Олександр Апальков, Крим Анатолій, Шендрик Виктор, Зінаїда Луценко : "Склянка Часу*Zeitglas", №62, літературно-мистецький журнал : літературно-мистецький журнал : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Книжник (джерело: ЛітФорум)

Читаю "Склянку часу" № 62 далі.Еліна Заржицька. "Коли продзвенить дзвінок".
Враження після прочитання таке: це не просто оповідання, а початок детективу. Ось "..в його квартирі пролунав дзвінок" - і все тільки почнеться.
Написано гарно, читається легко.

Ніка Нікалео. "Проклята".
Оповідання надзвичайно чуттєве. Емоції не відпускають так відразу. Після прочитання сиділа й плакала... Пригадуються знайомі з подібною долею.
Героїня пішла заміж за нелюба, виконавши волю батьків, отримала благословення на шлюб, проте... щастя не зазнала - діти від нелюба народжувалися хворі, чоловік пив, знущався; ... [ Показати всю рецензію ] розвелась.
Залишений же коханий Гані вибився в люди, став гарним батьком...
Я читала й була вражена, настільки твір за ідеєю перегукується із моїм коронованим романом "Необдумана Міловиця". Але ця ідея "сторч суперечить" викладеному мною... Бо ж у житті є й таке:всупереч волі батьків закохані сходяться, проте не завжди й вони мають щастя. Ніколи не можна вгадати, якою буде доля людини...
Вклоняюся цьому автору!

Антоніна Остролуцька.
Новела "Дві зупинки". Вдало "зібрано в пучок" події, враження, спостереження, досвід, спогади - фразою "А де моє постійне місце?"

...
"Коли я була студенткою, один молодий викладач дав нам, жовторотим, цінну пораду: коли вже все валиться із рук, треба іти в Музей до картин, спокійно походити, вдумливо подивитися - і прийде спокій і душевно рівновага, і звичайні буденні турботи стануть вже не такими тяжкими, ніби після оновлення, ніби після очищення".

До речі, есе "За лаштунками реальності" Олександра Апалькова - смілива критика, сповнена філософії. Ну... критикувати критику, я гадаю, не варто. Сподобалися такі моменти:
"Дехто обєднуються в різні літературні спілки, осередки, групи, течії... (Курка, що тримається біля півня, завжди найгладша).
"Інколи мені здається, що навіть у прізвищі кожного автора криється перспектива його майбуття... Ну, це вже я, мабуть , перегнув. Пардон!"
" У розпачі автор жбурляє каміння докорів у Тичину, Гончара ... А чому б і ні? Каміння ж кидають тільки у ті дерева, на яких щось уродило..."

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: С.Бондаренко (джерело: Газета "Літературна Україна")

■ ГОРТАЮЧИ ЖУРНАЛИ
«Склянка Часу*Zeitglas»
№62,2012

Побачив світ черговий, уже 62-й, випуск міжнародного літе¬ратурно-мистецького журналу «Склянка Часу*2еіїдіаз». Започат¬кований його редактором Олек¬сандром Апальковим у 1995 році, часопис із редакцією у м. Каневі знайомить читачів зі значущими сучасними літераторами України та зарубіжжя. Журнал нині вида¬ється українською, російською та німецькою мовами. На сторінках журналу є місце і знаним, і новим іменам.

Свіже число поряд з корифеєм критики Іваном Дзюбою (тут його стаття про творчість Риталія За-славського), Анатолієм Кримом (його ... [ Показати всю рецензію ] роман «Труба» в перекладі німецькою мовою) та Ігорем Малишевим (есей «Поп-арт і поп-філософія») надало трибуну письменникам сучасного аван¬гарду, розрахованого на широке читацьке коло. Серед них: прозаїки Сергій Левченко з новим романом вільного стилю «А жорна мелють», Іванна Преснякова із психологічним оповіданням «Листи», Віктор Шендрик із психоделічною нове¬лою «Дурак», Юрій Волощак (пост-реалістична оповідка «Вечірній прохід») та Олександр Волко феміністичним опусом «Не за шайте жінку на самоті». Поетич розділ ознайомлює читачів із вими творами Вадима Др В'ячеслава Пасенюка, Олексан Курапцева та інших.
У критичних статтях Б. Не ренка, Л. Ісаєвої, В. Лесун йдеться про творчість нині ак них українських авторів. Гале журналу представляють живо і графіка молодих українс художників.
Окрім передплатного прост журнал широко представлено в електронній версії мережі ін-нет.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Автор: №6364 від 9 серпня 2012 року (джерело: Тижневик "Дніпрова Зірка")

Переможці міжнародного конкурсу на краще оповідання «Zeitglas-2012» отримали свої нагороди

Міжнародний конкурс на краще оповідання "ZeitGlas-2012" відбувся у Каневі та німецькому місті Мьонхенгладбах. До конкурсного розгляду, що тривав із лютого 2012 року, надійшло понад дві сотні прозових творів сучасних авторів із України, Росії, Казахстану, Італії, Німеччини та США.

Головна тема змагання літераторів полягала у висвітленні проблем сьогодення та ознайомлення читачів із найкращими зразками нинішньої художньої літератури, котра не знає кордонів та утисків цензорів. Відзначені роботи, за рішенням ... [ Показати всю рецензію ] конкурсного журі, були опубліковані на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу "Склянка Часу" та літературного альманаху "Скіфія-2012".

Вручення нагород проходило 5-го серпня у Черкасах. Перше місце віддано оповіданню "Син прибиральниці" письменника з Черкас Станіслава Стеценка. Друге - за оповідання "Хлопчик з яблуком" отримав новеліст із Бердичева Юрій Балюк. Третє місце дісталося Еліні Заржицькій із Дніпропетровська за новелу "Коли продзвенить дзвінок...".

Окрім цього, жюрі відзначило твори авторів: Ю.Волощака, О.Ганзенка, І.Преснякової, Д.Зозуляк, З.Луценко, С.Івашньової.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: редакція КК (джерело: Кур’єр Кривбасу. № 271-272-273 Червень - липень - серпень 2012)

|

У 62 номері (2012) журналу Склянка Часу*Zeitglas публікуються текст Сергія Левченка та переклад Анатолія Крима, оповідання Олександра Волкова, Юрія Балюка, Віктора Шендрика, Неоніли Диб'як, поетичні твори В'ячеславг Пасенюка, Володимира Комісарука, подається нарис Івана Дзюби про життя творчість Риталія Заславського. Ігор Малишев пише про сучасні тенденції масо¬вої культури, а Григорій Гінзбург публікує есе до ювілею композитора Шуберта.

Автор рецензії: Світлана (джерело: Алекс (події, коментарі, реклама))

У неділю, 5 серпня, в Черкаській обласній бібліотеці ім. Шевченка відбулось офіційне нагородження переможців міжнародного конкурсу на краще оповідання "ZeitGlas" (який проходив у Каневі та паралельно у німецькому місті Мьонхен-Гладбас. Як розповів засновник міжнародного україно - німецького журналу "ZeitGlas", редакція якого розташована в м. Канів, і однойменного видавництва Олександр Апальков, на конкурс надійшло близько 250 оповідань від сучасних авторів з усього світу: України, Росії, Казахстану, Італії, Німеччини, США. На розгляд журі була допущена лише половина з них. За результатами конкурсу, ... [ Показати всю рецензію ] перше місце здобув черкащанин Станіслав Стеценко за оповідання «Син прибиральниці», друге - присуджено Юрію Балюку з м. Бердичів за твір "Хлопчик з яблуком". Третє – письменниці з Дніпропетровська Олені Заржицькій за оповідання "Коли продзвенить дзвінок…"

Наша землячка із Цибулева – письменниця Зінаїда Луценко ввійшла до десятки кращих авторів конкурсу і здобула звання лауреата та була нагороджена Дипломом за оповідання «Продала хату».

Головною темою творів, що подавалися на конкурс стало висвітлення проблем сьогодення. Перед авторами ставилося завдання: ознайомлення читачів з найкращими зразками нинішньої художньої літератури, котра не знає кордонів та утисків цензорів.

- Для мене особисто, перемога в такому престижному міжнародному конкурсі – це ще один щабель до кар»єрного зростання на літературній ниві, - ділиться з нами враженням Зінаїда Луценко. – Всі мої перемоги в цьому році в літературних конкурсах та фестивалях – це результат багаторічної літературної праці. Я горда тим, що прославляю свій рідний край своїми творами на терені не тільки України, а зарубіжжя.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: без підпису (джерело: газета ПРОВІНЦІЯ)

Міжнародний українсько-німецький журнал «Склянка часу», редакція якого знаходиться у місті Каневі, оголосив про підведення підсумків літературного конкурсу «ZeitGlas-2012» (на краще коротке оповідання).
Міжнародним журі перше місце було присуджене оповіданню «Син прибиральниці» письменника з Черкас Станіслава Стеценка, друге – оповіданню «Хлопчик з яблуком» автора з Бердичива Юрія Балюка, третє – оповіданню «Коли продзвенить дзвінок...» письменниці з Дніпропетровська Еліни Заржицької.
Вручення дипломів та премій відбулося вчора у Чераській обласній бібліотеці ім. Шевченка.
Оповідання-переможці ... [ Показати всю рецензію ] будуть розміщені для загального ознайомлення на сайті журналу, а переможці отримають гранти на видання своїх книг.
Головний редактор журналу Олександр Апальков пообіцяв, що конкурс тепер буде щорічним і стане головним українським конкурсом у жанрі «коротке оповідання».
Переможець конкурсу Станіслав Стеценко сказав, що, на жаль, українська література останніх двадцяти років перетворилася на «літературу конкурсів» через відсутність в Україні індустрії книговидання, а значить і такого загальноприйнятого критерію якості літературного твору, як читацький попит.
Але, – вважає він, – засновники літературних конкурсів, усе ж роблять дуже потрібну справу, спонукаючи авторів творити не тільки «в шухляду».

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олександр Апальков (джерело: Літературна Україна)

* * *
Уряди-годи на сторінках «Літературної України» з’являлися статті і про журнал «Склянка Часу*Zeitglas». Утім, про нього писали похапцем, згадуючи мимохідь. Аж раптом — велика стаття Григорія Гусейнова під заголовком «Склянка часу», «Четвер», «Молода Україна» та інші забуті» (газета «Літературна Україна», №13 (5442) за 29 березня 2012 ро­ку). Читаю, а про журнал немає і згадки. Серед моїх думок — сум. Як же так, видаю журнал сімнадцять років поспіль. Жодного разу не запізнився із його випуском та доставкою передплатникам, а автор статті записав журнал до тих, що буцімто давно померли. Тож, ... [ Показати всю рецензію ] кажуть люди, будемо жити...

Напевно, не кожен редактор може згадати день народження свого часопису. Хтось прийшов до редакції вже сталих видань, когось призначили. Я ж вигадав, виносив і «народив» свій журнал сам. У тепер далекому 1995 році, повернувшись укотре зі «старої Європи», був збентежений тим, що Україна вже 20 років незалежна, а про нас там, за кор­доном, майже нічого не знають… І мені спало на думку, що ніде люди краще не дізнаються про життя, історію, культуру та менталітет одне одного, як у художній літературі. Ця проста думка підсилювалася подальшими роздумами. Й опісля сутужного збирання та підготовки певної кількості різних документів одного дня я поїхав до Черкас і (як це не дивно) зареєстрував журнал «Склянка Часу*Zeitglas». Чиновник, котрий видавав мені реєстраційне свідоцтво, примруживши очі, сказав: «І нашо це робите? Ви ж не проіснуєте й року...»

Так, слушно в уже згаданій статті Г. Гусейнов зазначає, що в нашій країні процес народження і вмирання новітніх журналів був майже миттєвий. Але, гадаю, вмирали здебільшого ті з них, хто народився з вадою надії на державний бюджет. Ці «кювезні» діти чахли, коли надія виявилась ілюзорністю. Журнал «Склянка Часу*Zeitglas» ніколи не видавався за рахунок держави, проф- та письменницьких чи інших спілок, грантів, «добрих дядьків». Із самого початку й понині він видається на засадах поштовху самофінансування від стартового капіталу, який був незначним, дорівнював двом тисячам німецьких марок. Просто всі кошти, що надходять від реалізації журналу, продажу книжок його авторів, листівок, спрямовуються на видання чергових номерів. Причому вся редакційна робота виконується волонтерським чином, безоплатно. Хтось усміхнеться. Ну й добре...

З роками прийшлося пройти «перереєстрацію». У нас чиновники люблять «удоско­налювати» закони, «поліпшувати» умови виробникам. А журнал — теж продукт. Утім, нині він має міжнародний статус. І це справді так. Виходить трьома мовами (українською, російською і німецькою). Його читають в Україні та за її межами. На його сторінках побачили світ твори понад двох тисяч авторів з усіх регіонів України та багатьох іноземних держав. Я, як його засновник і редактор, намагався і намагаюся друкувати переклади наших (нині сущих) авторів для німецькомовного читача — німецькою мовою, а твори австрійців, німців, швейцарців для наших шанувальників літератури — рідним словом. Постійні публікації перекладів з іноземної новітньої літератури уможливлюють читання творів наших сусідів, до яких ми вже давно збираємося… Звісно, продаються і в книгарнях книжки закордонців. Однак їхні ціни надреальні, скажімо, для студентства немажорного походження. Приміром, книжка нобелянта Маркеса в сто тридцять сторінок коштує сто тридцять гривень. Дорожнеча книжок — пробний камінь для нашої демократії. Утім, коли увійдемо в цю тему, вийдемо за рамки.

А «Склянка Часу» робить свій скромний внесок у порозуміння між народами… Допомагає пізнати глибше нашу країну й самих себе. Шкода, що такі високі слова стали нині чимось атавістично-смішним. Сьогодні багато сперечаються навколо теми, що таке літературний часопис, які в нього завдання. На мою думку, справжній літературно-художній журнал мусить постійно шукати таланти. А талант дається людині від народження. Його можна лишень розвинути або занедбати. Тому під обкладинкою кожного нового числа бажані і юнь, і літні творці; знані й ще не відомі імена. Бо в один і той самий час живуть і пишуть різні письменники. Журнал — це своєрідне сито. Ним час просіює твори сучасних літераторів, популяризує молодих (обов’язково ще не відомих або маловідомих митців). І саме час пропише кому славу, кому безвість. Редактори мають лишень сумлінно робити свою справу.

Тому деякі «часописи» обласних письменницьких організацій не можуть відповідати цьому статусу по суті. І правильно зауважив автор статті, коли в журналі «усе вирішує сам голова обласної організації (за сумісництвом редактор), і ніхто йому не указ», то й з’ясовується, «що деякі керівники обласних письменницьких організацій тримають такі часописи в ролі пряника й батога для членів своїх обласних спілок, і художній рівень відібраних ними текстів для публікацій просто не піддається жодній критиці. Незручних вони не друкують, а наближеним — зелена вулиця. Перед звітно-виборними зборами публікація в такому журналі — своєрідний пакет із гречкою. А ще це вдячна трибуна для самопіару очільника. У кожному числі розповідь про те, куди голова поїхав, з ким зустрівся, кому руку потиснув, де виступив, що написав... Причому з презентацій власну фотографію бажано надрукувати на обкладинці, у вишиванці й поруч зі свічкою та рушником». Навряд чи до такого журналу потраплять твори маловідомого автора, а зовсім невідомого — і поготів.

То хто ж буде передплачувати, купувати та читати такі часописи? Яка в них перспектива? Отож таким виданням і «залишається сумна доля «циркулювати» всередині якогось непевного герметичного простору…» Чи можна якось зарадити сьогодні українським часописам? Чи є змога їм допомагати? Можна. Як це не смішно, за правилом О. Бендера, «Порятунок потопельників — справа рук самих потопельників».

Часопис мусить встигати за часом. Настала пора виготовляти не лише журнал на папері, а й створювати його електронну, а за можливості — й аудіоверсію. Від цього нікуди не подітися тим, хто прийшов до редакторства серйозно й надовго. Нагальна проблема паперових носіїв має кілька складових. Ця тема задовга, тому обмежуся деякими фактами. Обмаль місця під бібліотеку в «соціальних квартирах», гуртожитках та малосімейках молоді. Вартість традиційного часопису дорожча за вартість електронного принаймні втричі. І, зрозуміло всім, собівартість самого паперу буде зростати. Молодь і люди середнього віку вже читають з «рідерів». Нині цей міжнародний стандарт став надійним і вдалим для перегляду, друку і внесення коментарів. Можна мати тисячі томів книжок, журналів, альбомів тощо в планшеті кишенькового розміру. Інша справа — пірат­ство й плагіат. Однак книжка чи журнал (у будь-якій версії) — то лише інструмент пере­дачі думок автора читачеві.

Можливо, час зібратися редакторам живих журналів разом. Ми — не конкуренти (ми тягнемо за одну мотузку. І тут головне, щоб не за різні кінці). Скажімо, в Києві, у Будинку письменників. Цей будинок для чогось же існує? Часописи вигадані й створені для письменників чи для їхніх видавців. І за круглим чи квадратним столом обміркувати існу­ючі проблеми. І, можливо, відтоді наша «гігантська європейська держава» почне поволі виходити з духовної маргінальності. І ще одне: щоб журнали передплачували, купували, читали та передавали з рук у руки як корисну цінність, їх слід не тільки робити цікавими, сучасними та актуальними, але й пропагувати. Відродити традицію обміну журналами між редакціями (звідси — критичні огляди, нариси, анонси тощо). І в цьому сенсі пропозиції автора статті заслуговують на увагу.

Та, поклавши руку на серце, знаю, що багато кому слава миліша, ніж шана. Як здолати візантійщину? Де бракує таланту й честі, латають грішми. І коли наша (вже майже доросла) свобода не призводить до солідарності, то тут слід літераторам працювати на повну потужність. Щоб виступити (на сторінках літературних журналів, газет, сайтів) суцільним фронтом назустріч реальній загрозі духовного й душевного отупіння. У той час, коли власні інтереси роблять політикою, можливо, література — останній бастіон битви з конформізмом та спустошенням. Бо письменництво мусить не тільки шукати красоти й чесноти за письмовим столом.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Луценко Зінаїда (джерело: ЛітФорум)

Відкрила для себе цікавий літературно-художній журнал "Склянка часу".
Журнал трьома мовами - українською, німецькою, російською.
Видається в Каневі Черкаської області.
Гарна можливість для молодих авторів, для тих, хто ще тільки починає пробивати собі шлях у письменство - надрукувати свій твір та "отримати на нього критику".
Ставлення до авторів - із повагою та увагою.
Крім того дане видавництво випускає яскраві альманахи.
Якраз тепер вийшов "Скіфія - літо - 2012" за ціною 30 гривень (замовляти поштою, зазирніть на сайт).
Давайте почитаємо та висловимо думку з приводу представлених ... [ Показати всю рецензію ] у часописі творів?

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: корреспондент (джерело: Свой вариант)

У шістдесят другому номері журнал „СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS ” пропонує читачам продовження роману Сергія ЛЕВЧЕНКА „А жорна мелють” та переклад роману Анатолія КРИМА «Труба», оповідання Олександра ВОЛКОВА, Юрія БАЛЮКА, Віктора ШЕНДРИКА, Неоніли ДИБ`ЯК та інших.
У рубриці ПОЕЗІЯ публікуються нові твори В`ячеслава ПАСЕНЮКА, Володимира КОМІСАРУКА, Олександра КУРАПЦЕВА, Павла БЕССОНОВА.
Рубрику критики відкриває нарис Івана ДЗЮБИ про життя і творчість Риталія Заславського; професор Ігор МАЛИШЕВ розмірковує про сучасні тенденції масової культури у розвідці „Поп-арт і поп-філософія”, Григорій Гінзбург ... [ Показати всю рецензію ] присвячує своє есе ювілею композитора Ф.Шуберта.
Представлено критичні огляди літературних журналів України та книжкових новинок нестоличних видавництв.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олександр Кизилов (джерело: ЛИТФЕСТ)

Побачив світ черговий, вже 62-й випуск міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas». Започаткований його редактором Олександром Апальковим у 1995 році, часопис, з редакцією у м. Каневі, знайомить своїх читачів із духовно-значущими сучасними літераторами України та зарубіжжя. Журнал видається українською, російською та німецькою мовами. (Передплатний індекс 41507). На його сторінках свого часу публікувалися твори Бориса Чичибабіна, Льва Копелева, Стівена Кінга, Леоніда Тьоміна, Олександра Кабанова.

Адже своєрідний світ літератури, живе у тісній єдності, хоча за змістом ... [ Показати всю рецензію ] його твори значно дистанційвані одне від одного. Тим не менше, на сторінках журналу знаходиться місце і знаним і зовсім новим іменам.

Свіже число наряду із корифеями літератури Іваном Дзюбою, Анатолієм Кримом та Ігорем Малишевим, предоставило трибуну письменникам сучасного авангарду, розрахованого на широке читацьке коло. Серед них: прозаїки Сергій Левченко, Іванна Преснякова, Віктор Шендрик, Юрій Волощак та Олександр Волков; поети: Вадим Друзь, В`ячеслав Пасенюк, Олександр Курапцев та інші.

Окрім передплатного простору, журнал широко представлено в електронній версії мережі інтернету.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: власна інформація (джерело: Сайт "электронная библиотека")

Склянка Часу - литературно-художественный журнал для всех видов годящейся к печати формы самовыражения. Формат 17/26 см. Объём 160 стр. Выходит один раз в квартал. C 1995 года даёт равные возможности маститым и начинающим авторам. Одновременно на украинском, русском и немецком языках. По индивидуальной подписке, через сеть книжной торговли Склянка идёт к читателям Украины, России, Германии и Австрии.

количество страниц: 164
язык издания: русский, украинский, немецкий
год издания: 2012