|
Відлуння, від загиблого діда до померлого : роман
Лариса Денисенко
— Клуб сімейного дозвілля (КСД),
2012.
— 318 с.
— м.Харків. — Наклад 3000 шт.
ISBN: 978-966-14-3931-2
Жанр:
— Друга світова
— Родинна сага
Анотація:
Молода німкеня Марта вважала свого діда трагічно загиблим 1943 року — і помилялася. І тепер старий, що насправді доживав свій вік у божевільні, перевернув її власне життя догори дригом. Марта так пишалася своїм корінням, а отримала діда-нациста, якого понад бо років ховали від рідні, аж поки не поховали зовсім. Дівчина вирішує, що її минулому .потрібен адвокат, і вирушає збирати докази маршрут
Берлін—Житомир. Хай там що вона шукатиме у відлунні подій Другої світової війни, знайде вона ключик до дверей власного майбутнього...
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Уривок з роману «Відлуння. Від загиблого діда до померлого», КСД, 2012
Лариса Денисенко
Лист другий
Я вдивляюся в твоє фото, Гертрудо. Скільки разів я вдивлявся в це фото, скільки часу я на тебе дивився — якби ж знати, тоді б точно сказав, скільки хвилин я був щасливим.
Подумки губами я рухаюся обрисом твого обличчя і завмираю на тій родимці, випуклій родимці, що на лівій скроні, на моєму піку кохання до тебе.
Твій проділ у волоссі, це — мій шлях. Тонкий, хвилястий, що зникає, знов виникає, але такий чистий та рідний. Тільки на цьому шляху мені затишно, тільки тут мені зрозуміло, що я роблю ... [ Показати весь уривок ]
і чому я саме тут.
Днями мене занесло до однієї місцини , де я побачив цей костел. Він виглядав як зубожіла аристократка, що їх багато було на просторах воєнної та повоєнної Європи. Худі до гостроти панянки, з нескореними спинами, у затертих сукнях ніжних пастельних тонів, в котрі в’ївся пил, перетворивши вбрання на побите міллю кроляче хутро (цей відтінок тоскного сірого кольору всюди). У затертих сукнях зі шлярками кольору старечої білизни. Зі срібними хрестами на жилавих шиях. Срібні хрести, тьмяні від старості та занедбаності, не відтерті, бо заслабли руки, не звичні до тертя, ну і щоб ніхто не помітив і не вкрав останнє.
На таку аристократку і був схожий цей костел, я подумав, що він дуже дівочий. Нечасто костели справляють таке враження. Тут вінчався Оноре де Бальзак з місцевою шляхтянкою Евеліною Ганською. Я б хотів подарувати цей костел тобі. Не землі, котрі нам постійно обіцяють, а саме цей костел.
Не уявляв, що на цій землі випадково віднайду сліди одного з улюблених письменників. Пам’ятаєш його слова: «Шляхетність почуттів не завжди супроводжується шляхетністю манер»? Я сьогодні думав про віддзеркалення цієї фрази: шляхетність манер не завжди супроводжується шляхетністю почуттів. Мені час зізнатися тобі в дечому.
Цей вчинок не прикрашає мене, але ти так рясно прикрашаєш мене, що часто я почуваюся різдвяною ялинкою. Час зняти кілька кульок (чи, можливо всі? Я пишу це, й мене морозить, боюся, що ти зречешся мене, якщо ти зречешся мене — я перетворюся на тлін, наче в страшній казці).
Я тобі говорив про Моніку. Навіть називав її ім’я. Моніка — ніжна брюнетка з бровами, котрі були подібні на орла в польоті. Через цю особливість її брів, здавалося, що вона також може літати. Вона належала до відомого словацького роду, я часто навідувався до Пресбурга, я так пристрасно її кохав. Завжди тонкі млинці, схожі на мережані манжети, котрі подавала її годувальниця. З тягучим ванільним кремом, котрий був настільки густим, як і мої мрії про її поцілунки.
Мати не дуже тішилася з мого захоплення. Батько завжди зраджував її з сопраністками, він нерівно дихав у бік співачок, і вона казала: «Він знову послизнувся на черговій сопраністці». А стосовно мене: «А цей спіткнувся на альтистці». На високих голосах можна послизнутися, спотикаєшся виключно на низьких.
Батько мене підтримував, тоді він, певне, вперше заговорив зі мною про плотське, зауважив, що для жінки важливо мати розвинені легені та горлянку, і пошепки пояснив чому. Я не буду тобі переказувати його слова, але він тоді дуже здивував мене, бо я давно списав його покоління у статеві неуки. Я помилявся, люба.
Ти думаєш, навіщо я все це говорю? Я покинув Моніку не тому, що припинив її кохати, не тому, що дослухався до аргументів матері, і не тому, що протестував проти зауважень батька. Я злякався того, що починало відбуватися. Відштовхнув її, знаєш, так по-дитячому безглуздо, як тоді, коли одна гувернантка каже, що хтось вкрав плюшевого ведмедика у її вихованця, ти викидаєш у кущі свого власного ведмедика, бо вирішуєш, що все одно подумають на тебе. А зараз я думаю, а чи такий я був неправий? Коли я вже вирішив, що кидаю її, на прощання я так само галантно поцілував її пальці, руку її матері та подякував годувальниці за смачні млинці. Більше вони про мене нічого не чули, і я про них також не чув. Однаковий результат, хоча вони докладали зусиль, щоб мене почути, а я, відповідно, старався не почути їх ніколи. Я виграв.
Гертрудо, немає нічого сильнішого за моє кохання до тебе, це єдина правда, і дуже прошу вірити в це, бо немає правди без віри. Без віри нічого немає. Я хотів тобі зізнатися в тому, що зрадив любов, бо злякався. Інтуїтивно зрадив, хіба можна таке уявити? Але я покохав тебе, і тільки цим себе виправдовую, нашим коханням та нашими дітьми. Не знаю, що сталося з Монікою та її родиною, певне, нічого хорошого, та сама історія, як з тонкими мережаними млинцями, варто відволіктися, і вони перетворюються на клейку смердючу масу. Варто лишень припинити пильнувати…
Я йшов навмання, під час війни рідко відхиляєшся від завданих координат та траєкторії, але цього разу я йшов навмання.
Уяви, люба, наче йдеш полем, наступаючи на соломинки та колоски, що відстрілюють у тебе короткими прокльонами, над головою небо — погідне, як погляд божевільного, раптом бачиш хрест, дерев’яний, зростом з дорослого чоловіка, і біжиш до нього, бо тобі здається, що зараз він візьме тебе у свої захисні обійми, але коли до нього залишається кілька кроків, ти розумієш, що не буде обіймів, хрест стоїть з розведеними руками, як розгублена людина, котра втратила все: відчуття реальності, родину, орієнтири.
Твій проділ у волоссі — єдиний мій орієнтир, моя реальність, моя віра. Пригортаю тебе і цілую, спробуй вибачити і зрозуміти мене, Труді. [ Згорнути уривок ]
|
