|
Мідний вершник. Паскудне оповідання
Ярослав Саландяк - Анонім
— сАм видав,
2013.
— 42 с.
— м.Підгайці. — Наклад 15 шт.
Жанр:
— мотлох
|
Лінк із зображенням книжки:
|
В ордері на одержання квартири було зазначено: … по адресу: вул. Леніна 25, кв.13 (колишня квартира тов. Паскудного Ісаака Лаврентійовича)… Андрій розпитав про місцезнаходження квартири - центр містечка, двоповерховий будинок, вхід з двору. До ордеру додавався ключ, великий (довгий), посріблений. Двері добротні, дубові, різьблені, певно, ще з дорадянських часів. Ключ такий довгий тому, що самі двері подвійні (спарені), а замок розміщений аж у другій половині…
Раніше тут ніколи не бував: ні в тому містечку, ні на цій вулиці, ні на Західній Україні… Ключ легко увійшов і повернувся, двері відчинилися ... [ Показати весь уривок ]
без зусиль і без жодного звуку. В темному коридорі несподівано його зустріли дві жваві бабусі. Одна худа і висока, друга низька і товстенька… в дещо куцих, вище колін, домашніх халатах, запраних, заляпаних, але поверх них були пов’язані білі з мереживом чистенькі фартушки… наче в офіціанток ресторану. Бабки якісь розпатлані, беззубі… Але зустріли привітно. Розмовляли з помітним російським акцентом.
- Проходьтє! Проходьтє! Ві до кого?
- Мене цікавить квартира Паскудного, – показав їм ордер на поселення.
- Хадітє, мі вам пакажєм, дє он жів, інтересний бул мужчіна. Мі нікогда нє булі в нєго в хаті! Нам будє тоже інтірєсна подівітися!
Рушили довгим темним коридором – та що вища, - попереду, менша - позаду. Мов арештований, – мелькнула думка. Нараз та задня, сміючись, вхопила його під пахви і стала лоскотати…
- Що ви собі дозволяєте, - випручився він – ей! Бабулі! Оминувши передню, втік на освітлений кінець коридору, поближче до сходів, що вели на другий поверх.
- А што ви сибі думаєті на нас такого непристойного! Сам пристаєть… а щє вроді пристойний мужчина! – ображено сказала низька і товстенька.
- Да всє оні, ловеласі, Парашенько Фіодосєєвна, і даже на прістойний женьский від не посмотре, всє за жопу лапає!
Не знаючи, що й думати, він хутко побіг вгору сходами. Двері в квартиру Паскудного були відчинені… навстіж … Так, так! Вони сюди не заходили… - подумав іронічно про химерних бабусь, з страхом очікуючи - ось, ось піднімуться сходами, але вони не йшли та не йшли. Він хотів спочатку відкараскатись від них, а вже потім оглядати квартиру.
- Ну! Де ви там?
Ні звуку у відповідь. Зійшов сходами вниз – нікого! З острахом пройшов коридором до виходу - нікого. - А звідки їм тут було взятись, якщо в будинку інших квартир немає… Видно тільки одні двері - квартири Паскудного. Замкнувши на всяк випадок вхід, він піднявся наверх, а там знову довгий коридор, але з одного боку освітлений широким вікном. Посередині вузька довга шафа, обтягнута зеленою, він уважно придивився, крокодилячою (на вигляд) шкірою. Зеленим був і диван, що виднівся крізь відчинені двері у спальню… У квартирі Паскудного геть усе було обтягнуте зеленою крокодилячою шкірою: і двері між кімнатами, і стільці, і побічниці ліжка, навіть саме ліжко накрите шкіряним покривалом: як потім виявилось, шкіра справді натуральна, чи то крокодиляча, чи якимось чином зроблена під крокодилячу. У квартирі чисто вимиті підлоги, все акуратно поскладано, витерто пилюку… але, очевидно, ніколи за життя [ Згорнути уривок ]
|
