|
Полапка Волта Діснея
Феріч Зоран
(Переклад:
Олена Концевич, Винничук Юрій, Чорпіта Наталія, Вівчар Соломія, Гук Зоряна)
— Піраміда,
2008.
— 176 с.
— м.Львів. — Наклад 2000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-441-090-5
ББК: 84.4 Хорв.
Жанр:
— Романи, новели та оповідання
— Цикли різножанрових оповідань
— Чорний гумор
Анотація:
У збірці оповідань «Полапка Волта Діснея» простежується певна зміна настрою суб’єкта, від імені якого ведеться розповідь: від наївного і чуттєвого (Forma Amorfa, «Полапка Волта Діснея») до іронічного («Симетрії дива») й відверто цинічного («Острів на Купі», «Ангел у офсайді», «Блюз для пані у червоні плями»). Разом із тим у збірці помітна взаємопов’язаність персонажів: після прочитання збірки складається враження, що її оповідання — то не окремі історії, а розділи єдиного роману. І цей роман з оповідань — сповнений абсурду, химерності, дивних випадковостей. У ньому інтимні подробиці людського організму та недолугі життєві ситуації постають, неначе в шаржі, трохи перебільшеними та викривленими — так, щоб на їхньому прикладі можна було добре розгледіти вади й недуги всього суспільства. Відтак творчість Феріча варто називати не скандальною, а швидше чоловічою сентиментальною прозою. (Світлана Самохіна «Дзеркало тижня»)
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Жінка з діагнозом раку матки
Передмова до трагедії
Копаючи рівчак десь на фронті, Штурліч Младен знайшов камінь з відбитком доісторичної тварини. У тварини було довгасте тіло, три пари ніжок і клешні. Напевно, цей камінь зостався ще з Панонського моря. Він взяв його додому, своїй дружині. Думав про неї, доки носив каменя в кишені. Між тим, коли він повернувся, то застав дружину з іншим чоловіком. Пізніше вона надіслала йому листа: «Я не змогла витримати. Це непорозуміння. Пробач мені. Соня.»
Це добило його. Цілими днями він сидів у пивниці навпроти гінекологічної клініки і набирався. Пивниця ... [ Показати весь уривок ]
звалася «Лелека», і тут чоловіки періодично святкували народження своїх дітей. Того ранку він уже був під мухою, хоча була лише десята. Дивився крізь скло на щось, що розбудило його цікавість.
– Бачиш оту жінку? – сказав він своєму другові, котрий саме увійшов. Перед входом до клініки стояла жінка у піжамі, загорнута в шляфрок з квітчатим візерунком, і спиралася на загорожу. Вона дивилася в пустоту.
– Бачу, – сказав його друг, – і що?
– Придивись до її погляду, – мовив Штурліч, – я знаю, куди вона дивиться. І знаю, що бачить.
Його товариш спробував розгадати думки жінки. Їй було близько тридцяти. Вона спиралася на руки, котрі підклала під зад, неначе хотіла вберегти нирки, чи щось таке. Штурліч між тим замовив ще один коньяк. Він махнув офіціантці і показав порожню склянку.
– Не забагато? – спитав його приятель.
– Чорта лисого, – відказав Штурліч (...) [ Згорнути уривок ]
|
