалювання саме українських унікальностей і смаколиків. Це я востаннє закидав шановному Олександрові щодо його твору «Трофей». У «Стрітенні» дещо інакша ситуація, адже тут напрочуд майстерно витримано питомо український дух.
Містика (наскільки я відчув нирками – саме «українська містика») в цьому творі є важливішою, ніж історичні реалії. Кока дуже влучно описав моє розуміння цього твору – адже чимало речей у ньому я не відразу збагнув, чи взагалі не зрозумів, утім, у цілому це не стало на заваді для отримання естетичного задоволення. Мушу зізнатися, що я не мав жодної гадки про те, ким насправді були головні герої Заложний і Підміна. Не переймався і не переймаюся, бо цілісність твору це не порушує, знання усіх тонкощів української міфології від читача не вимагається.
Насамкінець, усе ж хочу запропонувати шановній авторці поміркувати над тим, про що казав М. Гоголь. Я певен, що всі ці чудові містичні катавасії не втратять (а нмсд – навпаки, лише значно виграють), якщо тлом для них служитимуть химерні події з реальної української історії, а не фентезійні арабески на їхню тему.
Наталко, будь ласка пишіть ще!
Олесь Бережний
http://gak.com.ua/review/7251

28.10.2011

мопед_не_мій_ (Оцінка: Варто прочитати)

Спочатку я прочитав рецензію пана М.Гоголя, а вже потім почав читати весь твір. Потім прочитав усі рецензії.
Відмічу, що це є той самий випадок, коли враження від твору і зауваження на нього залежать від того, як читати твір.
Якщо ти твір "проковтуєш" цілком, то враження одне. Якщо зупиняєшся після кожного речення і пробуєш його осмислити, то враження зовсім інше.
Такий твір запросто можна було зустріти у зібранні творів Братів Стругацьких, десь між "Пікніком на обочині" та "Уліткою на схилі", і це оповідання би проковтнулося , і пішлося би далі.
Ви все розумієте у Стругацьких ??
Я гадаю, що і самі Стругацькі не все розуміють, що вони пишуть. На те вони і Стругацькі.
Я оповідання Наталі Тисовської проковтнув, тобто читав по першому способу. Не скажу, що все зрозумів. але загальне враження позитивне.
Приємно, що не спотикаєшся на граматичних помилках, на русизмах і т.п. ( єдине , за що я спіткнувся - це "пчихнув"). Приємно, що читацька підсвідомість вловлює українопатріотичні флюїди , котрі просто випромінює текст цього оповідання. Приємно, що партизанська війна проти загарбників продовжується у будь-яких умовах і за будь-якої погоди. :) Читаєш цей твір не лише очима, але й серцем.
Це вже потім у рецензіях я прочитав, що, мовляв, Наталка використала образи демонології. Насправді, мені це було байдуже - я сприйняв цей твір весь цілком, не розділяючи його на частини.
І вже після прочитання почала працювати фантазія - а що, якби відзняти кіно за цим оповіданням, на що воно було б схоже ? І , можливо. через те, що в оповідання є якась "зона", мій фільм був би схожий на "Сталкера" Тарковського.
І вже, коли починаєш аналізувати, виникають деякі запитання - а чому вона говорить - "Я шукаю Заложного" ? Чому через те, що завтра Стрітення, у нього теплий ніс ? І ще багато інших "чому?" ... А хто такий все-таки Вовкун ? Чому він прийняв подобу вовка, коли витягав тіло з води??
І от, коли починаєш читати повторно, не ковтаючи цілком, а по реченнях ( бо я ж уже фільм знімаю :) ) виникає внутрішній конфлікт від несприйняття оцієї тези "Зникне зона ― зникне народ...". Можливо й так, але автірка недостатньо професійно розшифрувала цю тезу. Дуже поверхово. А , між тим, це у цьому оповідання ключове місце. Його слід було би торкатися і торкатися, і розшифровувати кілька разів по ходу оповідання.
...тому що не було би цієї тези - не вийшла би Підміна із зони на завдання ( ідея з "Підміною" мені дуже-дуже-предуже сподобалася, хоча я й не уявляю собі, як це технічно можна зреалізувати :) ) .
Ідея з тим, що Підміна не зрозуміла, що Заложний - не людина, - теж хороша, і це плюс. Бо так само і читач не зрозумів, хоча у тексті є підказка. Є дві підказки - і для Підміни, і для Заложного ( "які ці люди..."). Це добре, що є ці підказки, ці якірці.... Звідки взялася підміна - зрозуміло ; а от звідки взявся Заложний ? звичайно, можна припустити, що він був Завжди, але ж воно якось не приносить повного задоволення.
Дуже сподобався оцей весь такий антураж, завдяки якому весь час здається, що події відбуваються чи то в роки першої, чи то в роки другої світової війни на Західній або ж Центральній Україні. Це класно. І я трішки не згоден із думкою М.Гоголя, що коли це виявляється фантастикою, то це засмучує читача. Мене особисто не засмутило. Я собі знімаю кіно, та й усе.
Звичайно, перевірка методом "знімання кіно" - то є вже перевірка найвищого рівня. Не всі видатні і професійні автори можуть її пройти. Наталя Тисовська з її "Стрітенням" , можна сказати, пройшла. Чи майже пройшла. Є деякі "мухи", але небагато. Можна писати сценарій і шукати спонсора. Але що будемо робити, коли наступної зими теж будуть проблеми зі снігом?
Кока Черкаський
http://gak.com.ua/review/7044

28.10.2011

мопед_не_мій_ (Оцінка: Варто прочитати)

Наталю, це оповідання мені подобається найбільше з усього Вашого, що я читав.
Може це тому, що воно нове. А може й ні, перевірити можна буде лише тоді, коли Ви викладете на ГАК ще одне :)
Дуже сподобалася теза про те, що народ живе, поки пам'ятає свою нечисть і усіх домовиків, мавок та іншу чортівню треба зберігати в заповіднику :) Це чимось нагадало "Заповідник Гоблінів" Кліфорда Саймака.
Але ще більше подобається ваш "заповідник слів", у який я завжди потрапляю у Ваших творах. Умієте ви прикрасити свій текст напівзабутими чи рідковживаними словами. Начеб-то це має ускладнювати розуміння тексту пересічним читачем, але читаєш і милуєшся. І розумієш, що краще сказати просто неможливо.
З нетерпінням чекаю на інші оповідання.
Антон Санченко
http://gak.com.ua/review/7017

28.10.2011

мопед_не_мій_ (Оцінка: Варто прочитати)

Солідарний з думкою колег. Оповідання помітне і оригінальне, не тільки враховуючи контекст нашого сайту - а взагалі у сучасні українській літературі. Не буду довго вихваляти - це вже зробили Камаєв зі Скрипником. Хочу про Полковника (зрозуміло якої армії). Мені здалося, що виведення конфлікту у незрозуміло-фантастичний світ девальвує саму ідею. Якщо дія відбувається у незрозумілий час і незрозумілому місці, заложні мерці здаються штучними. І якийсь архів, який хтось кудись везе - те, що його підірвали, це добре чи погано? Містичні сили виступають на боці добра чи зла? Усе це затьмарює сприйняття.
Якби дія оповідання відбувалася, наприклад, під час визвольних змагань УПА чи то у Холодноярській республіці, ми би знали, кому співчувати. А так - абстракція, співпереживати абстракції неможливо. Мені здається шановна авторка просто побоялася торкнутися історичних подій, пригнічена авторитетом панів Бережного, Камаєва та інших наших монстрів. Не ризикнула бо не хотіла, щоб її роздраконили за помилки. А жалко. Наталочко, не бійтеся ви цих хлопців - вони насправді добрі і хочуть допомогти. Не кидайтеся в абстракції - пишіть про нас, це дуже перспективний напрямок, слово честі.
М. Гоголь
http://gak.com.ua/review/7016

28.10.2011

мопед_не_мій_ (Оцінка: Варто прочитати)

Чудове оповідання. Напружене, динамічне. Я відверто купився, гадав що дія відбувається у другій половині 40-х. Ось ці маленьки штришки, що йдуть по наростанню - ніби то недоречності - спочатку чорні однострої із золотими лампасами - напружуєш память. Здається таких не було. Згодом - манго в порожніх магазинах - хто зна, мо' дійсно - якась кафкіанська гримаса совіцької торгівлі? Потім - антени мобільного звязку, флешки, CD. Усвідомлюєш, що ти не у тій епосі, а у вигаданому світі, окупованому зрозуміло якою армією, де є вулиця Липової Свободи і комбатанти з українськими прізвищами чи псевдами, (що потім виявляються зовсім не псевдами).
Дуже важко навіть визначити жанрову приналежність твору. Це мікс із магічних істот, елементів наукової фантастики і майже історично-достовірного світу другої половини сорокових років минулого століття.
Чудове оповідання!
Юрій Камаєв
http://gak.com.ua/review/7010

28.10.2011

мопед_не_мій_ (Оцінка: Варто прочитати)

Справді чудове оповідання з використанням персонажів української міфології (а точніше демонології, бо мова йде про “заложних“ покійників). Чесно кажучи, введене етнографом Зеленіним слово “заложний“ для позначення цієї категорії покійників мені українською милозвучніше звучало б як “закладний“ або “заставний“, але менше з тим. Дуже сподобалося поєднання містики і сучасності (а якщо правильно зрозумів – недалекого майбутнього або паралельного світу). Не знаю, чи спеціально Наталія маскувала цю паралельність, наприклад я спершу подумав, що події розгортаються в період ІІ світової війни, і навіть почав підкреслювати не властиві тому часу ляпсуси, але згодом я все зрозумів : ) .
Суттєвих зауважень не маю, лише декілька незначних:
- для мене не зовсім незрозумілою залишився факт підміни дітей: в принципі з дівчинкою здається все ясно (?) – хтось із батьків невчасно пом’янув “дочку незлим тихим словом“, включивши в це словосполучення якусь нечисть, а хлопцем трохи заплутаніше: ніби не утопленик, але хто? І хто то був такий: “Коло вогню навпочіпки сидить маленький, пелехатий і підманює його. Хихотить зловісно, волохатими ручками поплескує. А замість пальців у нього ― пташині кігті...“? На водяника мало похожий, хіба що вирник. А може волосатик?
- як на мене, не потрібно було переводити це до супутників і зон, якби показати це готичне кохання поміж на фоні подій ІІ світової війни – було б набагато містичніше. Але це так… нерозбірливе бурмотіння : ).
- дещо дивує, що вони відразу не побачили справжню суть один одного. Але нічого. І таке буває.
І ще…
плашет – планшет
“ніхто перепусток видавати ( і ) збирався ― навіть головлікар“ – напевно “не“
маріння – марення
Віддуваючись – відсапуючись
“до себе праву її ногу, розтер так, зо шкіра запалала“ – мабуть “до себе її праву ногу, розтер так, що шкіра запалала“
пчихання – чхання, чихання
“Під подлубався у наплічнику“ – “він подлубався у наплічнику“.
Файно!!!
Із задоволенням рекомендую іншим!
Ігор Скрипник
http://gak.com.ua/review/7007