|
№14(154)
КНИЖКА, ЩО СТАЛА ПОДІЄЮ
Нещодавно у Києві в урочистій обстановці пройшла дев’ята щорічна церемонія нагородження українських видавців – «Книжка року-2007». Кращих за сімома номінаціями рейтингу визначало майже сто незалежних експертів. Уточнимо: ця досить не проста процедура відбувалася абсолютно прозоро (чого варто побажати й іншим українським рейтинговим заходам), бо задовго до фінальної стадії списки номінантів, як і прізвища експертів, оприлюднювалися на сторінках вітчизняних ЗМІ.
Серед переможців – вперше за роки свого існування – і видавництво Міжрегіональної Академії управління персоналом. Чемпіонську сходинку в номінації «Обрії» посів енциклопедичний довідник Миколи Сухомозського та Надії Аврамчук «Україна у світі». Наш кореспондент зустрівся з лауреатами і, привітавши їх з перемогою, запитав, наскільки вона була несподіваною для авторів.
Надія Аврамчук:
– Це була повна несподіванка. Ми дізналися про це... лише на третій день. Коли ви нам зателефонували з редакції. Потім на одному із сайтів прочитали, що церемонія, на яку ми навіть не потрапили, таки відбулася. А ось повного списку переможців там не було. І ми все ще не вірили. Хоча дуже хотілося...
Микола Сухомозський:
– Певно, все-таки більшим скептиком був я. З того самісінького моменту, коли в газеті «Україна молода» побачив список семи претендентів (інших відсіяли, як я розумію, на попередньому етапі) саме в номінації «Обрії». До нього, зокрема, ввійшли такі «важковаговики», як київські видавництва «Тека» з доробком «УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія» майже на 1500 аркушів і «Юридична думка» з «Великим енциклопедичним юридичним словником» майже на 1000 сторінок.
Кор: – Даруйте, але у вашій «Україні у світі» теж майже 900 сторінок...
М. С.: – Так. Але я – не про обсяги. Коротше кажучи, з того моменту на книзі нашій я поставив хрест. Нічого, звичайно, не сказавши співавтору і дружині. Навіщо завчасно сіяти зневіру?..
Кор.: – І що ж?
– Ми подзвонили моєму однокурсникові кандидату філологічних наук Віталію Довгичу, який, працюючи свого часу в МАУП під керівництвом знаного науковця професора Василя Яременка, власне, умовив нас видрукувати енциклопедичний довідник саме у видавництві академії. Проте, як з’ясувалося, він нічого не знав. Але почав телефонувати ще комусь, той – наступному і, врешті-решт, вийшли на домашній номер одного з чільників Всеукраїнської рейтинг-акції Костянтина Родика. І лише, коли той підтвердив факт перемоги, ми повірили. А через декілька годин пролунав дзвінок з вашої редакції.
Н. А.: – Хочу окремо наголосити на величезній ролі ректора МАУП Миколи Головатого в тому, що книга взагалі побачила світ. Дяка йому за це.
Кор. : – А яке, власне, ваше ставлення до подібних рейтингових акцій, яких в Україні проводиться нині немало?
Н. А.: – Нам не важко бути об’єктивними. Якщо «Україна у світі» стала переможницею, значить, принаймні щорічна церемонія нагородження українських видавців, – захід чесний. Адже ніде правди діти: сумніви виникали внаслідок думок про те, що «все у нас куплене».
М. С.: – Цілком поділяю цю точку зору. І в ній, якщо говорити про ситуацію «взагалі», – значна частина правди. Згадаймо грубезні томи на кшалт «Хто є хто в Україні»: «платиш – і потрапляєш в історію». А нескінченні «персони рокЧомусь «перемагають» нині найчастіше ледь не персони нон-грата, але за ними – або висока посада, або серйозний бізнес. Не кажучи вже про маразматичне засилля «золотих» – баянів, дудок, патефонів, зубних протезів тощо! Мимоволі думаєш: якби все те, що так рекламно блищить, виявилося справжнім інтелектуальним золотом, ми б уже давно наздогнали Японію.
Стосовно ж конкретної акції, то ми жодного разу в житті не бачили жодного з її організаторів, а список експертів прочитали на одному з інтернет-сайтів.
Кор.: – Бодай стисло, будь ласка, про той нібито інцидент, суть якого багатьом, переконаний, була просто незрозуміла.
М. С.:– Так, не обійшлося, на жаль, без ложки дьогтю і на самих урочистостях, про що ми дізналися з публікацій ЗМІ. Представник одного зі столичних видавництв (не будемо його рекламувати!) відмовився від нагороди. Як було заявлено, на ... знак протесту, що переможцем у своїй номінації стала книга, видрукувана видавництвом Міжрегіональній Академії управління персоналом. Але: до чого тут наш енциклопедичний довідник? Варіантів відповіді може бути два: або разом з нашою номінувалася й книга вищезгаданого видавництва і програла змагання, або цей демарш – відверто провокаційна акція.
Н. А.: – Між іншим, за два роки тому один із видавців (не будемо і його рекламувати) публічно заявив буквально таке: «Той автор, який видасть бодай один свій твір у видавництві МАУП, до мене нехай і не потикається». Хіба це – демократія і об’єктивність? Виходить, і Тараса Шевченка вже зарахували в «чорний список», бо його, напевно знаю, видавали в МАУП. І ще: ми ніколи не воювали ні проти кого, ні на чиєму боці. Ми робимо книги і їх видаємо. Там, де умови для цього прийприйнятніші. А нас намагаються втягнути в якусь не зрозумілу «боротьбу».
Кор.: – І тут ми торкаємося такої тонкої субстанції, як соціологічний феномен літератури...
М. С.: – На мій погляд, проблема ця має щойнайменше два головні аспекти.
Перший аспект – красне письменство певною мірою перетворилося на пропагандистський інструмент. Ось приклади. Вбивство Г. Політковської в Росії, на переконання відомого фінського ученого-соціолога Й. Бекмана, «було всього лише інструментом для антиросійських політичних провокацій на Заході». Повна відповідність цій оцінці – відмова вищезгаданого видавництва одержувати диплом.
Другий аспект – значну кількість книг видають не для того, щоб їх прочитали, а для того, щоб їх купили. Саме тому феномен цей – соціологічний, а не літературний. Розлого проаналізувати ситуацію нам не дозволить газетна площа, однак не треба бути Григорієм Сковородою, аби зрозуміти, що переважає – користь чи шкода. Зважаючи на «позначки», які книги залишають у свідомості наших сучасників.
Н. А.: – Проте, на мою думку, не все так вкрай погано з соціологічним феноменом у літературі. Адже маємо наразі й обнадійливі футуристичні сигнали. Мені, наприклад, імпонує точка зору західних учених Д. Гелбрейта і Р. Хейльбронера, котрі обстоюють ідею поширення в різних соціальних станах неекономічних цінностей. Тобто майбутнє постіндустріальне суспільство буде гуманітарним. Роль книги за такого розвитку подій – годі переоцінити...
Кор.:
– І, нарешті, традиційне запитання – що в найближчих творчих планах?
Н. А.:
– Приємні речі. Організатори акції «Книжка року-2007» обіцяють усім переможцям заохочувальну участь у книжкових ярмарках «Буквиця» (Дніпропетровськ), «Книжковий світ» (Київ), «Зелена хвиля» (Одеса), «Форум видавців» (Львів), «Nonfiction» (Москва)...
М. С.: – І це ще не все. Як свідчить офіційний документ, «згідно рекомендації Міністерства культури і мистецтв України (№12-5319/18 від 17.10.2002 р.) під час формування репертуару «Української бібліотечної серії» (державна програма централізованої закупівлі книжок для бібліотек), перевага надаватиметься книжкам-переможцям «Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року». Що ж стосується нових видань, то вони у нас вже готові. Найсерйозніше – біографічний довідник-хрестоматія «Вихідці з України. Інтелектуальна еліта з іноземним статусом (друга половина XVII – перша половина XX ст.)». Перспективне воно не лише за обсягом – а це понад 200 авторських аркушів – а й новими, в чому ми переконані, підходами до висвітлення старої теми.
Кор.: – Що ж, нових успіхів! Сподіваюся, сенсаційна перемога додасть вам натхнення, що Ви не зрадите видавництву МАУП, з яким піднялися на лідерський щабель.
|
