|
25.01.2012
Автор рецензії: Жанна Куява
(джерело:
Сайт "Сумно?")
Читачі залюбилися у письменницю Мілу Іванцову, як в авторку міського жіночого психологічного роману. Вона увійшла в україномовний літературний світ із романом «Родовий відмінок», що отримав спеціальну відзнаку «Вибір видавців» на конкурсі «Коронація слова»-2009. У наступному творі «Вітражі» («Вибір видавців»-2010) теж здебільшого йшлося про сучасних людей у сучасному Києві, щоправда, героїнею його стала і французька письменниця Франсуаза Саган. Тобто і читач, і видавець (у даному випадку йдеться про «Нору-Друк») звикли до Міли Іванцової, як до письменниці у стилі реалізм, чи то пак «правдиво – ... [ Показати всю рецензію ]
про життя». Однак у третьому романі «Ключі від ліфта» авторка вирішила продемонструвати іншу канву своєї творчості – представила на розсуд читачів міський жіночий, але містичний роман. Він теж відзначений у номінації «Вибір видавців» конкурсу «Коронація слова-2011», але цього разу обраний видавництвом КСД, у якому вельми успішними були продажі російськомовної версії «Родового відмінка» Міли Іванцової. Імовірно, письменниця не розчарована зміною видавця, адже роман «Ключі від ліфта» вийшов накладом десять тисяч примірників українською мовою і п’ятнадцять тисяч – російською (в авторському перекладі). Втім, гадаю, дещо їй усе-таки не вельми до вподоби. Приміром, оформлення книжки, яке свідчить ні про що інше, як про жіноче, сентиментальне чтиво про кохання. Бо чи так це насправді?
Роман Міли Іванцової «Ключі від ліфта» вийшов у світ, як новинка уже 2012 року. Це історія про двох чоловіків (Ігоря та Лева) і двох жінок (Лізи та Ольги), чиї дороги перехрещуються в одному з київських будинків, чи, вірніше, у його ліфтах. З моменту, коли ліфти несподівано зупиняються, стартують життєві перевороти усіх героїв.
В прес-анонсі про цей роман сказано таке: «Неймовірна історія кохання. Дивна дівчинка сказала Ігорю, що два ключі від його квартири два дні відкриватимуть будь-які двері, але один принесе щастя, а інший – біду. Ігор та його друг Лев вирішують випробувати долю... У ліфті Лев познайомився з Ольгою, яку в 16 років обманом відвезли за кордон і продали у бордель… А Ігор зустрів чарівну Лізу, яка обдурила його і зробила єдиним підозрюваним у справі про пограбування квартири…» Інтригуюче, але не зовсім так.
Містичні ключі і справді могли відчиняти будь-які двері. Але в розказаній нам історії вони потрапляли до рук не лише Ігоря. І не лише для того, щоб відмикати дверні замки (саме в цьому і полягає містичність роману). Видалося, що містика у новому романі Міли Іванцової – це лише образно завуальовані вузлики долі, з яких твориться ніщо інше, як плетиво дійсності, справжнього життя. І кожен «вузлик» – це шанс, який траплявся на шляху кожного героя роману. Розплутавши свій, допомігши комусь розв’язати інший, – усі разом вони наближувалися до доленосних візерунків щастя.
«Ключі від ліфта» – то відмички долі, що ними або скористаєшся і, здолавши життєві негаразди та перипетії, досягнеш щастя, або відступишся, злякаєшся, відвернешся від тієї «чистої радості», якої прагнув душею. Так, як це зробив Ігор, що мав «досить матеріалістичні погляди» на життя. Тим часом його однокласник Лев, «вихований мамою, доволі делікатний», кардинально змінив життя і зажив, як справжній сміливець, добувач та захисник.
Гадаю, ті, хто засуджував письменницю Мілу Іванцову у тому, що вона пише ледь не феміністичні твори, вихваляючи жінок, а недооцінюючи чоловіків, цього разу свої думки дещо змінять.
Роман легко читається, подекуди сентиментальний, але водночас багатогранний, проблемний, серйозний. Принаймні, відчулося, що таким нам його представляє авторка. Вона порушує актуальні проблеми сьогодення – закордонне заробітчанство, продаж українок у сексуальне рабство (що неодноразово висвітлювала у своїх творах і письменниця Ірен Роздобудько). Також Міла Іванцова зачіпає теми доброчинності, взаємодопомоги, небайдужості, гострі питання безробіття та аморальності. Це все – вузли проблем уже нашого життя, реального, всеукраїнського, які також чекають на розв’язання. Але, маючи шанси-ключі, ми рідко ними користуємося.
Міла Іванцова урізноманітнила текст «Ключів…» такими собі «документально-інформативними» вставками, у яких – реальні історії тих, хто застрягав у ліфті, працював за кордоном хостес, пам’ятки «Як не стати жертвами работоргівлі» та інші. Але якщо деякі з них і справді спонукали сприймати роман не лише емоційно, а й змушували над ним роздумувати, то інші, з примітками «за матеріалами Інтернету» довіри не викликали. Бо Інтернет – то ще не ознака достовірності… А ще різали слух часто вживані у тексті «неукраїнські» імена героїв Льовушка та Ігорьоша. Мабуть, письменниця керувалася тим, що так говорять у Києві…
Через нескладність викладу, легкість подання та відповідне оформлення книжка «Ключі від ліфта» сприймається передусім, як жіночий роман, хоч і не бульварний. Однак він таки – не «роман про кохання», як позиціонують його у видавництві КСД. Радше – соціальний. Мілі Іванцовій уже вкотре вдається написати просто – про важливе. Чи не тому і має у своєму арсеналі так багато читачок. Саме їх передусім зацікавить і цей роман. Але, зважаючи на його неординарну розв’язку, що являє собою не один, а два епілоги, книжка може сподобатися ще й прихильникам містичних творів або фільмів, де використано популярний «ефект метелика». Адже коли головний герой «Ключів…» Ігор вирішує змінити життєві події на власну користь, із ним трапляється дещо геть непередбачуване…
Вузлики долі для того й існують, аби їх розплутувати.
. [ Згорнути рецензію ]
|
