|
Розкажи мені про неї
Баретич Ренато
— Фоліо,
2011.
— 256 с.
— м.Харків. — Наклад 1500 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-03-5083-0 (Карта світу)
Жанр:
— Романи, новели та оповідання
— Детективне
— Пригодницьке
Анотація:
Хаотична дійсність повоєнних дев'яностих у Хорватії... Томо Крісте — визнаний адвокат, дружина якого зникла безвісти. Івана Крісте — героїня війни, журналістка, репортажі з окупованого міста якої слухала вся країна. Після трьох років очікування на будь-яку звістку про дружину життя Томо змінює зустріч з Анітою Челан. Але закохані почувають себе не живими, а імітуючими життя, адже над їх стосунками тінню нависла невизначена доля Івани. Доки одного дня до рук Аніти не потрапляє лист, у якому зазначено, що Івана жива і знаходиться у полоні...
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Ренато Баретич Розкажи мені про неї
Вона вийшла з невеликої зали суду і сперлася плечем на стіну три кроки подалі від дверей, схрестила руки і вдивилася просто йому в обличчя. Він помітив її і кинув оком ще декілька разів, але його увагою наполегливо прагнув заволодіти старий Стаменкович, клієнт, котрому він, власне, тлумачив неправомірний вердикт другого ступеню. Старий трусив йому руку, неначе б з радістю зараз відірвав її і відніс додому, де поставив би на телевізор замість пластикової гондоли чи вази.
– Пане Томо... – повторював Стаменкович, доки очі йому наповнювались слізьми. – Пане ... [ Показати весь уривок ]
Томо, я не знаю, як вам дякувати... Я сподівався, і дружина сподівалася, діти далеко, але ми й повірити не могли, що це справді можливо... Ви не знаєте, наскільки ми вам завдячуємо... Ви мусите приїхати до нас на Чіово коли все це остаточно вирішиться, ви... Побачите, що таке справжній брудет*.
Томо весь час кивав, нелагодно усміхаючись.
– Мій дім – це ваш дім, мій стіл – ваш стіл, коли забажаєте... – вів далі ейфорійно Стаменкович, витираючи хусточкою крапельки поту, що виступили йому на лобі. – Ви і вся ваша родина, будь-хто...
Тут він спинився і затнувся, а нещирий посміх Томи розплився по всьому обличчю.
– Перепрошую. Ви зрозумієте, що я маю на увазі...
– Я розумію, – озвався врешті Томо і кинув короткий благальний погляд на молоду жінку, котра сперлася на стіну позад старого і з цікавістю спостерігала за ними, немов насолоджувалася спектаклем. – Але давайте дочекаємось ще й Верховного суду, вони точно знову позиватимуться...
– Е, тепер можуть позиватись доки хочуть, – протягнув Стаменкович і посилив рукостискання, наново збадьорівши після невдачі. – Немає того суду, котрий...
– Пане Крісте? – перебила вона його врешті, відірвавшись від стіни і ступила в їхньому напрямку, простягнувши руку. Томо швидко висмикнув долоню із Стаменковичевих лещат і простяг її рятівній прийдешній (...) [ Згорнути уривок ]
|
