molodayka.

 
molodayka
Книжки за жанрами

Всі книжки (1493)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати Мастерское продвижение сайтов https://artemavtaev.ru за разумные сроки в Самаре. на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Читач
molodayka

м.Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл.

Улюблений вислів:

"Не розбивши яйце, не скуштуєш яєчню" ()

Улюблені автори:

Важко визначитися, настільки мені подобаються різні автори та жанри...

  Відгуки (5)
Результат: 1-5 (всього 5) Сторінка: 1
Книжка Відгук
О.Забужко, Ed. By Janice Kulyk-Keefer... (Переклад: Marco Carynnyk&Marta Horban)
13.04.12
molodayka (Оцінка: Не варто читати)

з дозволу п.Samnasam (http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=3226&page=4)

Як і обіцяла, може трохи із запізненням, але так вже сталося. Рік написання цього твору - 1997. Як на мене, то всім, хто насмілиться читати цю авторку, раджу починати читати її творчість саме у такому порядку і ось чому. Вже у цьому творі можна побачити ті слововиверти та новотвори, що потім вас будуть так діставати у "Польових дослідженнях..." Не хочу кидати каміння в город філологів, але, коли ти маєш батьків-філологів і сама вибрала цю стезю, то не варто очікувати, що ти не скористаєшся багатим надбанням рідної мови. Інша справа, яким чином вийде цим надбанням скористатися. У нашому випадку авторка більш, ніж сміливо вводить в текст рідко вживані на загал українські слова, не менш сміливо змінює їхній правопис та щедро приправляє текст діалектизмами, значення яких може бути невідоме читачу, але вони їй подобаються і це головна причина появи їх у тексті. Це я до того, що іноді набуті філологічні знання можуть стати причиною того, що пересічний читач починає плутатися в мереживі нових для нього слів, через які стає надто важко спостерігати за перебігом сюжету.
Перечитувати довелося тричі, бо, однозначно, з першого разу деякі сюжетоутворюючі моменти мимоволі лишаються поза увагою через зайве длубання у мовній складовій твору.
Тепер, безпосередньо самий твір. Чомусь у передмові на твір причепили ярлик "притча" - може таким робом твір заздалегідь намагаються захистити від можливої критики, що твір не буде зрозумілим пересічному читачеві? Насправді немає там нічого від притчі у будь-якому її значенні. Є певні елементи містики, на основі якої і є намагання і побудувати сюжетну лінію цього твору.
ГГ - тележурналістка Мілена разом з чоловіком-фотохудожником поволі стають заручниками телевізора, як уособлення всепоглинаючої телеіндустрії загалом. Родзинка у тому, що подається все це через показ телепрограми, яку ГГ веде на ТБ і яку ми можемо бачити зсередини. Поступово екранний образ ГГ дивним чином починає жити трохи не власним життям і ображена ГГ хоче будь що покласти цьому край, але дивним чином невидимою потрапляє на ТБ, за лаштунки того, що ми звикли сприймати, як творчий процес виробництва телепродукту. Відтоді назавжди зникає справжня, тілесно-фізична ГГ, а є лишень її безтілесний клон, який знову, якимось дивним чином, трохи не матеріалізується у себе вдома і чий клон ножичком намагається вкоротити собі життя, аби таким чином припинити існування свого екранного образу.
Трошки плутано? З третього разу може й не плутано, проте, насправді, одразу збагнути все доволі важко, бо, навіть, використання елементів містики повинно базуватися на певних логічних зв'язках, яких досить таки бракує.
Що у позитиві? Безумовно, це гротескне зображення "творчого" телевізійного процесу творення типової телепрограми на вітчизняному ТБ. Думаю, що не помилюсь, якщо скажу, що з 1977 не надто багато чого і змінилося на ТБ. Що ще? Не перевантажений сексом інтим між ГГ та її чоловіком. Також гріє душу, що авторка скористалася саме містикою задля більш дієвого донесення задуму твору до читача.
В якості висновку: мова тексту наразі сприймається, як зайва перешкода у розумінні перипетій сюжету. Закінчення твору не зовсім продумане, якесь пожмакане. Не важко зрозуміти лише одне - ГГ "вбила" таки свій екранний образ. Далі, все, що стосується ГГ - по волі авторки чомусь вкрито якоюсь непроглядною, так і хочеться сказати, безперспективною імлою.
І головне - твір далеко на любителя. У великому та й просто, у захваті ви, я впевнена, від його прочитання не будете, проте і не сказати, що дарма згаяли час. Відгуки на книжку

О.Забужко
13.04.12
molodayka (Оцінка: Вагаюсь)

частина 2 (продовження) з дозволу п.Samnasam (http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=3226&page=4)

Авторка щиро симпатизує ГГ, а тому не бажає, щоб саме такою бачили її читачі. ГГ завжди хоче, аби було по її і, якщо робить, щось задля іншого, то чекає на щиру подяку, навіть, якщо та людина й не здогадується, що для неї було щось зроблено. Тільки но інша людина перестає бути цікавою для ГГ, вона одразу ставиться до неї з положення закоренілої егоїстки. Якщо ГГ не перетинається у своїх інтересах з іншою людиною, то справляє враження цілком порядної людини. Перебуваючи півроку в Америці ГГ ідеалізує свого нового чоловіка, проте суто у світлі власних бажань і вимог до нього. Проте перша довгоочікувана розмова по телефону доводить те, що її власний, штучно змальований образ не відповідає її очікуванням і вона, як справжня егоїстка-власниця, не бажає поступатися і, відповідно, реальний образ її чоловіка жодним чином не сприймається нею і викликає на майбутнє його несприйняття. Вона тягне його до Америки, проте підсвідомо розуміє, що нічого путнього з цього не буде, бо за всіма її показниками він не та людина, яка зможе чогось досягти в США. Проте вона робить це, бо встигла переконатися, що і сама не в змозі чогось досягти одна.
- мабуть, не оминути і деяких історичних аспектів українського минулого, зображеного через призму споминів ГГ. Звісно, що не обійтися і без політичних переслідувань і КДБ. Батько ГГ, після відбуття покарання за політичною статтею, цілком логічно труситься від страху, роками ніде не працює і живе з дитиною на 150 рублів дружини. Всюдисуще КДБ запроторює його за "тунеядство" на роботу вахтером у кар'єрі, де він сидить у будочці і читає філософські книги. Важко зрозуміти, що йому перешкоджало робити без "уваги" з боку КДБ тим же вахтером, або двірником чи, як В.Цой, кочегаром у котельні. Низькокваліфіковані професії примусово нав'язувалися колишнім радянським політв'язням, аби під невсипущою увагою "трудового колективу" такі особи мали змогу, якщо не "перевиховатися", то не займатися протиправною антирадянською діяльністю.
- ГГ протягом твору не раз з повагою пригадує татка, який змушував дочку-підлітка задирати догори спідницю, аби подивитися, як вона розвивається фізіологічно. Образ же матері, яка роками годувала родину на ті важко зароблені копійки, носить відсторонений характер і чомусь жодним чином не вплинув на формування дочки.

І наостанку: більш, ніж впевнена, що дуже багато людей кинули читати цю книжку після перших 5-10 сторінок не через те, що автор пише нецікаво. Просто хтось зловився на упомини в назві твору слова "Секс", хтось повівся на певну тогочасну скандальну моду на цю книжку, хтось не зміг подолати важку мову написання, а хтось кинув книжку після того, як прочитав третину, бо далі оповідь переходить у площину трохи не суцільних споминів про нещодавнє українське минуле.
Незвичний для тогочасної Української літератури сюжет з "сексуальним" підтекстом, ненормативна лексика та вміле використання меркетингових важелів дозволило у 1994 році цій недвозначній книжці зажити певної модної скандальності, за рахунок чого вона добре продавалася. У 2012 році такий прийом навряд чи міг би повторитися, проте, всі ми добре знаємо, що все розвивається за спіраллю, так що все може бути.
Загальне особисте враження: через перенасичену образну мову читати твір дуже важко і це негативно позначається на його подальшому сприйнятті. Правдиві авторські спостереження та оцінки тих чи інших подій та явищ будуть приємним подарунком для тих, хто наважився дочитати твір до кінця. Відгуки на книжку

О.Забужко
13.04.12
molodayka (Оцінка: Вагаюсь)

з дозволу п.Samnasam (http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=3226&page=4) - частина №1
"Сексуальна одiссея художника й поетеси, розгортаючись в Україні й Америцi кiнця ХХ-го столiття, обертається правдивою середньовiчною мiстерiєю, в якiй героїня проходить кругами недавньої української історії, щоб зустрiтися вiч-на-вiч iз Дияволом...

Автор свідомо дозволив, бо так, мабуть, вважав за доцільне, вставити подібну заяву перед власною передмовою до твору. Звісно, що дана вставка повинна на коротко пояснити в одному розлогому реченні, що очікує на читача у цьому творі. Мені ж ніщо не завадить повідомити, що насправді ні про що подібне у творі не йдеться. Трохи по порядку: події, дійсно, відбуваються в Україні та Америці, проте ГГ не є навіть художником-аматором, немає ніякої середньовічної містерії, як і зустрічі з Дияволом, а проходження "кругами недавньої української історії", як і міфічну "сексуальну одіссею", можна визначити дуже і дуже опосередковано і побічно. Я розумію, що всюдисущий "маркетинг енд мерчандайзінг" передбачає просування (продаж) продукції (книжки) за будь-яких умов, проте не таким наглим чином.

Аби написати цю рецензію твір довелося читати кілька раз, проте, коли для підтвердження власних спостережень треба було зробити оригінальні вставки, я не змогла себе змусити ще раз пробігтися текстом. І ви зараз зрозумієте чому. Спочатку здалося, що вся справа тільки у незвичному використанні всього багатства рідної мови, але згодом довелося переконатися, що хоч твір і написаний у більшості словами українського походження, проте зустрічаються дані слова на 2012 рік дуже обмежено і сучасному читачеві буде напрочуд важко добирати їх зміст, що суттєво заважає читанню. Інша справа, що у творі зустрічаються локальні скупчення діалектизмів (зокрема - галицизмів канадської діаспори, гуцульської говірки тощо), які ГГ використовує без жодного зв'язку з сюжетом. Текст багато пересипаний російськими та англійськими словами, а також суржиком і ненормативною лексикою. Так що, у сукупності, ця словесна мішанина змушувала мене неодноразово повторно вчитуватися у окремі шматки тексту. Також довго не полишало враження, що писала твір саме поетеса, яка, заради довершеної рими, використовує слова, які у прозовому творі додають зайвої складнощі сприйняття.
Проте найбільше здивувала мене передмова автора до власного твору, що написана мовою, кардинально відмінною від мови, якою написаний твір і яка нічим не відрізняється від сучасної літературної мови, принаймні, тієї мови, якою наразі пише переважна більшість сучасних авторів. Тому і виникає логічне питання: "А чому твір не написаний мовою, якою подана до твору передмова"
- Книжка у вже далекому 1994р брала за живе ще й своєю непересічною назвою, де слова "Секс" вдало поєднувалися з "Українский" (що надає певну окремішність від всіх інших "сексів" і "польове дослідження" (що для шукачів пікантного також могло б навіювати якісь збуджуючи думки).
Насправді того сексу рівно стільки, скільки є соку у соковмісній газировці і це співвідношення у творі добре дозоване, аби не перетворити його на порночтиво. За суттю, у творі у переважній більшості випадків зображується ставлення до сексу ГГ.
- образ ГГ розкиданий шматочками по всьому твору, але якщо зібрати його до купи, то ми бачимо ідеальну за фізичними формами, сексуально не вдоволену тридцяти-чотирьох річну жінку, щоправда, трохи не сліпу (одягає за нагоди окуляри з товстими великими скельцями), проте має від природи гарніші за ноги модельок, довгі ноги, груди четвертого розміру, що навдивовиж мають властивість якимось чином, без сілікону стирчати навперейми, дитячу тендітну голівку з короткою зачіскою, тонкі музичні пальці і вродливе обличчя.
- головний стрижень твору: - опис чуттєвих самопочуттів української інтелектуалки через призму впливу українського та американського соціального оточення та суспільного середовища загалом та її стосунки з чоловіком - художником зокрема. Цікаві, насамперед, подружні стосунки ГГ з трохи не імпотентом - художником, переобтяженим "комунікативними негараздами та неконтактністю" і ще купою супутніх негативних рис, хоча мала б його не любити саме через те, що вона й не отримує від нього нічого, що міг би дати їй сексуально нормальний чоловік.
- психологія ГГ: сама визнає, що не може жити під одним дахом з людиною, яка не має такої самої, як у неї зіпсованої меншовартістю, психіки. Насправді, вона не може жити з жодною людиною, бо у кожній з них, вона знаходить щось таке, через що їй надалі стає некомфортно. Справня мазохістка, любить на відстані, а зблизька вже за короткий проміжок часу починає ненавидіти. Притаманне бути незалежною у всьому, проте завжди їй чогось не вистачає від їнших.
- ГГ не вміє любити, хоча безперестанку тільки і говорить про це - шукає ту любов, проте, скільки не вчитуйся у текст, так і не знайти, чого саме шукає у любові ГГ. Іноді здається, що у цьому їй заважає навіть українська національна ідея, чиєю сексуальною жертвою, ГГ себе уявляє - "радiй i веселися, що не вмерла, бiдолашна сексуальна жертва нацiональної iдеї". Все, що ГГ називає проявами любові у своєму житті більше нагадує певні сублімації, що жодним чином наближаються до поняття любові.
- важко підрахувати кількість отих "леді та джентльмени", як і зрозуміти, чому вона звертається до закордоння, хоча протягом всієї книги тільки і каже, що закордоння глухе на обидва вуха до українських проблем і всього, що несе з собою колишнє пострадянське середовище. Ще більш дивно ці звернення звучать до уявних читачів-іноземців у 1994 році - коли закордоння вже наїлося цікавістю до всього, що відбувається в колишньому СРСР і ми вже відносно набридли їм, бо нічого нового і, відповідно, цікавого для них не становимо. Поневіряння ГГ Америкою ясно про це говорить, бо завжди є межа, до якої інше суспільство готове допускати в себе чужородні впливи та асимілювати їх.
- трохи смішно читати вимоги ГГ до закордонного середовища загалом, особливо коли вона, устами авторки, прямо наголошує, що не збирається нічим поступатися власними національними принципами закордонним, але щось ще вона очікує від того закордоння. Хоче, аби її чоловік розкрився, як художник в Америці, проте кардинально змінює власне ставлення до його творчості після кількох років проживання там. Якщо у його майстрні на Україні вона радіє з його креативу, то в Америці вона бачить, що нічого нового у його творах вже немає у порівнянні з тим, що вона побачила в закордонних художніх музеях та виставкових залах. Тобто, вона знає, що він ніщо, як художник, але чомусь вперто тягне його в Америку, хоча на той час сама не змогла там нічого досягти. Тягне ж у те закордонне життя, аби не гнити у дірявій тогочасній Україні і до чого тоді українська національна ідея?
- на мою думку твору підійшла б назва "Польове дослідження українського мазохізму",бо ГГ добре знає, що являє собою українське мистецтво, література, суспільство і розповідає трохи не з насолодою про це читачам, аби цим довести, що саме так, як з нами поводяться, є найкраще і саме так з нами і треба поводитися іншому світу, бо в нас нічого доброго не лишилося і не може бути апріорі, бо все те добре-гарне-талановите споконвіку на генетичному рівні було знищене.
У творі навіть слова гімну смішні іноземцям і авторка чомусь солідарна з ними, забуваючи, що ті слова багато у чому збігаються з словами польського гімну.
- психологічний портрет ГГ - це справжня, але прихована егоїстка. Відгуки на книжку

О.Забужко
13.04.12
molodayka (Оцінка: Вагаюсь)

з дозволу п.Samnasam (http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=3226&page=10)
О.Забужко "Казка про калинову сопілку"

Тема для української літератури далеко не нова, а тому треба бути дійсно сповненою талантом, аби додати щось нове, незабутнє і непересічне.
Як на мене, цього і не сталося, бо літературно обробити та скомпілювати до купи численні народні оповідки на дану тему не треба надто великої майстерності. Що найперше впадаває в очі: твір написаний міською людиною і це відчувається, попри намагання якнайбільше скористатися сільським колоритом і антуражем. Зображене майже "сільське життя" не набуває органічного вигляду і відчуваєш це у якомусь, скорше механічному, поєднанні сюжетних часточок. Враження таке ж, як від перегляду "Весілля у Малинівці", аби ви зрозуміли, на якому тлі розкривається сюжет. Відпочатку ще гадалося, що авторка хоч якось психологічно оживить героїв твору, але вийшли вони такими, як їх нам і подають народні оповідки. Ось де можна було за будь-яких умов "розгулятися" творчій фантазії, але психологічні портрети ГГ-рідних сестер чи ГГ-батьків просто до нестями примітивні - нічого кращого, ніж російська калька "лубочні", не приходить на пам'ять. Тепер трохи детальніше: мати ГГ назло своєму батькові виходить заміж за першого , що трапився під руку, парубка, якого просто затюкує по життю. Первістка- доньку виховує своєю улюбленицею, другу ж - "віддає" батькові, бо незлюбила її від народження. Що з цього може вийти, не надто важко здогадатися, якщо подивитися на це не з боку "попелюшки".
Що не менш неприємно вразило у творі: ніде не побачите ви старше покоління ГГ, як не зрозуміти чудну поведінку старшої сестри протягом її життя по відношенню до оточуючих її людей, окрім батьків і сестри. Таке враження, що живе ця родина десь на далекому хуторі, де немає ні близьких родичів або дітей-подружок. Повсякденні події, що відбуваються за сюжетом, використовуються більше для змалювання історичного тла, ніж для логічного сюжетного зв'язку. Ставка у творі зроблена на казковий елемент, що значно пожвавлює досить ненапружений сюжет. Елементи містики, що повинні додавати певної психологічної напруги, використані слабко і не виконують своєї мети у принципі. Зображене село немовби існує за межами тогочасного суспільства - церква та державницький апарат майже ніби не існують взагалі. Я би не мала нічого проти такого зображення, якби це був сценарій, проте навіть у гоголівський творах автором спеціально приділялася цьому увага, аби ми могли бачити суттєву відміну між літературно опрацьованим фольклором і його народним першоджерелом.
У якості попереднього висновку: просто збити до купи і механічно розставити у певному порядку народні оповідки на одну тему, не важко, проте даний твір виглядає, попри мою повагу до авторки, дуже поверхневим.
Важко зрозуміти сутність конфлікту у цьому творі: старша сестра вбиває молодшу через те, що свого часу відмовила парубку, який на тепер є нареченим її молодшої сестри. Друга причина досить незрозумілого вбивства - знеславлення перед населенням села і, як наслідок, вірогідне доконечне дівування, або, у кращому випадку, одруження на вдівцеві, старигані чи бідняку. На сучасний погляд, обидві причини не надто вагомі для отримання такого наслідку, як смерть рідної сестри. Більш того, старша сестра Ганна - вбивця молодшої Олени, нізащо не бажала свого часу виходити заміж за майбутнього нареченого Олени, так як не любила його ніколи. Що ж тоді? Перше, що спадає на думку - якась нереальна, ірраціональна чорна заздрість до майбутнього щастя сестри? Щось не в'яжеться ніяк! Навіть колективна селянська думка не змогла свого часу знайти раціональне пояснення вбивства і тоді на перший план виходить пояснення за межами звичного людського розуміння - Ганна вбиває сестру через напучування нечистої сили - істоти з усіма ознаками вампіра. Коло замкнулося і все стало по своїх місцях - лишилося знайти прийнятне для розуміння закінчення. І воно знайдене - зло в образі підступної Ганни розкрито і назавжди полишає село, хоча і незбореним.
Народні оповідки не засуджують, як і авторка, матір сестровбивці, полишаючи всю провину на знак нечистої сили, що з народження носить на голові майбутня вбивця. Те, що матір, не дозволяє близько підходити до виховання власної дитини своєму чоловікові, ні на що не наштовхує авторку. Як же треба виховати дитину і що втовкмачити їй у свідомість, аби змогла вирости та моральна потвора, яка врешті-решт вбиває власну сестру. Жодних друзів-подружок, нарцисизм з певним німфоманським забарвленням, жодних натяків на закоханість до будь-кого, фанатична віра у передбачене, особливе від інших, виключне майбутнє, якась нереальна зверхність і безжальність до оточуючих - ось далеко неповний набір "позитивних" рис ГГ Ганни-панни. Аби якось збити негативний контраст авторка наділяє не зовсім привабливими рисами і молодшу сестру, як хитру та підступну до сестри людину. Виглядає це, напрочуд, непереконливо, так як молодша сестра виховувалася лагідним, простуватим, хоч і недалеким, проте добрим душею батьком і була під постійним тиском матері, яка бачила в ній лише суперницю старшій дитині. Попри все негативне, що приписує їй авторка, виросла Олена гарною, комунікабельною і працьовитою дитиною, яку лише під час хвороб підміняла по господарству старша Ганна. Батько і до старшої дитини ставився, як до рідної дитини, попри блокування з боку власної дружини.
Непривабливі риси Ганни авторка чомусь виправдовує, проте, навпаки акцентує, на них увагу стосовно Олени. Образ сильної жінки, нехай й сестровбивці, для Забужко більш привабливий, ніж сталий образ тієї української жінки, яка зазвичай історично не вельми несамостійна в українській літературі без підтримки, участі або співпраці з чоловічою статтю.
Тепер до головного - не важко зрозуміти, що у будь-якому випадку доля Ганни-панни нещаслива. Це український варіант "собаки на сіні" - навіть рідна мати допомагає їй у тому, аби довше вона жила в полоні власних нереальних марень. Вихована матір'ю, вона чекає на "принца на білому коні", проте не має уявлення, як той "принц" повинен виглядати. Дивно? Ще б пак!!! Ще більш дивно, що вона злягається з нечистою силою, яка з першого погляду назавжди полонила її перебірливе серце.
ГГ знає, що у селі немає нікого, хто б припав їй до серця, проте вона чорною заздрістю заздрить сестрі Олені, яка полюбила парубка, якому вона сама і дала відкоша. Парубок той - цілковито негативний персонаж, проте ГГ Ганну-панну "жаба давить", що він буде чоловіком її сестри.
Тепер про інше: Ганні-панні - 18 років, 4 роки освіти у сільській школі, проте несамовита віра у власне неперевершене майбутнє, що ніяк не в'яжеться з неподільною переконаністю у непорушність селянських звичаїв. Як на мене, то у цього і полягає той штучний конфлікт, що намагається розкрити авторка у своєму сюжеті - вихована у вірі про непереборність власного передбаченого щасливого майбутнього, ГГ повинна була б наплювати на те, що її молодша сестра раніше її виходить заміж, як і на те, що у цьому селі їй не знайти щасливої пари собі. Відгуки на книжку

О.Забужко
31.03.12
molodayka (Оцінка: Варто прочитати)

З дозволу п.Samnasam з її теми "Йду на Ви..." на www.litforum.net.ua

Тема для української літератури далеко не нова, а тому треба бути дійсно сповненою талантом, аби додати щось нове, незабутнє і непересічне.
Як на мене, цього і не сталося, бо літературно обробити та скомпілювати до купи численні народні оповідки на дану тему не треба надто великої майстерності. Що найперше впадаває в очі: твір написаний міською людиною і це відчувається, попри намагання якнайбільше скористатися сільським колоритом і антуражем. Зображене майже "сільське життя" не набуває органічного вигляду і відчуваєш це у якомусь, скорше механічному, поєднанні сюжетних часточок. Враження таке ж, як від перегляду "Весілля у Малинівці", аби ви зрозуміли, на якому тлі розкривається сюжет. Відпочатку ще гадалося, що авторка хоч якось психологічно оживить героїв твору, але вийшли вони такими, як їх нам і подають народні оповідки. Ось де можна було за будь-яких умов "розгулятися" творчій фантазії, але психологічні портрети ГГ-рідних сестер чи ГГ-батьків просто до нестями примітивні - нічого кращого, ніж російська калька "лубочні", не приходить на пам'ять. Тепер трохи детальніше: мати ГГ назло своєму батькові виходить заміж за першого , що трапився під руку, парубка, якого просто затюкує по життю. Первістка- доньку виховує своєю улюбленицею, другу ж - "віддає" батькові, бо незлюбила її від народження. Що з цього може вийти, не надто важко здогадатися, якщо подивитися на це не з боку "попелюшки".
Що не менш неприємно вразило у творі: ніде не побачите ви старше покоління ГГ, як не зрозуміти чудну поведінку старшої сестри протягом її життя по відношенню до оточуючих її людей, окрім батьків і сестри. Таке враження, що живе ця родина десь на далекому хуторі, де немає ні близьких родичів або дітей-подружок. Повсякденні події, що відбуваються за сюжетом, використовуються більше для змалювання історичного тла, ніж для логічного сюжетного зв'язку. Ставка у творі зроблена на казковий елемент, що значно пожвавлює досить ненапружений сюжет. Елементи містики, що повинні додавати певної психологічної напруги, використані слабко і не виконують своєї мети у принципі. Зображене село немовби існує за межами тогочасного суспільства - церква та державницький апарат майже ніби не існують взагалі. Я би не мала нічого проти такого зображення, якби це був сценарій, проте навіть у гоголівський творах автором спеціально приділялася цьому увага, аби ми могли бачити суттєву відміну між літературно опрацьованим фольклором і його народним першоджерелом.
У якості попереднього висновку: просто збити до купи і механічно розставити у певному порядку народні оповідки на одну тему, не важко, проте даний твір виглядає, попри мою повагу до авторки, дуже поверхневим.
Важко зрозуміти сутність конфлікту у цьому творі: старша сестра вбиває молодшу через те, що свого часу відмовила парубку, який на тепер є нареченим її молодшої сестри. Друга причина досить незрозумілого вбивства - знеславлення перед населенням села і, як наслідок, вірогідне доконечне дівування, або, у кращому випадку, одруження на вдівцеві, старигані чи бідняку. На сучасний погляд, обидві причини не надто вагомі для отримання такого наслідку, як смерть рідної сестри. Більш того, старша сестра Ганна - вбивця молодшої Олени, нізащо не бажала свого часу виходити заміж за майбутнього нареченого Олени, так як не любила його ніколи. Що ж тоді? Перше, що спадає на думку - якась нереальна, ірраціональна чорна заздрість до майбутнього щастя сестри? Щось не в'яжеться ніяк! Навіть колективна селянська думка не змогла свого часу знайти раціональне пояснення вбивства і тоді на перший план виходить пояснення за межами звичного людського розуміння - Ганна вбиває сестру через напучування нечистої сили - істоти з усіма ознаками вампіра. Коло замкнулося і все стало по своїх місцях - лишилося знайти прийнятне для розуміння закінчення. І воно знайдене - зло в образі підступної Ганни розкрито і назавжди полишає село, хоча і незбореним.
Народні оповідки не засуджують, як і авторка, матір сестровбивці, полишаючи всю провину на знак нечистої сили, що з народження носить на голові майбутня вбивця. Те, що матір, не дозволяє близько підходити до виховання власної дитини своєму чоловікові, ні на що не наштовхує авторку. Як же треба виховати дитину і що втовкмачити їй у свідомість, аби змогла вирости та моральна потвора, яка врешті-решт вбиває власну сестру. Жодних друзів-подружок, нарцисизм з певним німфоманським забарвленням, жодних натяків на закоханість до будь-кого, фанатична віра у передбачене, особливе від інших, виключне майбутнє, якась нереальна зверхність і безжальність до оточуючих - ось далеко неповний набір "позитивних" рис ГГ Ганни-панни. Аби якось збити негативний контраст авторка наділяє не зовсім привабливими рисами і молодшу сестру, як хитру та підступну до сестри людину. Виглядає це, напрочуд, непереконливо, так як молодша сестра виховувалася лагідним, простуватим, хоч і недалеким, проте добрим душею батьком і була під постійним тиском матері, яка бачила в ній лише суперницю старшій дитині. Попри все негативне, що приписує їй авторка, виросла Олена гарною, комунікабельною і працьовитою дитиною, яку лише під час хвороб підміняла по господарству старша Ганна. Батько і до старшої дитини ставився, як до рідної дитини, попри блокування з боку власної дружини.
Непривабливі риси Ганни авторка чомусь виправдовує, проте, навпаки акцентує, на них увагу стосовно Олени. Образ сильної жінки, нехай й сестровбивці, для Забужко більш привабливий, ніж сталий образ тієї української жінки, яка зазвичай історично не вельми несамостійна в українській літературі без підтримки, участі або співпраці з чоловічою статтю.
Тепер до головного - не важко зрозуміти, що у будь-якому випадку доля Ганни-панни нещаслива. Це український варіант "собаки на сіні" - навіть рідна мати допомагає їй у тому, аби довше вона жила в полоні власних нереальних марень. Вихована матір'ю, вона чекає на "принца на білому коні", проте не має уявлення, як той "принц" повинен виглядати. Дивно? Ще б пак!!! Ще більш дивно, що вона злягається з нечистою силою, яка з першого погляду назавжди полонила її перебірливе серце.
ГГ знає, що у селі немає нікого, хто б припав їй до серця, проте вона чорною заздрістю заздрить сестрі Олені, яка полюбила парубка, якому вона сама і дала відкоша. Парубок той - цілковито негативний персонаж, проте ГГ Ганну-панну "жаба давить", що він буде чоловіком її сестри.
Тепер про інше: Ганні-панні - 18 років, 4 роки освіти у сільській школі, проте несамовита віра у власне неперевершене майбутнє, що ніяк не в'яжеться з неподільною переконаністю у непорушність селянських звичаїв. Як на мене, то у цього і полягає той штучний конфлікт, що намагається розкрити авторка у своєму сюжеті - вихована у вірі про непереборність власного передбаченого щасливого майбутнього, ГГ повинна була б наплювати на те, що її молодша сестра раніше її виходить заміж, як і на те, що у цьому селі їй не знайти щасливої пари собі. Відгуки на книжку

Результат: 1-5 (всього 5) Сторінка: 1
Реклама
Rambler's Top100