Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних. www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Автор рецензії: Волошина Галина
(джерело:
Кассопея)
Альманах оформлен интересно, приятно, выразительно.
Тематика богатая и разнообразная. Человек, его чувства, космическое мировоззрение. Поэзия богатая метафорами и сравнениями. Пафосно звучит поклонение Матери-Земле, Хвала Труду и Месту, где живем, и будут жить наши потомки.
Планета Земля.
Створіння Господа -
Найбільший скарб
Землі – Людина.
Людина – мікроКосмос -
Існує споконвічно
І жити буде
Під тиском чистих
Паростків Душі.
/Щвець –Васіна Олена/
Слава Праці
Вузлик дива залишила мить
Там, де шлях-батогом – в невідомість.
Стає грудка коштовним ядром,
Коли ... [ Показати всю рецензію ]
руки торкаються праці.
Я пливу у майбутні роки
Із думками минулого щастя.
Все залежить, мабуть, на землі
Від людської любови.
/Білецький Володимир/.
Интересно, мажорно, восхитительно звучат строки Мамчич Елены, их можно назвать «Молитвами к Небу!», Про Поезію», «О, Женщина!», «Сила женская».
«Поэзия, ты - Библия моя, мой путь земной, моя земная твердь, и крестное знаменье… Тебе служить я буду, как могу, во все года, что посланы судьбой…»
«О Женщина! Твой взгляд неповторим под взрыв весны, родившейся когда-то, за тишиной раскаявшихся зим ты в мир вошла – любовь, война, расплата… Когда молчишь, весь мир ничтожно мал, он затаился под ладонью Бога, заговоришь – и слово, что кристалл, освятит грешный путь: чиста дорога…
О Женщина! Ты - щит и меч, и боль, река и бездна вдохновений вечных, ты не играешь, проживаешь роль смешной девчонки в юности безпечной, и зрелых лет под небом – череда, рука Судьбы ведет неумолимо, как Солнце, ты надежна и горда, и Женщина – твое благое имя…
Так будь же счастьем, верности огнем, не забывай свое предназначенье: ты свет и тень, надежда и любовь, и вера бесконечности мгновенья…»
Какой мажор! Сколько уверенности. Добрих пожеланий и Мудрости!
Теме Женщины, Мамы посвящено немало строк и у других авторов /Стременна Нина, Мошенский Сергей/.
«Я жінка. Це багато, чи замало?
Я - мати, це чудова новина.
У світі на людину більше стало,
Мене матусей зватиме вона.
Візьму її долонечку тендітну,
І поведу у Всесвіт золотий
У світлий Божий храм блакитний
А поки що, ти, синку мій, міцній.» /Стременна Ніна/
Глубокие раздумья и сердечные убеждения звучат в строках Сергея Мошенского /стр.98 -100/ «Любимой супруге», «Запах женщины».
Донька, дружина, і матуся,
Свекруха, теща, чи бабуся –
Це все одна жіноча доля,
І це наш хрест, а не неволя.
Люблю як жінка пахне молоком,
Бо тільки отака жінка випромінює життя!
Хочется при этом напомнить, что Черкащина – родина Матери –Евдокии Лысенко, которая родила и вырастила 15 детей. Десять сыновей ушли воевать на фронты Великой Отечественной войны 1941-45 г.г. и (единственный случай за 4 года войны) вернулись. Израненные, истерзанные, но живые. Благодарные черкащане поставили ей в селе памятник в натуральную величину в начале аллеи из 10 тополей! Организовали в школе музей семьи Лысенко.
Эта тема (Женщины, Матери) бесконечна, очевидно, поэтому многие авторы альманаха, обращаясь к ней, оставляют много стихов и прозы достойных высокой оценки.
Интересны и трогательны странички о детях и их друзьях – братьях наших меньших, домашних животных. / «Кот Барсик», «Размышления таксы» - Цай Любови; «Квіточка і добра дівчинка Даринка» - Чучаєв Олександр, посвятил своей дочке Даринке; «Пташина помста» (о ласточках) Рейцен Евгений; теплые и поучительные стихи о зверушках и детях, для детей Криловец Владимира.
Кіт Мартин і пес Кудлач
Захотіли грати в квач.
«Тільки де ж нам взяти м’яч?» -
Розмірковує Кудлач.
Не сумує наш Мартин,
А хутенько стриб за тин.
…У кущах бузку й жасміну
Круглий м’ячик хтось покинув.
«Абетка для дітей» Ульяницька Людмила.
Что за гуси пролетают?
По семерке в каждой стае.
Вереницею летят,
Не воротишь их назад.
(Дни недели)
Кравчук Наталія розповіла про «Мої дитячі пригоди», «Про мене і про сорок», «Як я літала, мов птах», «Кошеня». Все эти вещи можно читать детям, они будут слушать их с удовольствием, и получать лучшие уроки воспитания.
Хорошо, что нашлось место в творчестве поэтов и детям войны, и военным пенсионерам, ветеранам. Задел за живое очерк Александра Апалькова «Ады та Василь». Где дал сравнение положению пенсионеров разных стран: в Германии и в Украине. Остро прозвучала боль за наших. Автор напомнил о событиях протекавших на Черкащине- Корсунь-Шевченковском сражении, в истории эту битву назвали «Сталинград на Днепре»…Автор сопоставил судьбы участников этого сражения. Десантник СС разгромленный, уничтоженный Ади и все же «виплазував на захід по компасу» и воин – победитель Василик, награжденный медалью за Корсунь-Шевченковскую битву. Сравнение вызывает горькое осуждение и боль в серце за нынешнее отношение к нашим за щитникам – ветеранам. В продолжение темы звучит «Звон Победы» Коваленко Владимира.
Сердца немели, и зажигались словно фитиля.
А звон все ширился, и не было преграды…
Откуда он? То ветераны надевали кителя
И прикалывали к ним свои награды.
И мысли разум все терзают боем,
От звона святости гудут, гудут, гудут…
Откуда он? То ветераны поредевшим строем
По площади из той войны идут.
А Апальков Александр говорит, что Женщина – жена прислала Василию «ганчірку» с медалью «За Корсунь-Шевченковскую битву». Согласитесь, «ганчірка» и медаль понятия несовместимы. Не могла жена принести своему воину «ганчірку», она принесла старый китель с медалью и яблоки… Итак, очень сильная вещь!
Альманах оставляет неизгладимые впечатления. Иллюстрирован хорошими графическими рисунками, не хватает только авторских подписей. Доброе слово следует сказать об афишировании книг. Интересно, кто и почему назвали альманах «Скіфія»? Это что? Дань памяти далеким предкам? Почитание и уважение к их майстерству? Или показать миру, что и мы не хуже?.. Хороше, романтическое название! Хорошо, что учтены времена года: Весна, Лето, Осень, Зима. Издание вызывает много мислей и оценок: огромный объем работы редакторов ( 82 работы только прочитать…) и добровольных авторов, людей разнообразных профессий ( инженеры, философы, педагоги, писатели…). И такой огромный объем мислей, фантазий, мудрості, которые наряду с основной работой, выискивают время для творчества, при чем весьма удачного!
Не перестаю удивляться и восхищаться тому, как Земля наша богата талантами! Итак «Скіфія» - земля, где живут и расцветают таланты! «Скіфія» - альманах, где во всем многообразии царит Поэзия, Любовь и Мудрость. И говоря строками Стременной Нины выражаю Благодарность!
Старайся правильно дары все оценить,
Не уставая всех за все благодарить:
И друга, что пришел в делах на помощь,
И землю, что дала прекрасный овощ,
И недруга, что жесткий преподал урок,
И Бога, что дает тебе все в нужный срок.
Нещодавно у видавництві “Склянка часу” вийшов з друку новий літературно-художній альманах серії“Скіфія” (упорядник Олександр Апальков) Кожному з восьми десятків авторів приділено в середньому п`ять сторінок прози або поезії. Проза написана доволі жваво, читається з цікавістю, оскільки висвітлює буденність у всій її різноманітності Залишається побажати авторам розвивати природність викладу своїх думок та свєрідність стилю. Мені чомусь тут згадався Іван Бунін з його “Антоновськими яблуками”, ритміка яких мені запам`яталася на все життя. Межі самовдосконалення як відомо немає. Гарна поезія додає наснаги,сили,любові ... [ Показати всю рецензію ]
до життя. Тому хочется більше порадувати читача хоча б коротенькими уровочками з творчості авторів альманаха, тими що від цих рядків віє свіжістю, справжністю, відсутністю кон`юктури. Можливо, комусь більше сподобаються інші вірші, випадковість у виборі наведених далі прикладів я не буду заперечувати, та все ж...Прочитайте. І я думаю, що вам захочеться прочитати вірші, з яких взяті уривки, повністю.А також познайомитись і з іншими творами. Розпочати хочеться з останніх сторінок, або як раніше казали, зі спорту (для інших – з гумору, кросвордів, сентиментальних оповіданнячок тощо). Тобто, з легкого читання. У нашому випадку це буде так звана жіноча поезія-, Багато авторів, а більшістю авторок, саме у такому жанрі і пишуть, часто відчуваючи вплив Цветаєвої чи інших у більшості російських поетес. Тут можно назвати Валентину Коміну, Тетяну Голубовську, Наталю Мазур, Марину Рябініну, Оксану Самсонову, Юлію Торконяк, Христину Денисенко, Наталію Данилюк. Тетяна Голубовська на стор. 371 пише: Я тебя предала... Без борьбы, без ножей, Я тебя отдала Той, которой нужней... Я себе отказала В счастье видеть тебя, Я себя наказала, Отвернувшись, любя.... Леонід Дмитришин,людина з важкою долею, поринає у чарівну ліричність(стор.292): Біла хмарка аличі Проплива туманом, Ніжним маревом парчі, Маревом омани. ... Про відповідальність поета,та і взагалі людини, пише у своїх сильних віршах Дмитро Щербина(стор.269) Поет не той, хто вірші пише. Ні! Коли б то так – усі були б поети. Поет правдивий – наче та комета: Зростає Від загибельного лету Й горить У самозгубному вогні. Зовсім у іншому стилі творить Володимир Шеврон. Легкість, образність є примітною прикметою його вір-шів(стор. 119): ...Хмари миють небо.Воно чисте..... ...десь там, у небі – фурії печаль. Гола, як неба безкрай. В життєві роздуми полинає поезія Володимира Комісарука (стор.72): ...Сльози зі щастя, сльози від болю, там,де народження, там, де і смерть, сльози з неволі, сльози від волі... Сльози-роса... і життя круговерть. Доходить до свідомості і заклик Віктора Шиманського (стор.71): ...Остановись, пока не поздно! Ведь до предела мы дошли. Иль быть Земле на небе звёздном, Или не станет вдруг Земли. Ліричність і громадянську відповідальність несуть вірші Віктора Гончарука (стор. 121): ...Я пив вино з березами.Я пив. Я добрий був. Та став за мить добрішим. Почувся постріл. Хтось ворону вбив. Ворону вбили – й вмерли мої вірші. Я пив вино з березами. Я пив. Берези геть сп`яніли. Я – тверезий. Сів на пеньок. І свічку запалив Ще зовсім ненароджених поезій. Звертають на себе увагу також три поетеси, в творчості яких дуже помітний вплив російської літератури чи виховання на російській літературі. Це Людмила Затовська, Валентина Таран та Світлана Паливода. Серед інших хотілося б ще виділити таких авторів: Любов Грецька, Ольга Смольницька, Михайло Хланта, Давид Найфонов, Марина Рябініна, Анатолій Вовнянко, Надія Гаврилюк, Людмила Ульяницька. Так що я щиро бажаю всім авторам альманаху народження чистих як сльоза, сильних як народ, розумних і чарівних віршів, а читачам задоволення і наснаги від їх читання. Втім, коли в свій час я став відвідувати свій перший літературний гурток при газеті “Подольский рабочий`, то його керівник, 34-річний нещодавній випускник Літературного інституту, вихідець з Донбасу, любив повторювати відомі слова про те, що якщо ви не станете поетами, то хоч менше будете пити горілку, займаючись поезією. (А сам він не дуже горів бажанням вести заняття гуртка, та це була умова отримання ним трикімнатної квартири в Подольську.) На це один зі старших наших членів цитував свій віршик, який закінчувався словами: “Я б не пив, якби її можна було жувати“ Вірні святості поезії повинні тримати себе в творчому стані, якому присутні всі ціінності життя, гуманність, щирість, самобутність, краса мови, що вбирає художність, метафоричність, емоційність.
Представлені Надією Гаврилюк в альманасі «СКІФІЯ 2013. Весна» дев’ять поезій торкаються найсокровенніших закутків душі, спонукають до шляхетних поривань і любові до свого краю, розширюють діапазон позитивних намірів, додають оптимізму.
Неначе перший начерк зоряної тиші,
Пунктирний, що обернеться пуантом,
Розсиплеться зненацька на миті барвінкові —
Незгасні ноти ... [ Показати всю рецензію ]
і тони безмовної любові.
(З вірша «Есперанто»).
Забракне барв, щоб втиснути в слова
Ті витинанки, що малюють тіні...
( З вірша «Забране барв»).
Вечір накинув бузкову хустку на плечі хмарі...
(«Ноктюрн»).
То справа чистих і невинних душ
Тобі співати сонячне: «Осанна»...
... Свіча вербова з пальців вислизає...
(«З доріг далеких»).
І рушничок із Ваших рук, мов птах,
Його вкриває. Наче Дух Господній.
(«Вона не хоче розлучитись з віхолою...»).
В пориві творчому їй завжди мало простору,
Щоб розгорнути дневі крила райдуги.
(«Радість»).
Тут щедро наведені цитаті з однією метою: підкріпити усе сказане перед ними. «Барвінкові», «витинанки», «бузкова хустка», «рушничок» — це знаки системи душевних координат мешканців України. З самого малку вони всотуються з молоком матері у найпотаємніші закапелочки душі. А коли людина зчитує їх з поетичного лану талановитогно автора ( в даному випадку авторки) такі слова й рядки, то немов би спрагло п’є джерельну воду, збирає золотаве спіле зерно або врожавй садів чи городів. Від того й душа збадьорується, і сили з’являються, і на всенький світ гукнути хочеться: «Здрастуй, небо! Здрастуй Сонце! Здрастуй, земле! Мені так добре! Я — у щасті! Я всотую його і п’ю!..»
Поетеса всерйоз працює зі словом, звуками, ретельно добирає образи і досягає високої поліфонічності. Посмакуймо хоч би ось це:
У повіві вітру вчувається подих...
(«Спомин»).
У серці знову світлих мрій
Рій...
...А просто я люблю — і край.
Рай.
(«Рай»).
«Неначе» — «начерк», «творчому» —«простору» тощо — справжні мелодії звуків, слів та рим.
Це — поезія високого польоту!
.
Альманах справляє враження свіжого сучасного шмату доброї літератури. Особливо приваблює його направленність на суто сьогоднішніх авторів. І палітра їх творчості доволі широка. Відчувається все те, що відбувається навколо нас, осмислене і пееревтілене небайдужими митцями. Це стосується як письменників, так і художників, чиї роботи вдало розміщено на його сторінках.
Автор рецензії: миколА Снаговський
(джерело:
Комментарии)
Черговий випуск альманаху «СКІФІЯ 2013. Весна», як і попередні, безумовно, треба вважати явищем сучасної української літератури. В ньому є (хоч і мало) справжні художні твори, які уже відзначені у цих Коментарях рецензентами та у відгуках тих авторів і читачів, які обгрунтували свою позицію, а не написали на рівні подобається — не подобається. Хоча й така думка може мати місце, але все ж видається несерйозною.
Я повністю згоден зі словами Мар’яна Захарка про те, що авторам треба враховувати, що вони подають твори до КОЛЕКТИВНОГО видання, причому СЕЙОЗНОГО, ВИСОКОПРОФЕСІЙНОГО! (Щира дяка видавництву ... [ Показати всю рецензію ]
«Склянка часу» Zeitglas verlag та редакції однойменного часопису!). Тож і твори треба пропонувати відповідні. Відтак і читача альманах знаходитиме зацікавленого, небайдужого, тобто грошовитого у доброму сенсі цього поняття, і такого, який уболіває за розвій української літератури.
У згаданому контексті бачення деякі твори саме в цьому випуску видаються недоречними, хоча, треба зазначити, що на повагу та увагу заслуговують усі без винятку автори. Ну, не подумали під час подачі того чи того свого твору. Буває! Хоча, з огляду на те, що відсотків 95 авторів уже мають непоганий досвід співробітництва з редакціями і видавництвами, могли б і замислитися над рівнем своїх шедеврів.
Повністю підтримую оформлення обкладинки. Художник О. Дец знайшов оригінальний свіжий сучасний стиль. Він не набридає і впізнається! А це — здорово! А от чорно-білі ілюстрації усередині варто виконувати у техніці чорні лінії на білому тлі, щоб потім їх перед друком можна було довести до ще контрастнішого стану. (Тут треба погодитися з думкою М. Захарка). Як людина, яка небайдужа до живопису, графіки загалом до образотворчого мистецтва, скажу, що не погано було б, якби альманах мав хочби вісім сторінок для кольорових ілюстрацій. Але це значно збільшить ціну видання. Тож робити цього категрично не треба. А ось на останній сторінці можна спробувати друкувати кольорові ілюстрації — кількістю навіть можна до чотирьох. Тільки при цьому попросити художників, щоб вони не дерли за такі публікації їхніх ілюстрацій великі ціни — щоб, знову таки, не підвищилась собівартість альманаху, а отже і її ціна для кінцевого споживача.
Кілька слів щодо пропагування альманаху авторами. В цілому лаяти всіх заразом не можна. У кожного автора своя доля і свій хист до такого пропагування. Хотілось би закликати так: пропагуйте як вам зручніше, як можете! Я, приміром, замовив у видавництві п’ять примірників (згідно зі своїми фінансовими можливостями), чотири з яких подарував бібліотекам (шкільним та за місцем проживання) і один — людині, яка, у свою чергу, теж не байдужа до сучасної української літератури і ладна її завжди пропагувати.
Було б дивно, якби у поважному альманасі «СКІФІЯ 2013.Весна» не було справжніх художніх творів. Вони, на щастя, є! Це, передусім, «Аді та Василь» (О.Апальков), «Проліски» (М.Снаговський), «Ода десятому Бе» (В.Гаєвський), «Раньше» (О.Баклаг), а також «Попутчик» (Т.Осінь), «Реіркарнація» (Н. Дроб’як), «Графика» (Т.Стогова), «Гендер 2113» (В.Точинський), «45 минут невесомости» (Мілена Лі), «Фруктовое мороженое» (Т.Окунєва), «Матадор» (О.Олгері).
У невеличкому за обсягом оповідання «Аді та Василь» (О.Апальков) вмістився справжній всесвіт людських душ, показаний крізь призми часу в кілька десятиліть ... [ Показати всю рецензію ]
і простору — змальовуються різні країни. Це — правдива картина буденного життя вкраїнського обивателя, описаного ним крізь призму бачення пенсіонера з Німеччини. Той, завітавши до Вкраїни, щиро дивується нашій постсовєтській совковості, безпорадності й бідності стареньких. (Не те що він, пенсіонер у Німеччині!). В «Аді та Василь» вкладено настільки багато інформації і художньої переконливості, що з першого прочитання не все вдається й «переварити». Характери правдиві, об’ємні, точні, сюжет — свіжий, несподіваний. По суті, це — мініроман і... зразок високої літератури.
Новела «Проліски» (М. Снаговський) з перших же слів захоплює динамічнісю розповіді, стрімким розгорданням сюжету і при тому появою все нових фактів, що яскраво характеризують чисту душу бабусі Марії, матері сина-наркомана, його самого, а також героїв другого (інспектори-екологи) і навіть третього (добровольці-захисники бабусі, її чоловік Михайло) планів. У новелі «Проліски» порушені і вдало розкриті теми подружньої вірності (Марія — Михайло), любові до дітей (Марія — син-наркоман), справжньої любові до природи (Марія — проліски), ставлення деяких молодих до старших (інспектори-екологи — бабуся Марія), соціальної справедливості (Олег, Степан — Марія). Вправно стилістично, синтаксично й логчно виписаний текст читається легко й спонукає до людяності в усіх її найкращих проявах.
«Ода десятому Бе» (В.Гаєвський) — достатньо цікаві біографічні нотатки, викладені від першої особи, а тому усі описані події сприймаються як пережиті автором. Можливо й так. Але це не дратує, тому що розповідь легко читається, ву ній немає зайвої вичурності, премудрих висновків та повчань. Це — література!
Здорово й дотепно написані спогади про радянські часи у порівнянні з нинішніми у художньому творі «Раньше» (О.Баклаг). Це справді художній твір сучасної літератури.
Гарний сюжет має «Попутчик» (Т.Осінь). По-свіжому змальовані обставини, в яких опинилися герої, а також певна притчевість надають природної чарівності цьому літературному твору. Художник принагідно навчився мурувати печі. І це для нього стало справжнім відкриттям: у такій роботі теж є велика поезія польоту душі, як є вона, коли він пише картини, надто коли прагне досягти правдивості у змалюванні яскравого неба... Щось тенькає в душі після читання «Попутчика».
Етюд «Графика» (Т.Стогова) — життєвий спогад коханої жінки про чоловіка завдяки вдало організованому художньому рішенню, що вигідно грає на образи героїв, сприймається як висока правда трагічності доль, розмаїтості життя і людського ставлення до різних ситуацій.
(Кінець ІІ частини).
Автор рецензії: Матвей Гвоздев
(джерело:
Интернет)
Удивительно равнодушие авторов. К самим себе. К своему же творчеству.
Вот их произведения публикует журнал, альманах… Резонанс некоторых из публикаций бывает необыкновенным.
Газеты пишут, телевидение подставляет своё плечо, разнообразный ресурсы откликаются эхом. Вот тут бы и поддержать доброе дело. Но, увы, оклики на сайтах такого чудесного издательства как «Склянка Часу*Zeitglas», появляются не так часто. Активность авторов и читателей, по крайней мере, как мне кажется, литаргична... С чем это связано?
С нехваткой времени? С нежеланием раскинуть мыслями? Или с эффектом «ничего уж больше ... [ Показати всю рецензію ]
не желаю, ибо меня уде опубликовали»?
Наиболее сильные, как мне кажется, авторы отыскивают и время и желание оставить хотя бы сои комментарии или краткие рецензии. А что же другие, -слабаки что ли?
Ведь общаясь, даже таким несложным образом, писатели совершенствуются. И, даже таким нехитрым ходом, иллюзорное пространство литературной жизни, наполняется реальной пространственностью живого слова живых авторов.
Те же «нехитрые» комментарии в значительной мере могут играючи, в добром смысле, провоцировать плоскость сети И-нета, давая возможность реальным, пусть, зачастую и сиюминутным мыслям вторгнуться в тему.
Можно не жалеть ведь слов,чтобы воспеть хвалу точному взгляду, меткой фразе, отличному тексту и профессиональному мастерству. Можно и пожурить графоманов, возомнивших себя пиитами и прозаистами… То, что всё это возможно особенно в И-Нете, известно. Ибо это пространство - большая удача, сама по себе.
Надо написать об этом развёрнутую статью…
Дерзайте, авторы!
Автор рецензії: В.Шумлянський
(джерело:
Журнал "СЧ")
Альманах «Скіфія 2013. Весна», яким недавно порадувало видавництво «Склянка часу», я прочитав досить швидко. Може тому, що вірші читав «по діагоналі» або взагалі дещо пропустив, тому що мені, як старій людині, проза цікавіша. Зате у прозі деякі твори прочитав двічі. Взагалі-то я вважаю, що поганих творів не буває, кожний читач знаходить щось цікаве для себе. Тим більше, я не фаховий критик. Але, як читач, можу висловити свою особисту думку.
Відразу відокремлю три твори:
Рибачук Анатолій. «Вибори – вибір (супергерой)». Твір виглядає як частина роману. Написаний професійно, сучасно, на актуальну ... [ Показати всю рецензію ]
тему. Хочеться побажати авторові нових успіхів у літературній праці.
Гаєвський Валерій. «Ода десятому бе». Впадає в око сучасна манера літературного писання, типова для європейських і американських авторів. Недарма вчився в Літературному інституті в Москві. Так і хочеться назвати автора «майстром слова». Твір – це спогади про друзів, овіяні легкою тугою, з почуттям фатальності подій.
Диб’як Неоніла. «Реінкарнація». Гарна, професійна проза, близька до творів французького екзистенціалізму.
Поруч з ними стоять твори, написані в кращих традиціях гуманізму:
Снаговський Микола. «Проліски». Автора можна віднести до послідовників української класичної літератури. Таке міг би написати Степан Васильченко або Панас Мирний. Гуманістичне, гарне оповідання, яке спонукає до роздумів.
Цай Любов. «Размышления таксы». Авторка повністю відповідає своєму імені. Так і хочеться сказати: гуманізм не тільки для людей, але і до тварин, в цьому випадку – до собаки.
Кравчук Ольга. «Для тебе». Добре написане гуманістичне оповідання, хоч виглядає як банальна історія з «хеппі енд».
Окунєва Тетяна. «Фруктовое мороженое». Якісна правдива проза, яка викликає гуманні почуття.
Апальков Олександр. «Аді та Василь». Коли читаєш цей твір, серце щемить. Мабуть воно боліло і у автора, коли він писав. Після оповідання схотілось прочитати книжку автора «Колючі дерева».
Теми оповідань в альманасі різноманітні. До історичної тематики належить цікавий твір Волошиної Галини «Славні сини землі черкаської» про дружбу Тараса Шевченка і Семена Гулака-Артемовського.
Другим є твір Влада Наслунги «Легіонер», який являє собою історичну розвідку про відомого у Польщі, але мало знаного у нас українського шляхтича Юзефа Шумлянського, польського патріота, учасника повстань проти Росії та героя наполеонівських війн.
Цікавими є твори Нестеренка Бориса «Любов по-американськи», де автор порівнює менталітет американських та українських військових;
Стогової Тетяни «Таєчка» та інші короткі оповідання, правдиві, як фотографії. Автор ніби каже: «Ось вам те, що є. Висновки робіть самі». І як добрі фото, вони передають настрій автора.
Льоськи (Слюніної Ольги), твори із циклу нарисів «Сліпі люди». Якісна проза, шкода, що мало помістила до альманаху. Усе просто, але вірно, як життя.
Боклача Олександра, «Раньше». Приємно, що в альманасі є і гумор, до того ж якісний. Щось є від Зощенка, але хіба Зощенко – це погано?
Наприкінці усе ж хочу згадати трьох поеток. І чому це у жінок вірші цікавіші, ніж у чоловіків? Чи це мені тільки здається?
Данілюк Наталія. Вірші про красу природи, в яких проглядає краса душі авторки.
Денисенко Христина. Якісні вірші,свіжі, як її почуття. Віриться, що вона, як поетка,має добре майбутнє. Дівчині шістнадцять років, але вірші її зрілі, бездоганні. Треба сказати ще: молоді, енергійні і патріотичні. Не можу утриматись, щоб не навести хоч один куплет:
Збудуємо державу, сестри й браття,
Таку, як треба, поки маєм час,
Допоки маєм віру і завзяття,
Допоки Бог дав молодість для нас.
Хочеться подякувати видавництву «Склянка часу» за те, що своїм альманахом «Скіфія 2013. Весна» сприяє розбудові саме такої держави.
В.Шумлянський.
Автор рецензії: Мар’ян ЗАХАРКО
(джерело:
Рецензія)
Про альманах «СКІФІЯ 2013. Весна»,
творчість його авторів та дещо побіжне
У трьох частинах.
Торік до широкого літературного життя України та його друкованих часописів долучився літературно-художній альманах «СКІФІЯ», випестований літературно-художнім журналом «Склянка Часу*ZeitGlas» і однойменним його видавництвом. Альманах — щоквартальник. Тож до своєї основної назви — «СКІФІЯ» — додає число року видання і назву пори року. Вже побачили світ чотири товстих книжки альманаху торік — відповідно «СКІФІЯ 2012. Весна», «...Літо», «...Осінь» і «Зима», а цього року — «СКІФІЯ 2012. Весна». На прикладі ... [ Показати всю рецензію ]
останньої книжки й поговоримо про дещицю тих літературних тенденцій, які вдалося у ній розгледіти, певною мірою — про дух авторів й трішечки про побіжне, дотичне до літератури, якщо хочете як фізичне, а не духовне явище.
В альманасі представили свою творчість 82 автори, розділивши друковану площу на 432 сторінках. З них — 47 поетів (в тому числі 2 ще і як поети-пісенники), 4 виступили у ролі поетопрозаїків, решта — прозаїки.
Географія проживання авторів свідчить про щедрість землі вкраїнської в усіх її усюдах. Люди творять словом. І в тому — плюс! Різних віків, освіти й роду діяльності — другий плюс! Порушують найрізноманітніші болючі проблеми — третій плюс! А які ж саме теми і як автори їх втілюють?!. Четвертий пл... Стом!!! Не «плюс»... Тут застосуємо весь спектр балів та оцінок.
Частина І. Поете, глянь до словника!..
Спочатку поговоримо про поезію. Зазначимо одразу, що про негативні приклади в ній розповідатимемо езопівською мовою, тобто авторів не називатимемо, щоб їх не образити, і не наводитимемо точних цитат з їхніх творів все через ту ж причину. Тим самом спробуємо довести, що всі вони рівною мірою талановиті, а те що трапляються деякі огріхи — так то буває...
Серед, безумовно, талановитих зразків поезії в альманасі бачимо й такі, в яких без усіляких зусиль можна запримітити нелогічність у доборі поетичних художніх образів. порівнянь, епітетів, метафор тощо. Так, скажімо, засіб спутування рук людини як фізична нежива річ, та ще й з металу, не може виявляти якісь емоції, принаймні якщо йдеться не про казковий чи алегоричний твір. В даному випадку маємо на увазі реалістичний поетичний твір автора, в якому він оспівує згадану річ як живу істоту. Нам здається, що до такого він вдався лише щоб хоч якось упоратися з римуванням неслухняних рядків. Але ж поезія — це не мистецтво римування будь чого.
Хоча чому? Деякі автори, якщо не вистачає поетичних образів, порівнянь, метафор, сміливо повторюють ще кілька разів попереднє слово, припасовуючи до останнього будь-яке інше, аби тільки воно римувалося з якимсь попереднім рядком чи у перехресній, чи паралельній римі.
До речі, про римування. Поети «Скіфії 2013. Весна» найчастіше вдаються ди рим перехресних і паралельних: а-б-а-б, а-а-б-б. Римування складнішого (а-б-б-а, а-б-а-б-а, а-а-а-б-б-а, а-б-б-а-б-б...) немає або майже немає. І це свідчить про певне поверхове ставлення до поетичної творчості, як у тієї жінки з провінції, яка в одному телешоу проспівала власний «шедевр»: «еСТеБе, еСТеБе, я кохаю тебе». Ну, так їй лягло на риму: «кохаю». Прикро, що та «поетеса» й виконавиця власного «шедевру», мабуть, і не замислювалась над тим, що кохати можна тільки кохану людину — чоловіка, хлопця чи жінку, дівчину, а телеканал доречно тільки любити, але аж ніяк не кохати!.
Аж ось читаємо римовані рядки іншого автора — про день народження.
Про цей день у житті кожної людини писано-переписано в усі віки, на всих мовах, обома статями й авторами від наймолодшого до найстаршого. Що ще можна сказати про день народження? Які слова ненабридливі, «незасмальцьовані» підібрати, та ще й заримувати їх майстерно?!. Тут потрібні не тільки здібності, якщо хочете — талант! Тут в автора має бути інтуїтивне відчуття живої сучасної мови (маємо на увазі тієї мови, якою пише автор), природжене сприйняття її мажорності, мінорності, піано і фортіссімо, по-іншому кажучи її тонів і напівтонів, барв, забарвлень і відтінків. Ось тільки, купаючись в усьому цьому, сучасний автор може створити по-своєму сильну поезію про день народження. А яку поезію про такий день автор подав до альманаху? З поспішно підібраними перехресними римами, банальними порівняннями. Ну, погодьтеся, що рядки на зразок «бесцельно прожитых годов...», «судьба... свела и снова развела» тощо не можуть бути навіть крапелькою поезії. Це дворовий сленг обмеженого у словарному запасі старенького-престаренького малограмотного дідуся, який книжок ніколи не читав, не ходив до кінотеатрів, хіба що вмів майстерно «різать» у доміно та попивати пиво.
Ця вада — бідність словарного запасу — неабияк тривожить через те, що вона притаманна багатьом сучасним поетам, та й не тільки поетам, в цілому літераторам, що працюють на ниві створення художніх жанрів. (Це стосується і тих кількох випадків, де автори представили пісенну лірику). Чи то їх інтернет відволікає, чи повсякденні побутові клопоти заважають, а чи відсутнє бажання відвідувати бібліотеку, брати там необхідну літературу, чи то немає коштів купувати ту літературу — важко сказати. Але факт! Деякі автори пнуться описати римованими рядками природу, її красу і мінливість, але, крім слів «гарна» та «красива», не знають (чи не хочуть знати?), що існує справжній гарем ефектних для опису природи слів: крім білий, жовтий, жовтий, синій, червоний, зелений, чорний, є ще золотий (золотавий), мідний, карий, рудий, рожевий, васильковий, сапфіровий, ультрамариновий, блакитний, бірюзовий, лазурний, фісташковий, пурпуровий рубіновий, маковий, малиновий, багряний, буряковий, лимонний, салатний, солом’яний, калиновий та ще безліч інших — вибирайте для опису природи та її явищ!
Одне слово, поете, глянь до словника!!! Навіть якщо ти вважаєш, що все знаєш, ну, майже геній — все одно знайдеш там корисне!
Хоча в альманасі «Скіфія 2013. Весна», на щастя, більше самобутньої яскраво індивідуальної поезії. Є влучні поетичні образи у творах «Лісничівка» (В. Некляєв), «Людина і космос» (О.Швець-Васіна), «Всесвіт», «Медсестра» (В.Шиманський), «Сонячний промінь...», «Купався день...», «Запалену душу...», «В обіймах трав...» (В.Комісарук). Між іншим у невеличкому вірші «В обіймах трав...» є чудовий свіжий поетичний образ: «...без джерела сердечність не росте, // в серцях кохання щиро не співає!» Оце — справжня поезія!
Маємо справжню поезію і в наступних прикладах. (Назвемо не всі, лише деякі). Це «Отфонарилась городская ночь...» С.Паливоди (цікаві поетичні образи, оригінальне римування: а-б-б-а-б-б-а-а); «Мольберт для воспоминаний» О.Соколової (тут теж бачимо-читаємо непересічне римування: а-б-а-а-в-а-б при тому, що останні рядки автором розділяються на два коротких, що утворюють своєрідне підримування); «Якою вона гарною була!..» О. Григор’євої; «Через плечі дерев...» В.Білецького. До речі, добірка цього автора у «Скіфії 2013. Весна» досить сильна своїми поетичними образами, свіжими, влучними і водночас не вітіюватими, а простими й людяними.
Також непогані добірки поезій представили С.Черненко, І.Кулаковська, Н.Мазур, В.Сорокін, В.Влащик, Л.Геник, Л. Дмитришин та деякі інші.
Багата на таланти вкраїнська земля!
(Кінець першої частини).
В новый альманах «Скифия-2013 Весна» вошли прозаические и поэтические произведения 82-х современных авторов из всех регионов Украины. Цель альманаха состоит в отображении того, что сейчас беспокоит молодых литераторов, какие приоритеты, по их мнению, способствовуют оживлению отношений между читателем и книгой. Альманах иллюстрирован молодыми украинскими художниками. Более подробно на сайте издательства: http://zeitglas.io.ua/story
