"Та рідна домівка у сні..." : Емігрантська лірика і вірші про щастя людське
Вікторія Івченко, Мирослава Капітанова (США)
— КОМПАС,
2010.
— 52 с.
— м.Київ. — Наклад 300 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 978-966-2099-01-0
ББК: 84.3Ук(4Ук)
Жанр:
— Збірки лірики
Анотація:
Ця книга — спільний літературний проект двох сучасних українських поетес — Мирослави Капітанової і Вікторії Івченко.
Творчий тандем виник спочатку віртуально, через мережу Інтернет: Мирослава, мешкаючи за кордоном, запропонувала Вікторії «переспівати» деякі свої твори, сповнені глибоких філософських прозрінь.
Кілька років тому киянка Мирослава змушена була поїхати за океан, аби врятувати власну родину від економічних негараздів. За цей час на чужині народилося багато віршів. Але Мирослава не втрачала зв’язок з рідною землею, а також зі своїми земляками, які волею долі також опинилися за кордоном.
Драматичний життєвий досвід, набутий на чужині, перелився у прекрасні поетичні мініатюри, які, можливо, для когось стануть неабияким відкриттям.
Натомість, Вікторія усі ці роки не виїжджала з України. Закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «іноземна філологія», працювала у школі вчителем англійської мови, друкувалася у періодичних виданнях. У 2000 році побачила світ її перша поетична збірка «Між світлом і пітьмою ідемо...», у 2006 — друга «Хто порятує нас від нас самих?..» Скоро з’явиться третя її книга, яка має назву «Я — Мавка...»
Тож нехай щастить обом поетесам, нехай на краще складається їхня доля. І у цієї книжки — одна Доля на двох.
Лінк із зображенням книжки:
|
ЩАСТЯ
Складна то річ — щастя:
Не вистачає на всіх...
Воно — мов Боже причастя,
Мов солодкий пиріг!
Хтось більше собі одкрає,
Ще й в брата урве шматок,
Нарікши небесним раєм
Пекельний земний урок.
А в когось украли і Долю —
Загарбали, відтяли...
Та вільному — вольная воля,
Немає йому хули!
«І щастя у світі немає, —
Сказав би один поет. —
Є воля лише святая...
І спокій... І думки лет!»
Вона розпросторює крила,
Ширяє — то вгору, то вниз...
У янгольських шатах білих
Торкається Божих риз.
А хтось свою душу погубить,
А хтось же врятує... Однак
Страшніше Божого суду —
Непевності ... [ Показати весь уривок ]
темний знак.
Душа, мов засліплена, марить,
Шукає в пустелі води,
І жодна у світі хмара
Не зросить її сліди.
Прокинься, о душе пропаща,
Позбудься свого тягаря...
Країна — ота, що найкраща, —
Приймає свого трударя!» [ Згорнути уривок ]
|