за розвій української літератури.

11.07.2013

Черговий випуск альманаху «СКІФІЯ 2013. Весна», як і попередні, безумовно, треба вважати явищем сучасної української літератури. В ньому є (хоч і мало) справжні художні твори, які уже відзначені у цих Коментарях рецензентами та у відгуках тих авторів і читачів, які обгрунтували свою позицію, а не написали на рівні подобається — не подобається. Хоча й така думка може мати місце, але все ж видається несерйозною.
Я повністю згоден зі словами Мар’яна Захарка про те, що авторам треба враховувати, що вони подають твори до КОЛЕКТИВНОГО видання, причому СЕЙОЗНОГО, ВИСОКОПРОФЕСІЙНОГО! (Щира дяка видавництву «Склянка часу» Zeitglas verlag та редакції однойменного часопису!). Тож і твори треба пропонувати відповідні. Відтак і читача альманах знаходитиме зацікавленого, небайдужого, тобто грошовитого у доброму сенсі цього поняття, і такого, який уболіває за розвій української літератури.
У згаданому контексті бачення деякі твори саме в цьому випуску видаються недоречними, хоча, треба зазначити, що на повагу та увагу заслуговують усі без винятку автори. Ну, не подумали під час подачі того чи того свого твору. Буває! Хоча, з огляду на те, що відсотків 95 авторів уже мають непоганий досвід співробітництва з редакціями і видавництвами, могли б і замислитися над рівнем своїх шедеврів.
Повністю підтримую оформлення обкладинки. Художник О. Дец знайшов оригінальний свіжий сучасний стиль. Він не набридає і впізнається! А це — здорово! А от чорно-білі ілюстрації усередині варто виконувати у техніці чорні лінії на білому тлі, щоб потім їх перед друком можна було довести до ще контрастнішого стану. (Тут треба погодитися з думкою М. Захарка). Як людина, яка небайдужа до живопису, графіки загалом до образотворчого мистецтва, скажу, що не погано було б, якби альманах мав хочби вісім сторінок для кольорових ілюстрацій. Але це значно збільшить ціну видання. Тож робити цього категрично не треба. А ось на останній сторінці можна спробувати друкувати кольорові ілюстрації — кількістю навіть можна до чотирьох. Тільки при цьому попросити художників, щоб вони не дерли за такі публікації їхніх ілюстрацій великі ціни — щоб, знову таки, не підвищилась собівартість альманаху, а отже і її ціна для кінцевого споживача.
Кілька слів щодо пропагування альманаху авторами. В цілому лаяти всіх заразом не можна. У кожного автора своя доля і свій хист до такого пропагування. Хотілось би закликати так: пропагуйте як вам зручніше, як можете! Я, приміром, замовив у видавництві п’ять примірників (згідно зі своїми фінансовими можливостями), чотири з яких подарував бібліотекам (шкільним та за місцем проживання) і один — людині, яка, у свою чергу, теж не байдужа до сучасної української літератури і ладна її завжди пропагувати.