Микола Сухомозський
м.Київ, Київська обл.
Епіграф:
Бог дав, Бог дав... А ви бодай здогадуєтеся, скільки він УЗЯВ?!!
Сайт: suhomozskiy.ru/
Заявив про свою появу світові о 13.00 за ходиками полового будинку 3 січня 1950 в м. Пирятин Полтавської області УРСР.
Перше усвідомлене враження, яке залишило відбиток на усе подальше життя, - сліпучий жовток сонця, що розляглося - рукою подати! - за міським цвинтарем. Немов лоша у вузді, рвуся торкнутися Дива! На жаль, батько з матір'ю пояснюють, що до нього не дійти і за тисячу років і відводять 4-річного нащадка в знімну крихітну світлицю (розкіш після сирої землянки). Батькам я, природно, не вірю, прийшовши до висновку, що все куди простіше й прозаїчніше: відпустити мене одного вони не ризикнули, ... [ Показати всю біографію ]
а відправитися разом ...полінувалися. Гірка образа з часом і накопиченням знань пройшла, проте потяг до незвіданого - залишився.
Тому, отримавши на руки шкільний атестат з цілком пристойними оцінками і абсолютно непристойною характеристикою, вирішую, що в світі не існує професії інтригуючишої, ніж «три доби крокувати, три доби не спати заради кількох рядків у газеті».
Раз і вдруге не пройшовши по конкурсу на факультет журналістики Київського держуніверситету (перший - виключно через погану характеристику), «віддав почесний обов'язок Батьківщині», так до кінця, щоправда, і не зрозумівши, коли встиг заборгувати.
Збивав каблуки кирзанів в секретних арсеналах Ракетних військ стратегічного призначення. Доля в погонах - гіп-гіп, ура! - виявилася контрастнішою, ніж прописано в усіх гамузом армійських «Статутах»: їй, далебі, позаздрив би і генерал Зебра. І то: всі таємниці першого - в Одеському військовому окрузі - видав США полковник ГРУ Генштабу Міноборони СРСР О. Пеньковський; другий - в Уральському військовому окрузі - сусідив з бойовим розрахунком, котрий збив літак-розвідник американця Ф. Пауерса, і нам в «виховних цілях» показували уламки «недосяжного» У-2. А третину служби не вилазив з гауптвахт (майже кожна причина потрапляння туди - окремий не кволий анекдот). Скінчилося тим, що в в/ч 56653 мене виключили з комсомолу, про що я, не поясню чому, гірко шкодував.
Тяга до невідомого і ненависть до «відомого» призвели до того, що, ставши студентом омріяного факультету журналістики і маючи відмінні оцінки з більшості предметів на двох перших курсах, з третього я загримів - аж ніяк не під фанфари (теж ще та історія!) Лише в останній момент начальство змилостивився, і вигнання замінило - «світла смуга» матраца! - переведенням на заочне відділення.
Далі - життєві університети: Туркменістан, Узбекистан, Урал, Крайня Північ, Україна. І скрізь - нескінченні конфлікти з дійсністю.
Напевно, тому, пробуючи писати не статті, а речі серйозніші, я тяжів до вигаданих світів Її величності фантастики. Правда, опублікуватися в товстих журналах («Ашхабад», «Яшлык») вдалося запізно - в кінці 80-х років минулого століття.
Листівки «Умиємо вірмен російською кров'ю!» в поштових скриньках стали переконливим гнітом для «підпалення заряду» для запуску сліпою траєкторією «Туркменістан - Пальцем в географічну карту» (лютий 1991).
Далі - «а-ля батут» з втратою житла, роботи і заощаджень. Шість місяців в Новому Уренгої (розвал СРСР). Рік з невеликим - в Єкатеринбурзі (єльцинський розстріл російського парламенту). Рік - міжнебоземелля: з уральського готелю «Центральний» виселили через неможливість оплачувати навіть зубожілий номер, кілька ночей на незручних лавках міського парку. І пристрасне бажання отримати бодай десь на величезній земній кулі один-єдиний квадратний метр власної житлової площі, де б, нехай навіть стоячи, можна було б на якийсь час відгородитися від світу, котрий раптом продемонстрував свій вовчий оскал.
Повернення до України показало, що і на історичній батьківщині я нікому не потрібен (1994). Ми з нею - мов дві від випадку до випадку сполучені посудини, причому насос з того боку виготовлений явно за космічними технологіями.
Загальний підсумок життєвих поневірянь - 10 міст і 20 квартир (16 з них - знімні).
Десятиліття лихоліття ... Кредит на квартиру ... Незліченні підробітки, аби його повернути. Одним словом, виживання, коли найчастіше на роботу відправлявся пішки, щоб, не купуючи тролейбусний квиток, заощадити 30 копійок (швидко «порозумнішав» і на передостанній - найдовшій зупинці сідав, всіма силами уникаючи контролера). Чи до письменництва було?!
Скромний підсумок розкиданих у часі зусиль - вісім виданих книг, друге місце (1978) та перемога (1979) в конкурсі «Кращий молодий журналіст Туркменістану», лауреатство (разом із співавтором-дружиною Надією Аврамчук) IX Всеукраїнського рейтингу «Книга року-2007» (2008) .
Я за кожен свій вчинок відповідаю, проте, на жаль, не кожним можу пишатися і це чудово усвідомлюю.
Однак народився я навіть не в льолі - в кевларовому бронежилет! Якщо порахувати усе випите спиртне, перевівши пиво, вино, горілку, коньяк в градуси чистого спирту і їх збити до купи, отримаємо цифру, яка перевищує температуру Сонця, а, між тим, лікарі стверджують: моя печінка збільшена всього на 1 см.
А скільки випадків, коли хтось інший на моєму місці просто б загинув. А я живу ...
НАВІЩО?!! [ Згорнути біографію ]
|