|
Ми, провінція! : (поезійна ритміка раннього нонконформістичного періоду (1988-2006 рр.)
Володимир Вакуленко-К
— крок,
2012.
— 48 с.
— (Серія: Серія «Pixels»).
— м.Тернопіль. — Наклад 500 шт.
ISBN: 978-617-692-076-2
Жанр:
— поезійна ритміка раннього нонконформістичного періоду (1988-2006 рр.)
Анотація:
Попри альтернативну назву «Ми, провінція!», мислення автора збірки аж ніяк не провінційне. До книги Володимира Вакуленка-К. увійшли переважно ранні твори письменника, що дає змогу порівняти її з дебютною збіркою «Монограмота». Перехід від «моно» до «ми» засвідчує зростання суспільної свідомості митця, намагання долучитися до національної літератури. І водночас автор чітко дає зрозуміти, що лишається в душі таким же нонконформістом, як у буремні молоді 80-ті. Тематика віршів – внутрішні конфлікти почуттів і раціо, творця (у межах його субкультури) і суспільства, болючі питання собі і своїй добі – про зміст власного існування і праці. Автор виступає як амбіційна, креативна, часом надміру різка і домежно чесна з собою і світом особа. З загальним настроєм збірки контрастують чисті тони оспівування природи і нетривкої, але тим більш цінної душевної рівноваги. Формально-стильові ознаки ранньої поезії Володимира Вакуленка-К. – молодеча кострубатість ритму і вислову (часом наближеність до тоніки в загальному силабо-тонічному вирішенні вірша), пошук новаторської рими й образності, експерименти з наголосом і словоподілом, а також вдалий досвід верлібру.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
інкоґніто
Накручую кокон для незнайомих інкоґніто,
Намагаюся від себе лікуватись – даремно.
Намарне, хіба що сонце вісімкою погнуто,
Груди натирають мої наплічні стремена…
Фантазія шукає очима хоч якісь оплески,
В погляді звичне багно – від каламуті навколишньо.
Ми ідемо в небеса, при цьому не маючи допуску,
А перед тим у церквах шукаємо «Я» навколішньо.
ВНУТРІШНІЙ СУПРОТИВ
Ні, троянди не пахнуть, особливо ті, що привласнені;
Змії шукають тепло і тихо на грудях пригрілися.
Забракло хвилин відпочинку – нині скорочено час мені,
І повільно сунеться ранок із-за дальніх гір на милицях.
Це ... [ Показати весь уривок ]
не думка сліпа – це отак формувалося мислення,
І на серці павук сканував мої ізольовані погляди.
Присмак важких елементів так потребує окислення!
Я стомився тебе любити, бо якось уже й не поряд ти.
Руїни на місці фортець – на нервах фундамент не втримався,
Усе, що було перед тим, у тривалій війні не відходить…
Розсиплеться стомленням гнів і невиразна рима вся,
Кусає у рани гадюка – і за що? За нектар насолоди.
ПЕРЕТВОРЮЮСЬ
Перетворююсь в розділ, у простір, у постріл.
Створюю те, що, либонь, на погибель приречене.
Але що пропонується – в невловимім потоці стріл,
Лиманами ллється змова, мови не стало на речення,
Слава зганяє хвостом застарілі кусючі амбіції,
Чеше хмарами роги, замислюється над накоєним…
Все що, назвали життям, - всього лиш обіцяна фікція.
Сіють зуби в ріллю армаґедонні воїни. [ Згорнути уривок ]
|
