|
Самовчитель графомана
Антон Санченко
— Електрокнига,
2012.
— 138 с.
— (Серія: Конвертовані книжки).
— м.Київ. — Наклад 1812 шт.
ISBN: 978-617-7026-03-6
Жанр:
— Гумористичне, сатиричне
— Авторська проза
— Роман-виховання
Анотація:
Усі охоче діляться історіями успіху. І мало хто ризи-
кує розповідати про історії невдач. Може скластися хибне
враження, що відомі письменники одразу народжувалися
класиками. Автор «Самовчителя...» посилається як на при-
клади поневірянь письменників з історії літератури, так і на
власний досвід. І містить дружні підказки молодому колезі,
що робити, щоб видати омріяну книжку. Для малописьмен-
них авторів книжку ілюстровано коміксами Віталія Січкар-
чука.
Книжка розповсюджується в рамках проекту «Електро-
книга», одночасно в паперовому і в електронному варіантах.
Паперовий варіант та міні-диск з доставкою по Україні можна замовити за e-mail
elektroknyga@mail.ua, посилання на скачування електронної вер-
сії отримати на сайті «Автура» [www.avtura.com.ua].
|
Лінк із зображенням книжки:
|
ДИСКЛЕЙМЕР АБО ВІДМОВА ВІД ПРЕТЕНЗІЙ
Ці нотатки в жодному разі не ставлять на меті ко-
гось повчати. Бо автор не може похвалитися ні
тим, що він вундеркінд, першу книжку якого видано, ледь
він навчився правильно зав’язувати піонерський галстук,
ні тим, що в тридцять чотири роки написав тридцять чо-
тири романи, не рахуючи замовних книжок про політиків,
ні тим, що його книжки видають стотисячними наклада-
ми, а на їхні презентації збирається стільки охочих, що
їх не в змозі вмістити навіть міський театр, ні навіть тим,
що просто заробляє на життя літературою, хоча саме такі
виняткові ... [ Показати весь уривок ]
приклади в сучасній українській літературі є.
Але автори тих прикладів щось зачаїлися й поки не пи-
шуть самовчителів, і мені доводиться надувати щоки за
них, хоча кандидатура моя викликає більше запитань, ніж
відповідей.
Першу книжку мою було видано у віці, коли Пуш-
кіна вже застрелили на дуелі. І нехай вас не вводить в
оману оце безособове «було видано», бо сам і видав. До
того ж — на позичені гроші. Другу вже видавало, таки да,
видавництво, але вже в тому віці автора, коли Висоцький
доспівався до ділянки на Ваганьково. Правда, того ж року
Дисклеймер,
або відмова від
претензій
Самовчитель графомана | 5
одразу й третю, щоб не панькатися. А четверту й п’яту
лише оце зараз, у 2011. Одним словом, якщо в пана Бога
були якісь плани щодо мене як автора і моїх книжок як на-
вчальних посібників з розумного, доброго, вічного, він не
раз мав втрачати усіляку витримку й вибігати на дорогу
з вигуками: «Де тебе чорти носили?» – так невиправдано
довго, з усіма можливими халепами, я вирішував досить
скромне завдання — написати й видати чергову книжеч-
ку. А потім ще дві. А потім ще дві. При чому кожного разу
складалося враження, що роблю я це вперше. (Поки зби-
рався з думками для цього самовчителя цей перелік вже
змінився, процес триває, тому облишу спроби називати
точні цифри.)
Втім, саме цим мої нотатки й можуть бути цікави-
ми тим, хто пише, і хоче, щоб не в стіл і не в ПРОЗУ.ру, а
для людей. До читача ж ведуть дуже різні дороги, і не-
сподівано виявилося, що я пройшов по багатьох з них. От
спитайте в того піонера-вундеркінда, як видати книжку
самвидавом, і чи варто це робити. Не знатиме. А я знаю.
Принаймні, маю власну думку. Втім ніколи не наполяга-
тиму, що вона єдина правильна.
І ще таке. Нотатки ці майже не стосуватимуться
творчості, бо творчість — справа самотня. А ось коли у
вашому безсмертному творі нарешті поставлено крапку і
ви чухаєте пером потилицю, маракуючи, що тепер з цим
стосом зіпсованого паперу робити далі, – відкривайте цей
самовчитель графомана і шукайте відповіді, може якась з
порад і придасться. [ Згорнути уривок ]
|
