|
14.07.2013
Рецензія на книжку:
О.Апальков, Диб`як Неоніла, Комісарук Володимир, Найфонов Давид, Льоська, Геник Леся. СКІФІЯ-2013-ВЕСНА : Альманах «СКІФІЯ-2013-ВЕСНА» (сучасна проза, поезія, есеї, критика, художні переклади)
«У ПОРИВІ ТВОРЧОМУ ЇЙ ЗАВЖДИ МАЛО ПРОСТОРУ...»
Про поезії Надії Гаврилюк.
(Гаврилюк Надія. Добірка поезій. Альманах «СКІФІЯ 2013. Весна». — Канів.: Видавництво «Склягка Часу*Zeitgkas». 2013. — 432 с., с. 319 — 323).
Представлені Надією Гаврилюк в альманасі «СКІФІЯ 2013. Весна» дев’ять поезій торкаються найсокровенніших закутків душі, спонукають до шляхетних поривань і любові до свого краю, розширюють діапазон позитивних намірів, додають оптимізму.
Неначе перший начерк зоряної тиші,
Пунктирний, що обернеться пуантом,
Розсиплеться зненацька на миті барвінкові —
Незгасні ноти і тони безмовної любові.
(З вірша «Есперанто»).
Забракне барв, щоб втиснути в слова
Ті витинанки, що малюють тіні...
( З вірша «Забране барв»).
Вечір накинув бузкову хустку на плечі хмарі...
(«Ноктюрн»).
То справа чистих і невинних душ
Тобі співати сонячне: «Осанна»...
... Свіча вербова з пальців вислизає...
(«З доріг далеких»).
І рушничок із Ваших рук, мов птах,
Його вкриває. Наче Дух Господній.
(«Вона не хоче розлучитись з віхолою...»).
В пориві творчому їй завжди мало простору,
Щоб розгорнути дневі крила райдуги.
(«Радість»).
Тут щедро наведені цитаті з однією метою: підкріпити усе сказане перед ними. «Барвінкові», «витинанки», «бузкова хустка», «рушничок» — це знаки системи душевних координат мешканців України. З самого малку вони всотуються з молоком матері у найпотаємніші закапелочки душі. А коли людина зчитує їх з поетичного лану талановитогно автора ( в даному випадку авторки) такі слова й рядки, то немов би спрагло п’є джерельну воду, збирає золотаве спіле зерно або врожавй садів чи городів. Від того й душа збадьорується, і сили з’являються, і на всенький світ гукнути хочеться: «Здрастуй, небо! Здрастуй Сонце! Здрастуй, земле! Мені так добре! Я — у щасті! Я всотую його і п’ю!..»
Поетеса всерйоз працює зі словом, звуками, ретельно добирає образи і досягає високої поліфонічності. Посмакуймо хоч би ось це:
У повіві вітру вчувається подих...
(«Спомин»).
У серці знову світлих мрій
Рій...
...А просто я люблю — і край.
Рай.
(«Рай»).
«Неначе» — «начерк», «творчому» —«простору» тощо — справжні мелодії звуків, слів та рим.
Це — поезія високого польоту!
.
Мар’ян ЗАХАРКО
(Джерело:
Рецензія)
|
