7-го лютого 2013 року у приміщенні «Київської малої опери» відбулася презентація інтермедіального мистецького проекту «АмнезіЯ project: відкрита платформа». Автор книги «АмнезіЯ» і куратор проекту Олександр Михед розповів про історію його створення, структуру, команду, мету.

Почалося все давно. Текст «Амнезії» Олександр писав з жовтня 2006 до січня 2008. Критики і письменники позитивно відгукувалися про книгу, проте фінансова криза 2008 року завадила її виданню. Лише окремі фрагменти було свого часу надруковано у часописі «Кур’єр Кривбасу». Минуло п’ять років, і твір потрапив до читача у неординарний спосіб – як основна складова «АмнезіЯ project». Проект триватиме в режимі он-лайн протягом п’яти тижнів (до 7-го березня 2013 року). Щовівторка і щочетверга на сайті www.amnezia.in.ua можна ознайомитися з кількома фрагментами книги «АмнезіЯ», новою картиною і новим треком від «OY Sound System». Подача частин твору відбувається у нелінійній послідовності.

Робота над «АмнезіЯ project» тривала майже рік. Метою проекту, за словами Олександра Михеда, є «створення якісного українського інтермедіального продукту, привабливого для широкої аудиторії». Ідеться також про побудову платформи для вільного діалогу між різними сферами культури, окремими митцями, адже представники креативних сфер (художники, письменники, музиканти) рідко перетинаються один із одним.

До роботи над проектом долучилися 8 українських художників (Ярослав Солоп, Пимін Давідов, Олексій Сай, Гамлет Зіньківській, Микита Шаленний, Степан Рябченко, Сергій Радкевич, Марко Галаневич), білоруський фотограф (Алєксєй Шинкаренко) і грузинський художник (Георгі Махарашвілі). Учасники команди «OY Sound System» (Марко і Тарас Галаневичі та Жене Cлов’ян) створили 10 музичних композицій спеціально для «АмнезіЯ project». Олександр Михед пояснив, що він спробував спровокувати художників і музикантів на рефлексію над літературним текстом. Спеціально для проекту художники створили нові образи, навіяні окремими спеціально дібраними фрагментами книги, а фрази звідти вони вплели у ширший контекст власної творчості.

Чотири первинні складові проекту: література, сучасне мистецтво, музика, Інтернет-вимір (сайт проекту, профіль у Facebook). П’ятим елементом «АмнезіЯ project» є «відкритий архів». Усі охочі перед початком презентації мали можливість відповісти на запитання: «Яку подію свого життя ви хотіли б забути, але знаєте, що ніколи не забудете?» На основі цих історій буде створено відеочастину «АмнезіЯ project», а гості у такий спосіб стануть учасниками проекту, що підкреслює його відкритість і інтерактивність. Крім того, читачі/глядачі/слухачі на сайті «АмнезіЯ project» можуть знайти контакти учасників команди для спілкування і подальшої співпраці з ними. Важливо, що Олександр Михед подбав про постійний зв’язок проекту з аудиторією. Ідеться не лише про подачі художнього «тексту» на сайті «АмнезіЯ project» чи відгуки про проект у повідомленнях ЗМІ, а й про спецпроект із журналом «ART Ukraine»: на сайті видання розміщені кураторські коментарі до кожної подачі робіт художників. У них розказано про особливості творчості митців-учасників проекту, а також про асоціації, які виникають під час перегляду образів, створених ними спеціально для «АмнезіЯ project». Отже, витворюється не лише «текст», а й «метатекст», пропонований творцями проекту його реципієнтові.

В основі твору Олександра Михеда – концепт пам’яті, бажання не забувати речі і події, біографічні моменти. Творці «АмнезіЯ project» планують протягом року організовувати виставки художників і демонструвати історії, які увійшли до «відкритого архіву» проекту. Остання складова покликана показати, які у одного покоління людей спільні спогади, переживання, травми. Пам’ять в «АмнезіЯ project» залучена щонайменше у трьох вимірах: у тексті книги, відеоархіві, а також, як влучно відзначив Арсеній Тарасов, у вигляді «колективної пам’яті-історії» команди, яка працює над проектом. Своєрідною архітектурною складовою «АмнезіЯ project» стало приміщення «Київської малої опери», де відбулася презентація проекту. Давно не реставрована належним чином, будівля постала втіленням амнезії, байдужості, але водночас надії на подолання непам’яті: обдерті стіни, на сцені годинник, що зупинився, над сценою – ліпнини з радянською символікою.

Якщо говорити про саму книгу «АмнезіЯ», то Олександр Михед окреслює її як «роман, форма якого вимагає від читача дрібки довіри. Роман, що має свої внутрішні вузли, мереживо мотивів і цілісність, якою б химерною вона не здавалася на перший погляд». Схоже, автор за допомогою слова намагається боротися із забуттям і забуванням, із прогалинами, які з’являються у пам’яті. «АмнезіЯ» стає своєрідною протидією забуттю. Але водночас вона, як і будь-яка книга, є пам’яттю-забуванням: «Відразу ж забуваєш вже записані думки, загорнуті в слова» (з книги «АмнезіЯ»).

Автор/ліричний герой «Амнезії» говорить не лише про спогади, а й про свої спостереження і роздуми. Проте згадки про пам’ять і її механізми виринають у багатьох фрагментах книги. Це помітно, наприклад, у роздумах про щоденник – одну із форм невічної, перервної і мінливої пам’яті: «Щоденник – унікальна штука. Можеш почати читати з будь-якого місця, з будь-якого дня. Можеш обірвати. Припинити читво. Щоденник – захоплива річ. Можеш припинити писати з будь-якого місця, з будь-якого дня. Так само, як і своє життя». В «Амнезії» трапляються думки про те, що записані спогади обмежують автора, але і спонукають його до створення нової, «іншої», більш захопливої історії свого життя. Бачимо тут розкриття одного з механізмів літературної творчості: «ведення щоденника унеможливлює подальше написання мемуарів. Знищує будь-які намагання пригадати події давно минулих днів. Хіба пізніше спробуєте сказати: „Все було не так. Всі не такі,” – розкажете ще одну правду. Ще правдивішу. Тоді, можливо, якщо сподобається, і другу, і третю правди, з кожним новим словом, вириваючи сторінки старих щоденників і спочилих днів».

Про пам’ять ідеться й у контексті невловимих снів, котрі ми забуваємо, а потім намагаємося пригадати: «Сни розсіюються і залишають легкий присмак жаху, уривки незрозумілих подій, пригадування яких схоже на марні спроби відтворити у свідомості збуджуючий запах коханої жінки». Існує ще й можливість у стані наркотичного сп’яніння «пам’ятати навіть те, чого з тобою не було». У книзі є згадки і про генетичну пам’ять молоді, яка слухає радіо «Ретро»; генетичну пам’ять, котра робить людину невіддільною від її малої Батьківщини. Спогади виринають у «Амнезії», наче фотокартки над труною друга, вони згорають разом із тим, хто пішов, такяк поетично змальовує їх автор. У книзі можна прочитати роздуми про записи в ЖЖ (живому журналі) як химерну, непевну, анонімну форму пам’яті, яка значно перекручує і спотворює реальність. Слова ветерана Афгану «Я був там. Я воював. Я бачу. Я знаю. І точка», його намагання передати свій травматичний досвід усім, хто поруч, допомогти їм порадами показують, як пам’ять здатна впливати на подальше життя людини, а не лише «зберігати» її минуле.

Крім пам’яті, автор «Амнезії» говорить про відчуття простору великого і швидкого міста, в якому усі кудись летять, не посміхаючись, не зупиняючись, не озираючись, не замислюючись над безглуздістю свого щоденного марафону. Маленькі спостереження стають основою для ліричних і філософських роздумів про торбину-галактику; вальс із коханою на пероні; метелика, який летить під обстрілом дощових крапель і тихесенько проклинає ситуацію. «Продаються всі. Продається все» – такий присуд у якусь мить робить наратор, але у світі є й прекрасні речі, які надихають митця на творчість: кохання, природа, посмішка, і спогади про них береже «АмнезіЯ».

Олександр Михед говорить, що сьогодні він дивиться на текст своєї книги як на такий, що існує вже окремо від особистості автора. «АмнезіЯ project» після «Амнезії», забезпечує існування книги у новому, недрукованому вимірі, котрий дозволяє їй взаємодіяти з іншими видами мистецтва, витворювати нелінійні переходи й асоціації. І все-таки спочатку було слово, в основі нового інтермедіального тексту лежить книга. Неможливість (хай навіть тимчасова) видати текст друком перетворила його на інтер- і мультимедіальний проект. Читачі/слухачі/глядачі/друзі із соцмереж можуть долучитися до плетення неоднорідного і насиченого «тексту»-платформи або принаймні стежити за його метафорфозами. І тут помітно, яка альтернатива друкованій книзі може бути дієвою в літературі й мистецтві. Безперечно, інтермедіальні проекти, подібні до «АмнезіЯ project», – це своєрідні спроби віднайти нову мистецьку форму осягнення світу, котрий стрімко змінюється, творити мистецтво для людей, чиє сприймання світу трансформується чи вже трансформувалося під впливом різноманітних технологій сьогодення. Зрозуміло, що «Амнезія project» – це не перша і не остання спроба експерименту з літературним текстом, але для України – це новаторський і оригінальний проект.

***

Олександр Михед, автор книги «Амнезія» і куратор «АмнезіЯ project: відкрита платформа», у ексклюзивному інтерв’ю для часопису «РАДАР» розповів про окремі складові проекту.

Про команду:

Команда – це водночас ті, хто творить проект, і ті, заради кого він розвивається. Постання творчої спільноти, яка разом проходить усі етапи творення і «переживання» проекту, є однією із цілей проекту. Це люди, котрих я поважаю і захоплююсь тим, що вони роблять. Це ті, з ким давно хотілося попрацювати разом. Нові ж люди, з якими ми знайомилися (і продовжуємо знайомитись) у процесі роботи над «АмнезіЯ project», постійно вчать мене нових речей. Основні принципи, на яких ґрунтується діяльність команди: абсолютна довіра до професіоналізму кожного у своїй сфері, відкритість до експериментування і заглибленість у проект.

Про відеоархів:

Розповідаючи свої приватні історії за посередництва різних медіа (література, музика, мистецтво), ми прагнемо створити для наших читачів особливу атмосферу довіри. Адже у відповідь на свою історію ми хочемо почути історію іншого. Так ламається звична для ЗМІ однобічна комунікація, коли відбувається лише трансляція власних переконань, і аудиторія лишається фактично пасивним споживачем, а не активним творцем. Учасником «АмнезіЯ project» може стати будь-хто. Для цього під час презентацій проекту треба відповісти на запитання: «Яку подію свого життя ви хотіли б забути, але знаєте, що ніколи не забудете?». Відповіді формуватимуть відкритий архів особистих історій, перші результати якого будуть представлені у рамках виставок «АмнезіЯ project». Архів стане спробою перейти від рівня персональної історії до рівня колективної пам’яті. Проект, що складається з окремих платформ, сам перетворюється на відкриту платформу для історій.

Про подачі:

Подача – ключове поняття у структурі проекту. Одна подача охоплює фрагменти книги «АмнезіЯ», картину художника, створену для проекту, і новий трек від «OY Sound System». Книга складається зі 106 розділів і має фрагментовану структуру. Лише повністю прочитавши текст, можна уявити цілісну картину твору. Його частини подаватимуться на сайті amnezia.in.ua у нелінійному порядку, розкриваючи довільність способів читання книги. У рамках проекту кожному митцеві був запропонований фрагмент із книги «АмнезіЯ», який у певний спосіб перегукується із його попередньою мистецькою практикою та експериментами. Готова картина містить слова з книги і витворює мереживо образних асоціацій із більшим фрагментом тексту. 10 треків, написаних «OY Sound System», задають атмосферу і настрій не тільки для прочитання тексту, а й для сприйняття картини художників. Кожна подача – це концептуальний діалог між художнім текстом, твором художника і музикою.

АмнезіЯ project: протиотрута від забуття.