|
Аеніль : Роман
Дмитро Кузьменко
— Навчальна книга - Богдан,
2012.
— 304 с.
— (Серія: Українська фантастика).
— м.Тернопіль. — Наклад 500 шт.
ISBN: 978-966-10-2002-2
ББК: 82-312.9
Жанр:
— Фентезі
— Пригодницьке
— Кіндер-проза
Анотація:
Аеніль дель Уберті — 12-річна донька послів королівства Ерлі, яка навчається в Академії чарів на відділенні алхімії. Замок Академії, що має давню історію, сповнений багатьох таємниць і прихованих небезпек, які не завжди можуть подолати навіть викладачі — найталановитіші чарівники, чародії, алхіміки, цілителі та книжники. У школі свої традиції, звичаї і правила, не всі з яких відомі стороннім. Тиха, сором'язлива і невміла у чарах Аеніль стикається з небезпечними істотами, забороненими чарівницькими експериментами, таємними спілками учнів і викладачів, смертельними чарами, плетивом змов і підступів, расовою та становою нерівністю. Чи зможе вона усупереч усьому гарно вчитися, знайти друзів, пережити кпини однокласників, вберегти свою сестричку Іно?
|
Лінк із зображенням книжки:
|
РОЗДІЛ 1: ЗАВІСА ТІНЕЙ
Молода жінка у викладацькій мантії квапилася тьмяним коридором підземелля Академії, яке було ледь освітлене кіптявим полум’ям смолоскипів. Грубий килим на підлозі приглушував кроки, однак вона щохвилини озиралася назад та поглядала у бічні проходи. Вочевидь не хотіла, аби її помітили. Обличчя сховане за каптуром, і лише зрідка спалахи вогню вихоплювали його з темряви. Вона мала біляве волосся й різкі, зовсім прості риси, але рухи й незворушний вираз очей виказували її благородне походження.
Підземелля цілковито безлюдні в такий пізній час. Жінка швидко збігла сходами ... [ Показати весь уривок ]
ще глибше й зупинилася перед невеликими, однак важкими дверима. Знову озирнулася і, як тінь, прослизнула усередину кімнати.
У центрі невеликого приміщення були розташовані колом вісім постаментів зі смолоскипами. Вони горіли зеленим полум’ям, що відкидало химерні відблиски на гранітні стіни із висіченими там орнаментами: сцени полювання, військові паради — важко сказати, яке це мало відношення до Академії.
Жінка зайшла у центр кола, й факели відразу стали яскравішими. Вона простягла руки в різні боки, і її долоні опинилися над вогнем. Здавалося, що зелене полум’я проходить крізь них. Викладачка виглядала спокійною — для неї це звичний ритуал.
Полум’я спалахнуло яскравіше, й на обличчі жінки з’явилося занепокоєння. Вона тривожно глянула на свої руки. Долоні затремтіли, однак жінка продовжувала тримати їх над факелами.
Підлога всередині кола стала напівпрозорою й невдовзі зникла. На її місці була бездонна темінь. Залишився лише маленький виступ, на якому ледь по містилися ноги жінки. Одночасно в стіні кімнати з’явилися двері.
Викладачка швидко прибрала руки зі смолоскипів і обережно переступила із центру кола за його межі. Якийсь час вона стояла, здивовано розглядаючи свої почервонілі долоні, що продовжували тремтіти. Ще трохи і шкіра б обгоріла. Вона підійшла до дверей і щось промовила. Ті відчинилися, й жінка зайшла досередини.
Грубі кам’яні стіни кімнати ховалися за червоними гардинами. Вікон не було, як і всюди у підвалах, але світло могло проникати крізь тонкі канали у стінах, що підіймалися вгору.
... [ Згорнути уривок ]
|
