|
31.03.2012
З дозволу п.Samnasam з її теми "Йду на Ви..." на www.litforum.net.ua
Тема для української літератури далеко не нова, а тому треба бути дійсно сповненою талантом, аби додати щось нове, незабутнє і непересічне.
Як на мене, цього і не сталося, бо літературно обробити та скомпілювати до купи численні народні оповідки на дану тему не треба надто великої майстерності. Що найперше впадаває в очі: твір написаний міською людиною і це відчувається, попри намагання якнайбільше скористатися сільським колоритом і антуражем. Зображене майже "сільське життя" не набуває органічного вигляду і відчуваєш це у якомусь, скорше механічному, поєднанні сюжетних часточок. Враження таке ж, як від перегляду "Весілля у Малинівці", аби ви зрозуміли, на якому тлі розкривається сюжет. Відпочатку ще гадалося, що авторка хоч якось психологічно оживить героїв твору, але вийшли вони такими, як їх нам і подають народні оповідки. Ось де можна було за будь-яких умов "розгулятися" творчій фантазії, але психологічні портрети ГГ-рідних сестер чи ГГ-батьків просто до нестями примітивні - нічого кращого, ніж російська калька "лубочні", не приходить на пам'ять. Тепер трохи детальніше: мати ГГ назло своєму батькові виходить заміж за першого , що трапився під руку, парубка, якого просто затюкує по життю. Первістка- доньку виховує своєю улюбленицею, другу ж - "віддає" батькові, бо незлюбила її від народження. Що з цього може вийти, не надто важко здогадатися, якщо подивитися на це не з боку "попелюшки".
Що не менш неприємно вразило у творі: ніде не побачите ви старше покоління ГГ, як не зрозуміти чудну поведінку старшої сестри протягом її життя по відношенню до оточуючих її людей, окрім батьків і сестри. Таке враження, що живе ця родина десь на далекому хуторі, де немає ні близьких родичів або дітей-подружок. Повсякденні події, що відбуваються за сюжетом, використовуються більше для змалювання історичного тла, ніж для логічного сюжетного зв'язку. Ставка у творі зроблена на казковий елемент, що значно пожвавлює досить ненапружений сюжет. Елементи містики, що повинні додавати певної психологічної напруги, використані слабко і не виконують своєї мети у принципі. Зображене село немовби існує за межами тогочасного суспільства - церква та державницький апарат майже ніби не існують взагалі. Я би не мала нічого проти такого зображення, якби це був сценарій, проте навіть у гоголівський творах автором спеціально приділялася цьому увага, аби ми могли бачити суттєву відміну між літературно опрацьованим фольклором і його народним першоджерелом.
У якості попереднього висновку: просто збити до купи і механічно розставити у певному порядку народні оповідки на одну тему, не важко, проте даний твір виглядає, попри мою повагу до авторки, дуже поверхневим.
Важко зрозуміти сутність конфлікту у цьому творі: старша сестра вбиває молодшу через те, що свого часу відмовила парубку, який на тепер є нареченим її молодшої сестри. Друга причина досить незрозумілого вбивства - знеславлення перед населенням села і, як наслідок, вірогідне доконечне дівування, або, у кращому випадку, одруження на вдівцеві, старигані чи бідняку. На сучасний погляд, обидві причини не надто вагомі для отримання такого наслідку, як смерть рідної сестри. Більш того, старша сестра Ганна - вбивця молодшої Олени, нізащо не бажала свого часу виходити заміж за майбутнього нареченого Олени, так як не любила його ніколи. Що ж тоді? Перше, що спадає на думку - якась нереальна, ірраціональна чорна заздрість до майбутнього щастя сестри? Щось не в'яжеться ніяк! Навіть колективна селянська думка не змогла свого часу знайти раціональне пояснення вбивства і тоді на перший план виходить пояснення за межами звичного людського розуміння - Ганна вбиває сестру через напучування нечистої сили - істоти з усіма ознаками вампіра. Коло замкнулося і все стало по своїх місцях - лишилося знайти прийнятне для розуміння закінчення. І воно знайдене - зло в образі підступної Ганни розкрито і назавжди полишає село, хоча і незбореним.
Народні оповідки не засуджують, як і авторка, матір сестровбивці, полишаючи всю провину на знак нечистої сили, що з народження носить на голові майбутня вбивця. Те, що матір, не дозволяє близько підходити до виховання власної дитини своєму чоловікові, ні на що не наштовхує авторку. Як же треба виховати дитину і що втовкмачити їй у свідомість, аби змогла вирости та моральна потвора, яка врешті-решт вбиває власну сестру. Жодних друзів-подружок, нарцисизм з певним німфоманським забарвленням, жодних натяків на закоханість до будь-кого, фанатична віра у передбачене, особливе від інших, виключне майбутнє, якась нереальна зверхність і безжальність до оточуючих - ось далеко неповний набір "позитивних" рис ГГ Ганни-панни. Аби якось збити негативний контраст авторка наділяє не зовсім привабливими рисами і молодшу сестру, як хитру та підступну до сестри людину. Виглядає це, напрочуд, непереконливо, так як молодша сестра виховувалася лагідним, простуватим, хоч і недалеким, проте добрим душею батьком і була під постійним тиском матері, яка бачила в ній лише суперницю старшій дитині. Попри все негативне, що приписує їй авторка, виросла Олена гарною, комунікабельною і працьовитою дитиною, яку лише під час хвороб підміняла по господарству старша Ганна. Батько і до старшої дитини ставився, як до рідної дитини, попри блокування з боку власної дружини.
Непривабливі риси Ганни авторка чомусь виправдовує, проте, навпаки акцентує, на них увагу стосовно Олени. Образ сильної жінки, нехай й сестровбивці, для Забужко більш привабливий, ніж сталий образ тієї української жінки, яка зазвичай історично не вельми несамостійна в українській літературі без підтримки, участі або співпраці з чоловічою статтю.
Тепер до головного - не важко зрозуміти, що у будь-якому випадку доля Ганни-панни нещаслива. Це український варіант "собаки на сіні" - навіть рідна мати допомагає їй у тому, аби довше вона жила в полоні власних нереальних марень. Вихована матір'ю, вона чекає на "принца на білому коні", проте не має уявлення, як той "принц" повинен виглядати. Дивно? Ще б пак!!! Ще більш дивно, що вона злягається з нечистою силою, яка з першого погляду назавжди полонила її перебірливе серце.
ГГ знає, що у селі немає нікого, хто б припав їй до серця, проте вона чорною заздрістю заздрить сестрі Олені, яка полюбила парубка, якому вона сама і дала відкоша. Парубок той - цілковито негативний персонаж, проте ГГ Ганну-панну "жаба давить", що він буде чоловіком її сестри.
Тепер про інше: Ганні-панні - 18 років, 4 роки освіти у сільській школі, проте несамовита віра у власне неперевершене майбутнє, що ніяк не в'яжеться з неподільною переконаністю у непорушність селянських звичаїв. Як на мене, то у цього і полягає той штучний конфлікт, що намагається розкрити авторка у своєму сюжеті - вихована у вірі про непереборність власного передбаченого щасливого майбутнього, ГГ повинна була б наплювати на те, що її молодша сестра раніше її виходить заміж, як і на те, що у цьому селі їй не знайти щасливої пари собі.
|
