Олександр Михед : АмнезіЯ : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Людмила Бербенець (джерело: німецький/польський/український Magazin “Radar” / Magazyn “Radar” / Часопис РАДАР)

7-го лютого 2013 року у приміщенні «Київської малої опери» відбулася презентація інтермедіального мистецького проекту «АмнезіЯ project: відкрита платформа». Автор книги «АмнезіЯ» і куратор проекту Олександр Михед розповів про історію його створення, структуру, команду, мету.

Почалося все давно. Текст «Амнезії» Олександр писав з жовтня 2006 до січня 2008. Критики і письменники позитивно відгукувалися про книгу, проте фінансова криза 2008 року завадила її виданню. Лише окремі фрагменти було свого часу надруковано у часописі «Кур’єр Кривбасу». Минуло п’ять років, і твір потрапив до читача у неординарний ... [ Показати всю рецензію ] спосіб – як основна складова «АмнезіЯ project». Проект триватиме в режимі он-лайн протягом п’яти тижнів (до 7-го березня 2013 року). Щовівторка і щочетверга на сайті www.amnezia.in.ua можна ознайомитися з кількома фрагментами книги «АмнезіЯ», новою картиною і новим треком від «OY Sound System». Подача частин твору відбувається у нелінійній послідовності.

Робота над «АмнезіЯ project» тривала майже рік. Метою проекту, за словами Олександра Михеда, є «створення якісного українського інтермедіального продукту, привабливого для широкої аудиторії». Ідеться також про побудову платформи для вільного діалогу між різними сферами культури, окремими митцями, адже представники креативних сфер (художники, письменники, музиканти) рідко перетинаються один із одним.


До роботи над проектом долучилися 8 українських художників (Ярослав Солоп, Пимін Давідов, Олексій Сай, Гамлет Зіньківській, Микита Шаленний, Степан Рябченко, Сергій Радкевич, Марко Галаневич), білоруський фотограф (Алєксєй Шинкаренко) і грузинський художник (Георгі Махарашвілі). Учасники команди «OY Sound System» (Марко і Тарас Галаневичі та Жене Cлов’ян) створили 10 музичних композицій спеціально для «АмнезіЯ project». Олександр Михед пояснив, що він спробував спровокувати художників і музикантів на рефлексію над літературним текстом. Спеціально для проекту художники створили нові образи, навіяні окремими спеціально дібраними фрагментами книги, а фрази звідти вони вплели у ширший контекст власної творчості.

Чотири первинні складові проекту: література, сучасне мистецтво, музика, Інтернет-вимір (сайт проекту, профіль у Facebook). П’ятим елементом «АмнезіЯ project» є «відкритий архів». Усі охочі перед початком презентації мали можливість відповісти на запитання: «Яку подію свого життя ви хотіли б забути, але знаєте, що ніколи не забудете?» На основі цих історій буде створено відеочастину «АмнезіЯ project», а гості у такий спосіб стануть учасниками проекту, що підкреслює його відкритість і інтерактивність. Крім того, читачі/глядачі/слухачі на сайті «АмнезіЯ project» можуть знайти контакти учасників команди для спілкування і подальшої співпраці з ними. Важливо, що Олександр Михед подбав про постійний зв’язок проекту з аудиторією. Ідеться не лише про подачі художнього «тексту» на сайті «АмнезіЯ project» чи відгуки про проект у повідомленнях ЗМІ, а й про спецпроект із журналом «ART Ukraine»: на сайті видання розміщені кураторські коментарі до кожної подачі робіт художників. У них розказано про особливості творчості митців-учасників проекту, а також про асоціації, які виникають під час перегляду образів, створених ними спеціально для «АмнезіЯ project». Отже, витворюється не лише «текст», а й «метатекст», пропонований творцями проекту його реципієнтові.

В основі твору Олександра Михеда – концепт пам’яті, бажання не забувати речі і події, біографічні моменти. Творці «АмнезіЯ project» планують протягом року організовувати виставки художників і демонструвати історії, які увійшли до «відкритого архіву» проекту. Остання складова покликана показати, які у одного покоління людей спільні спогади, переживання, травми. Пам’ять в «АмнезіЯ project» залучена щонайменше у трьох вимірах: у тексті книги, відеоархіві, а також, як влучно відзначив Арсеній Тарасов, у вигляді «колективної пам’яті-історії» команди, яка працює над проектом. Своєрідною архітектурною складовою «АмнезіЯ project» стало приміщення «Київської малої опери», де відбулася презентація проекту. Давно не реставрована належним чином, будівля постала втіленням амнезії, байдужості, але водночас надії на подолання непам’яті: обдерті стіни, на сцені годинник, що зупинився, над сценою – ліпнини з радянською символікою.

Якщо говорити про саму книгу «АмнезіЯ», то Олександр Михед окреслює її як «роман, форма якого вимагає від читача дрібки довіри. Роман, що має свої внутрішні вузли, мереживо мотивів і цілісність, якою б химерною вона не здавалася на перший погляд». Схоже, автор за допомогою слова намагається боротися із забуттям і забуванням, із прогалинами, які з’являються у пам’яті. «АмнезіЯ» стає своєрідною протидією забуттю. Але водночас вона, як і будь-яка книга, є пам’яттю-забуванням: «Відразу ж забуваєш вже записані думки, загорнуті в слова» (з книги «АмнезіЯ»).

Автор/ліричний герой «Амнезії» говорить не лише про спогади, а й про свої спостереження і роздуми. Проте згадки про пам’ять і її механізми виринають у багатьох фрагментах книги. Це помітно, наприклад, у роздумах про щоденник – одну із форм невічної, перервної і мінливої пам’яті: «Щоденник – унікальна штука. Можеш почати читати з будь-якого місця, з будь-якого дня. Можеш обірвати. Припинити читво. Щоденник – захоплива річ. Можеш припинити писати з будь-якого місця, з будь-якого дня. Так само, як і своє життя». В «Амнезії» трапляються думки про те, що записані спогади обмежують автора, але і спонукають його до створення нової, «іншої», більш захопливої історії свого життя. Бачимо тут розкриття одного з механізмів літературної творчості: «ведення щоденника унеможливлює подальше написання мемуарів. Знищує будь-які намагання пригадати події давно минулих днів. Хіба пізніше спробуєте сказати: „Все було не так. Всі не такі,” – розкажете ще одну правду. Ще правдивішу. Тоді, можливо, якщо сподобається, і другу, і третю правди, з кожним новим словом, вириваючи сторінки старих щоденників і спочилих днів».

Про пам’ять ідеться й у контексті невловимих снів, котрі ми забуваємо, а потім намагаємося пригадати: «Сни розсіюються і залишають легкий присмак жаху, уривки незрозумілих подій, пригадування яких схоже на марні спроби відтворити у свідомості збуджуючий запах коханої жінки». Існує ще й можливість у стані наркотичного сп’яніння «пам’ятати навіть те, чого з тобою не було». У книзі є згадки і про генетичну пам’ять молоді, яка слухає радіо «Ретро»; генетичну пам’ять, котра робить людину невіддільною від її малої Батьківщини. Спогади виринають у «Амнезії», наче фотокартки над труною друга, вони згорають разом із тим, хто пішов, такяк поетично змальовує їх автор. У книзі можна прочитати роздуми про записи в ЖЖ (живому журналі) як химерну, непевну, анонімну форму пам’яті, яка значно перекручує і спотворює реальність. Слова ветерана Афгану «Я був там. Я воював. Я бачу. Я знаю. І точка», його намагання передати свій травматичний досвід усім, хто поруч, допомогти їм порадами показують, як пам’ять здатна впливати на подальше життя людини, а не лише «зберігати» її минуле.

Крім пам’яті, автор «Амнезії» говорить про відчуття простору великого і швидкого міста, в якому усі кудись летять, не посміхаючись, не зупиняючись, не озираючись, не замислюючись над безглуздістю свого щоденного марафону. Маленькі спостереження стають основою для ліричних і філософських роздумів про торбину-галактику; вальс із коханою на пероні; метелика, який летить під обстрілом дощових крапель і тихесенько проклинає ситуацію. «Продаються всі. Продається все» – такий присуд у якусь мить робить наратор, але у світі є й прекрасні речі, які надихають митця на творчість: кохання, природа, посмішка, і спогади про них береже «АмнезіЯ».

Олександр Михед говорить, що сьогодні він дивиться на текст своєї книги як на такий, що існує вже окремо від особистості автора. «АмнезіЯ project» після «Амнезії», забезпечує існування книги у новому, недрукованому вимірі, котрий дозволяє їй взаємодіяти з іншими видами мистецтва, витворювати нелінійні переходи й асоціації. І все-таки спочатку було слово, в основі нового інтермедіального тексту лежить книга. Неможливість (хай навіть тимчасова) видати текст друком перетворила його на інтер- і мультимедіальний проект. Читачі/слухачі/глядачі/друзі із соцмереж можуть долучитися до плетення неоднорідного і насиченого «тексту»-платформи або принаймні стежити за його метафорфозами. І тут помітно, яка альтернатива друкованій книзі може бути дієвою в літературі й мистецтві. Безперечно, інтермедіальні проекти, подібні до «АмнезіЯ project», – це своєрідні спроби віднайти нову мистецьку форму осягнення світу, котрий стрімко змінюється, творити мистецтво для людей, чиє сприймання світу трансформується чи вже трансформувалося під впливом різноманітних технологій сьогодення. Зрозуміло, що «Амнезія project» – це не перша і не остання спроба експерименту з літературним текстом, але для України – це новаторський і оригінальний проект.

***

Олександр Михед, автор книги «Амнезія» і куратор «АмнезіЯ project: відкрита платформа», у ексклюзивному інтерв’ю для часопису «РАДАР» розповів про окремі складові проекту.

Про команду:

Команда – це водночас ті, хто творить проект, і ті, заради кого він розвивається. Постання творчої спільноти, яка разом проходить усі етапи творення і «переживання» проекту, є однією із цілей проекту. Це люди, котрих я поважаю і захоплююсь тим, що вони роблять. Це ті, з ким давно хотілося попрацювати разом. Нові ж люди, з якими ми знайомилися (і продовжуємо знайомитись) у процесі роботи над «АмнезіЯ project», постійно вчать мене нових речей. Основні принципи, на яких ґрунтується діяльність команди: абсолютна довіра до професіоналізму кожного у своїй сфері, відкритість до експериментування і заглибленість у проект.

Про відеоархів:

Розповідаючи свої приватні історії за посередництва різних медіа (література, музика, мистецтво), ми прагнемо створити для наших читачів особливу атмосферу довіри. Адже у відповідь на свою історію ми хочемо почути історію іншого. Так ламається звична для ЗМІ однобічна комунікація, коли відбувається лише трансляція власних переконань, і аудиторія лишається фактично пасивним споживачем, а не активним творцем. Учасником «АмнезіЯ project» може стати будь-хто. Для цього під час презентацій проекту треба відповісти на запитання: «Яку подію свого життя ви хотіли б забути, але знаєте, що ніколи не забудете?». Відповіді формуватимуть відкритий архів особистих історій, перші результати якого будуть представлені у рамках виставок «АмнезіЯ project». Архів стане спробою перейти від рівня персональної історії до рівня колективної пам’яті. Проект, що складається з окремих платформ, сам перетворюється на відкриту платформу для історій.

Про подачі:

Подача – ключове поняття у структурі проекту. Одна подача охоплює фрагменти книги «АмнезіЯ», картину художника, створену для проекту, і новий трек від «OY Sound System». Книга складається зі 106 розділів і має фрагментовану структуру. Лише повністю прочитавши текст, можна уявити цілісну картину твору. Його частини подаватимуться на сайті amnezia.in.ua у нелінійному порядку, розкриваючи довільність способів читання книги. У рамках проекту кожному митцеві був запропонований фрагмент із книги «АмнезіЯ», який у певний спосіб перегукується із його попередньою мистецькою практикою та експериментами. Готова картина містить слова з книги і витворює мереживо образних асоціацій із більшим фрагментом тексту. 10 треків, написаних «OY Sound System», задають атмосферу і настрій не тільки для прочитання тексту, а й для сприйняття картини художників. Кожна подача – це концептуальний діалог між художнім текстом, твором художника і музикою.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олег Коцарев (джерело: ЛітАкцент)

В українському сегменті інтернету відбувся черговий літературний проект. Це – «Амнезія» Олександра Михеда. В ній поєдналися літературний текст, малюнки, відео, музика та публічні презентації. Все це відбувалось і концентрувалося навколо сайту www.amnezia.in.ua.

Взагалі, Олександр Михед переважно позиціонує себе не як письменник, а як куратор, інтердисциплінарнрий дослідник сучасної масової культури, літературознавець. Через це й «Амнезію», мабуть, варто розглядати як теоретично зумовлений експеримент (повертаючись до нашої з Артемом Захарченком мікро-дискусії, що відбулася на «ЛітАкценті» чотири ... [ Показати всю рецензію ] роки тому й була присвячена інтернет-літературі, хочу додати таку думку: саме підкреслена теоретична сконструйованість на тлі декларованого новаторства є, напевно, виразною ознакою того, що віртуальні, гіпертекстові, інтерактивні літературні форми ще не є засвоєні й прийняті культурою). Отож, протягом п’яти тижнів на згаданому сайті з’являлися фрагменти літературного тексту (написаного, до речі, п’ять років тому для нереалізованого тоді паперового видання) в супроводі картин десяти достатньо відомих молодих митців (Ярослав Солоп, Пимін Давідов, Олексій Сай, Гамлет Зіньківській, Микита Шаленний, Степан Рябченко, Сергій Радкевич, Марко Галаневич, а також Олексій Шинкаренко з Білорусі та Георгі Махарашвілі з Грузії) і музичних треків від «Oy Sound System» у складі Марка і Тараса Галаневичів та Жене Слов’ян (останній, крім того, задіяний у спільних літературних акціях з молодим поетом Тарасом Малковичем). Ще на сайті з’явилося відео – наприклад, ролик із сурдоперекладом одного текстового епізоду. Тут же активно висвітлювалася піар-кампанія «Амнезії», відгуки критиків, фінальна вечірка-презентація. Тепер сайт ніби «застиг» в остаточному вигляді, охочі можуть його ретельно вивчити. Наскільки мені відомо, «за мотивами» планується видання книжки.

Що ж вийшло в результаті? З одного боку, перед нами очевидні й незаперечні досягнення мультимедійності й меншою мірою інтерактивності: текст невідступно супроводжує музика, по сторінках ховаються малюнки вже названих тут авторів, через них навіть можна регулювати порядок читання, сторінки можна поширювати та коментувати в соціальних мережах. З другого – вони все ж потребують трохи окремого осмислення. Почнімо з тексту. Його фрагментарність виразна не лише через те, що різні шматки розташовані на не зовсім лінійно пов’язаних сторінках, та ще й поділені на майже незалежні абзаци, а й через внутрішні причини: окремі уривки істотно відрізняються змістом, манерою, зрештою, рівнем письма. Я би сказав, що найвдаліші моменти літературної «Амнезії» – або найкоротші, або найсюжетніші, або найпоетичніші. Також – забавні псевдоафористичні. «Мій дідо казав, що після доброго обіду необхідно відпочити 300 хвилин» чи «Нудота до роботи. Ниц циц ніч нич не хоч». Чи такий ось напіввірш умовно наприкінці:
«Я бачу слово.
Я лікуюсь від хвороби забування.
Я хочу пам’ятати.
Не забути.
Не втратити.
Жити.
Я бачу слова.
Їх багато і в їхніх літерах
Я Р О З Ч И Н Я Ю С Я …»

Краще за все Олександру Михеду вдаються ось такі переходи між трохи пафосним ліризмом і забавною грою в слова. Непогано й коли це відбувається на тлі умовно подорожніх замальовок, спостережень за людьми – наприклад, у «морських» епізодах.

Саме в таких випадках на користь «Амнезії» грає уривчастість, вона підкреслює, дозволяє краще розглянути кожен успішний епізод. А музика (котру, правда, можна вимкнути) та малюнки витворюють сприятливу атмосферу.

Вистачає в «Амнезії» також інших фрагментів. Скажімо, необов’язкових, розтягнутих, позбавлених неодмінного, обов’язкового сенсу чи драйву. «Писати поволі. Не поспішати. Відточувати слова. Відчувати їх. Не поспішати. Тому що те, що ти зробив учора, можливо, розчарує тебе завтра. Ти вже просто не будеш тим, хто писав, учорашнім і черствим, як хліб. Переживи слово. Доторкнись до нього і обертай, допоки його жорстка поверхня не прибере форми твоїх рук». Трапляються невеселі уривки псевдоесеїстичного характеру. Банальності, замасковані іронічною грайливістю: «Священник – звичайна людина. У нього має бути багато віри. У нього може? має бути? багато Бога в серці, щоби ділитися цукерками своєї віри».

Отож, літературна частина «Амнезії» нерівна й суперечлива. В ній є що почитати естетськи налаштованому любителеві «сучліту», проте ніколи не можеш знати напевно, чи після кожного наступного кліка тебе чекає щось приємне, а чи просто ряд нуднуватих літер. І це доволі символічно та промовисто в інтернет-сфері: текст Михеда постає ніби метафорою самої мережі, де «зерно з половою» перемішано якнайплутаніше.

Сенси в «Амнезії» можна шукати й знаходити також дуже різні. І літературні роздуми-наслідування на тему пам’яті й непам’яті (фрагмент як одиниця думки, згадування чи забування…), і пристрасті та їх подолання, і просто розвиток форми записника (записувати, щоб забувати, щоб потім знов згадувати?), й багато інших. Єдиної очевидної ідеї та смислової лінії тут немає.

Образотворчий блок «Амнезії» передбачувано строкатий, нерівний, ще більш за літературний. Воно й не дивно – як інакше могло бути у співпраці такої кількості митців? Здебільшого маємо виразно полістилістичні малюнки, фотографії, колажі, зосереджені, схоже, на створені атмосфери рівноваги. В якомусь сенсі вони таки пов’язані з текстом, принаймні, точно супроводжуються цитатками з нього. А, приміром, малюнок Гамлета Зіньківського, взагалі схильного до простих і промовистих «вуличних» форм, навіть можна назвати буквальною ілюстрацією.

Музичне оформлення, гадаю, найцілісніше. Плавна, повільна, досить типова для мультимедійних проектів музика то виводить у площину медитативності, то, навпаки, створює різкі звукові ефекти. Переконаний, далеко не всі зацікавлені «Амнезією» схочуть читати її під музику, але для тих, хто вчинить саме так, вона пом’якшуватиме численні перепади тексту.

Проект «Амнезія» – суперечливий, проте він однозначно спонукає до роздумів, зокрема теоретичного характеру, він, зрештою, спромігся привернути чималу увагу. Дітище Олександра Михеда і його колег неминуче ввійде в історію інтернет-експериментів української літератури. Продовжуючи такі речі, як, наприклад, сайт «Бурлюк-бук» чи brtmiomax.com, присвячений головно перекладу П’єра DBC, «Амнезія» вийшла менш цілісною текстуально, зате виразніше мультимедійною.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Катерина Туранська (джерело: ВЕЛИКА ІДЕЯ)

Культуролог и литературовед, куратор литературной программы в ПинчукАртЦентре Александр Михед на основе готовых текстов для книги создал многоуровневый арт-проект, объединив одновременно литературу, музыку и визуальное искусство.



В начале февраля стартовал литературно-художественный интернет-проект «АмнезіЯ». Собственное кураторское видение этого замысла Александр Михед воплощает в жизнь самостоятельно, без поддержки и патронажа какой-либо культурной институции.

Проект включает в себя виртуальную платформу – сайт Amnezia.in.ua, текст книги «АмнезіЯ» и ряд мультимедийных составляющих. ... [ Показати всю рецензію ] На протяжении пяти недель, с февраля до начала марта, каждый вторник и четверг на сайте выкладываются отдельные главы текста. 106 ситуативных записей, составляющих книгу, несмотря на нумерацию, публикуются в определенном, заданном автором порядке.

«АмнезіЯ project» родился спустя несколько лет после того, как были завершены дневниковые записи 18-летнего автора. Дневником их в целом назвать довольно сложно, это – фрагменты, случайные мысли, части чего-то мимолетного, выхваченного на ходу. Они безличны, лишены какого-то конкретного «я» и способны так же легко становиться чужими воспоминаниями, как и уходить из памяти самого автора.

На сайте проекта этот текст сплетается в химерные карты времени и пространства, в которых проложить свои собственные маршруты Михед предложил десяти художникам, киевскому музыкальному коллективу OY Sound System и читателям.
Для каждой комбинации фрагментов текста музыкальная группа OY Sound System написала оригинальный трек. К участию в проекте также пригласили художников и фотографов из Украины, Белоруссии и Грузии. Работы создавались «по мотивам» текста.

Отдельным блоком представили «открытый архив человеческих историй». В день презентации проекта все желающие могли ответить на вопрос перед камерой: «Какое событие своей жизни вы бы хотели забыть, но знаете, что никогда не забудете?». Аналогичные съемки будут проводиться во время презентаций в рамках проекта на протяжении года. В итоге создадут видео с рядом приватных историй, рассказанных «в ответ» на историю Михеда.

В марте проект планирует перейти в режим офлайн. Проведут презентации в городах Украины, Минске и Тбилиси, участие в междисциплинарных фестивалях и работа с каждой отдельной составляющей. В идеале – выставки работ художников, выход книги и запись альбома OY Sound System с композициями, которые составили музыкальную часть «АмнезіЇ».

Существование такой виртуальной площадки становится приятным прецедентом того, как собственными силами можно создать локальное культурное поле, которое станет основой для новых идей и авторских работ.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Тетяна Чирка (джерело: Газета "День")

Мультимедійний проект молодих митців «АмнезіЯ project: Відкрита платформа» створено на межі різних видів мистецтва.
У час тотального інформаційного перенасичення митець повинен шукати нові форми самовисловлення. Інакше, як завважив на презентації мультимедійного проекту «АмнезіЯ project» письменник і філософ Анатолій Дністровий, його творчість буде сприйнята лише обмеженою аудиторією. Підгрунтям проекту «АмнезіЯ project: Відкрита платформа» стала перша художня книжка культуролога й куратора сучасного мистецтва Олександра Михеда «АмнезіЯ». Книжку було дописано ще п’ять років тому, видати ж її завадила ... [ Показати всю рецензію ] світова фінансова криза. За що Олександр нині їй дякує, адже після того в його житті були: робота в PinchukArtCentre, знайомство з сучасними музикантами та художниками й розуміння того, що найкраще висловити ідею митець може тільки в співпраці зі своїми колегами в інших царинах. Так до однієї книжки долучилися близько двадцяти картин восьми молодих українських митців (Ярослава Солопа, Пиміна Давідова, Олексія Сая, Гамлета Зіньківського, Микити Шаленного, Степана Рябченка, Сергія Радкевича, Марка Галаневича), білоруського фотографа Алексєя Шинкаренка та грузинського живописця Георгі Махарашвілі, а також десять композицій новоствореної київської команди OYSoundSystem (Марко і Тарас Галаневичі та Жене Cлов’ян). До участі в проекті Михед запросив митців, які, на його думку, відкриті до експериментів і повного заглиблення в матеріал. «Знаючи про те, що ми з моїм братом Тарасом почали експериментувати з електронною музикою, Сашко запропонував нам написати десять треків до певних шматків його твору, — розповідає про початок проекту Марко Галаневич, відомий передусім як одне з облич гурту «ДахаБраха». — Я погодився, бо ідея мені була цікава, але попередив — якщо «АмнезіЯ» не сподобається, то хай вибачає. На щастя, текст мене зачепив».

Книжка Олександра Михеда справді може зацікавити дуже різні читацькі аудиторії. Твір написано у формі щоденника молодої людини, яка мешкає у великому Місті й має змогу спостерігати за ним, архівувати почуте, побачене й відчуте. Сам автор називає свій твір романом, який має свої внутрішні вузли й мереживо суголосних мотивів. Книжка «зшита» із безлічі вражень, історій, голосів і являє собою цілісний твір, ключові ідеї якого — уважність до тих деталей, які дарує нам життя, і важливість ці деталі втримати в пам’яті. «Це дуже лірична проза, в якій поверхня світу входить у конфлікт із глибиною свідомості, — говорить про книжку поет і перекладач Андрій Бондар. — Із цим текстом, мабуть, дуже цікаво експериментувати».

Експериментальність і фрагментарність «Амнезії» підказали її творцям новий і цікавий хід у позиціонуванні проекту. Спеціально для нього було створено сайт amnezia.in.ua, на якому, починаючи з 5 лютого, щовівторка і четверга викладаються нові фрагменти тексту, нова картина художника і новий трек OYSoundSystem. Усі матеріали сайта легко коментувати й поширювати в соціальних мережах. Як пояснює Олександр Михед, у такий спосіб «АмнезіЯ project» закликає споживачів мистецтва долучитися до спільного творення проекту, натякає, що кожен може стати автором і співтворцем.

Із цією експериментальною метою на першій презентації «АмнезіЯ project» у київській Малій опері кожен охочий міг відповісти на камеру на запитання: «Яку подію свого життя ви би хотіли забути, але знаєте, що ніколи не забудете?» Сміливці, які зважилися поділитися сокровенним, розповіли «Дню», що сприйняли цю ризиковану відвертість як можливість своєрідного очищення. Представлення проекту не випадково відбулася саме в напівзруйнованій залі Малої опери. Про цей культурний заклад Києва (у недавньому минулому — Будинок трамвайників) також намагається забути міська влада, пояснюючи його невизначений статус заплутаними земельними питаннями. Презентуючи тут свій проект, учасники хотіли нагадати киянам про це унікальне приміщення, а разом із ним — і про десятки інших, які руйнуються або перестають бути культурними осередками.

Нині відкрито лише частину текстів, зображень і музики проекту. Весь проект буде представлено в Малій опері 7 березня, де будуть також роботи художників, презентація листівок з їхніми репродукціями і концерт OYSoundSystem. Сьогодні ще складно передбачити, чи вдасться «АмнезіЯ project» об’єднати навколо себе слухачів-читачів-глядачів, чи навіть більше — спонукати українців замислитися над своєю здатністю швидко все забувати. Але вже можна говорити, що проект є дуже цікавим способом представлення книжки. «Це — новий підхід до сприйняття та існування тексту у вимірі сучасного актуального мистецтва, — зазначає Марко Галаневич. — Це цікавий приклад того, як художній текст може трансформуватися в певний мультидисциплінарний міні-фестиваль».

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Арсений Тарасов (джерело: ART Ukraine)

Вчера, 7 февраля, в зале киевской Малой оперы прошла презентация проекта Александра Михеда «АмнезіЯ project». «АмнезіЯ» - безусловно, оригинальный для украинского искусства проект. Одно произведение разворачивается сразу во многих плоскостях. Это и желание свести на одной платформе сторонящихся друг друга писателей, живописцев и музыкантов, и акция в поддержку незаслуженно забытого помещения Малой оперы, и исследование средствами искусства феномена памяти.

Главы текста подаются на сайте проекта вместе со специально написанным музыкальным треком и специально созданным художником произведением ... [ Показати всю рецензію ] (так называемая «подача»). Такой способ презентации позволяет добиться эффекта полного погружения в произведение – можно сказать, погружения в «коллективную» память авторов, где музыка замещает звуковые впечатления, живопись – визуальные, а текст организовывает смыслы и создаёт минимально необходимый нарратив. Читая фрагментарный текст, следуя за точечными событиями и изворотами мыслей Михеда, мы внезапно врезаемся взглядом в полароидное фото Алексея Шинкаренко – такая же уникальная точка, момент времени, пойманный объективом камеры. Наше чтение почти незаметно оберегается от шумовых вторжений музыкой OY Sound System. «АмнезіЯ project» в каком-то смысле можно назвать тотальным произведением искусства – настолько узко фокусируется восприятие зрителя-читателя-слушателя.

Хоть авторы и подчёркивают «равноправие» каждой сферы искусства, всё же на практике это выходит не совсем так. Музыка и живопись в восприятии всё же стремятся к тексту, ведь по большей части именно он поддерживает пусть даже фрагментированную, но длительность – музыка оформляет фоновое настроение, а фотографии и картины слишком моментальны, чтобы длиться. Но справедливости ради скажем: каждая составляющая проекта неотделима от остальных, все части взаимосвязаны и дополняют друг друга.

И всё же главный интерес представляет память – на это направляет нас само название проекта. На первый взгляд, странно назвать проект про память именно таким термином, ведь амнезия представляет собой как раз отсутствие памяти. Или это всё же не так?

Феномен памяти разрабатывается в «АмнезіЇ» в разных подходах и формах. С одной стороны, это прямые текстуальные отсылки к теме. Герой книги Михеда помнит и забывает сам, наблюдает за тем, как это делают другие; память выступает здесь как гарантия идентичности («У нас, в Італії, діти в перших класах вивчають історію […] Щоби ми пам’ятали, хто ми») и даже как мусор («Маленька дівчинка […] грається в творця, напихуючи снігову людину різними непотрібом, ніби пам’яттю»). Сама книга представляет собой огромный архив гигантского количества мелких событий: мыслей, ситуаций и происшествий. Михед признаётся: он начал писать, потому что хотел не забывать ничего.

С другой стороны, музыка, фотография и живопись тоже приобретают статус «памятных мест». Изначально планировалось, что музыканты просто напишут сопроводительные треки к тексту, но такая задача трансформировала их самих – они сформировали устойчивый коллектив, а значит, приобрели новую, коллективную память-историю. Музыка, звучащая в проекте, и представляет эту историю нам. Живопись и фотография, в свою очередь, сами по себе содержат некоторый вид памяти: они навсегда консервируют в себе некоторый момент реальности или истории художника.

Михед постулирует переход от индивидуальной истории к коллективной памяти и планирует осуществить это с помощью самих зрителей, которые также смогут присоединиться к творческому процессу. Каждый посетитель презентации проекта мог рассказать видеокамере о воспоминании, от которого он хотел бы избавиться больше всего. Все рассказы будут связаны в одно целое, формируя «среднюю по больнице» картину общих травм разных поколений.

И наконец, сама структура проекта предстаёт перед нами как модель механизмов вспоминания и забывания. В «АмнезіЇ» память трактуется прежде всего как конструкция из множества фрагментов и элементов, которые беспорядочно появляются и исчезают в сознании человека. При этом память как сумма визуальных, смысловых и аудио-представлений сохраняет видимую целостность – но только видимую. Книга «АмнезіЯ» выглядит как обычная книга; в проекте «АмнезіЯ» она дробится и рассредоточивается на возникающие без особой закономерности детали, которые становятся блоками чужой для нас памяти. Эту память и предлагается нам вспомнить, забывая о своей собственной – вспомнить, не помня, что же мы вспоминаем.

[ Згорнути рецензію ]