Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних. www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Альманах «СКІФІЯ-2013-Осінь»
(сучасна проза, поезія, есеї, критика, художні переклади)
До участі в алманасі 9-го випуску, редакцією було запрошено 85 сучасних авторів України, Росії та закордону.
Збірку рясно іллюстровано молодими художниками України.
Паперовий варіант книги можна придбати післяоплатою (50 грн.), замовивши в редакції:
zeitglas@ck.ukrtel.net
Альманах "Скіфія 2013. Осінь" виявився досить дебелим - 475 сторінок. Мабуть осінь надихає поетів і прозаїків. Дійсно, багато цікавих творів з'явилось на Світ. На жаль, на усі відгукнутися неможливо. Тому напишу про деякі, які залишили найбільше враження.
Література, особливо українська, вже багато років має громадянську і соціальну спрямованість. Таким є і твір Валії Киян "Пройти підземний перехід". Усі знають про захаращений підземний перехід, яким ходити страшніше, ніж через дорогу, де можна загинути під колесами автівок. І люди йдуть через дорогу, ніхто не звертається до влади, яка відповідає ... [ Показати всю рецензію ]
за цей перехід, бо не вірять, що вона щось зробить для людей.
Сюди можна віднести і твір Світлани Андрієнко "Швачка", який свідчить про те, що в нашому суспільстві непотрібні освідчені люди, що вчились в університетах, вижити допомагає ремесло, виграє той, хто практичний, кого називають "прості" люди.
Твір Олександра Апалькова "Пішли ми якось по гриби..." зачіпає проблеми екології, але не тільки. Це прблеми ставлення людини до свого життя, своєї країни.
Поряд з цим є цікаві твори, які охоплюють різноманітні теми і жанри. Наприклад, якісний сатиричний твір Болеслава Маляжа "Зігзаги білої смуги". Твір Аркадія Поважного "Голінка. Actadiurna" виглядає як уривок з історичного роману або повісті. Написаний дуже добре і читається з цікавістю, як усі історичні твори, засновані на фактичному матеріалі. Автор свідчить: громадянська війна - це розлам суспільства по душах людей.
Деякі твори мають відверто повчальний характер. Наприклад, твір Петра Гайворонського "Щеплення від аборту". Історія трохи сентиментальна і з "хепі енд", але написана цікаво. Також повчальною історією є твір Миколи Кульбовського "Не судилось". Героїнею історії є дівчина, яка не опиралась, коли її били і грабували в дитинстві, потім нею скористався "татусь", потім хлопець, якого вона не кохала, побоялась зізнатися у вагітності, заплуталась і, нарешті, втопилась від безвиході.
До повчальних можна віднести і радіоп'єси Валентини Паращич, в яких зачіпається важке життя вчительки.
Ніка Причара представила досить велику новелу "Честь мундира". Ноаела детективно - фантастична, написана трохи складно для читання, але, в цілому, цікаво.
Дуже шляхетно і грунтовно написане ессе Алли Мегель "Сходинки жіночого щастя. Цнота".
Ігор Старенький надав для альманаха маленькі повчальні психологічні етюди: "Прощання", "Світлячок", "Схід сонця".
В жанрі нарису написано твір Валентина Говоруна "Леонтій" про життя людини до Революції і після неї.
Твір Оксани Хорошевської "У добрі - життя вічне" написаний поетично. Це гімн життю, дуже позитивний.
Світлана Заря в творі "Бабье лето" з підкупаючою відвертістю написала про тонкі і непевні почуття кохання.
Бажаю усім авторам альманаху і його редакторові творчої наснаги!
Автор рецензії: Маргарита Шевернога
(джерело:
Zeitglas.io.ua)
Альманах розпочинається оповіданням Вікторії Білої «Склянка без дірки», що видається мені символічним, адже річ йдеться про склянку часу (!). Дуже сподобалось! Можливо, трохи наївне, але я люблю такі.
З великим зацікавленням прочитала «Дитя війни» Влада Наслунги. Упевнена, що це автобіографічне оповідання, адже такі подробиці неможливо вигадати. Зробила для себе декілька «відкриттів», наприклад, щодо навчання дітей у німецьких школах. Взагалі, надзвичайно пізнавальний твір. Звернула увагу на рядки: «Усі чекали закінчення війни. В місті з’явилось багато безногих або безруких молодих людей, деякі ... [ Показати всю рецензію ]
з них пиячили і билися, інші просили милостиню.
Повернулися євреї, відкрились перукарні, фотоательє, почали працювати магазини і лікарня». Посміхаюсь! Тут все: історія, політика, психологія, менталітет… Гадаю, коментувати не потрібно?..
Сподобалось оповіданнячко Олександри Кудріної «Впусти долю». Читається на одному диханні, без занудства і дидактики всього на двох сторінках розкриває характери героїв, їх прагнення, моральні принципи – цілий пласт життя. Одним словом – СВІЖО!
Дитячі вірші Людмили Уляницької дуже милі. Мені здається, що писати для дітей – неабиякий талант!
Сподобався стиль Валії Киян. Але мені не зовсім зрозуміла ідея твору. Останнє речення могло би бути філософським, але попередня розповідь, як на мене, не підводить читача до висновку і однозначного розуміння. Хоча, можливо, так і задумано?
Цікаве оповідання Світлани Андрієнко «Швачка». Забагато моралізаторства, але я сама так пишу. Мені теж кажуть часом: «Вигадки! В житті так не буває!» Але ж буває! Чи нам хочеться, щоби так було…
Сподобались вірші Володимира Комісарука, цікаво читати, але часом автор не дотримується розміру (н-д: «кохання жагою дощенту п’янкі»), це збиває з ритму, і від того поезія багато втрачає.
«Смачна» мова Віктора Гончарука (до речі, ми земляки – приємно познайомитись!), одне слово «поталалаю» чого варте!
Не можна не помітити прози Болеслава Маляжа. Чесно скажу: цікаво, але часом грубо. То не «мінус», звичайно, адже політична сатира вимагає прямоти (хай завуальованої), і написано «по-чоловічому»! От тільки не все буде зрозумілим наступному поколінню (наприклад, «Великий Сам настрибається по пеньках»)…
Вітаю рішення героїні Оксани Карачун: хай чоловік їде на заробітки. (Посміхаюсь). Нарешті! Сумно було читати, але кожне слово – правда…
Заворожила інтелектуальна поезія Ольги Смольницької, чуттєва лірика Тетяни Череп-Пероганич, Ірини Кулаковської, живописність віршів Ніни Стременної, мудрість Наталі Мазур, Галини Сердюкової, також гарні вірші у Неоніли Диб’як, Галини Майорової, Володимира Шеврона (Молодь рулить!), Віктора Охріменка (особливо сподобався «Іде собі жінка»). Юлія Диба – перспективна дівчинка.
Гарне оповідання Петра Гайворонського «Щеплення від аборту» (вдала назва!). Хепі-енд потішив мою жіночу душу, проте був зайвим…
Раджу прочитати також оповідання Миколи Кульбовського «Не судилося» – життєве, нова «Катерина», от тільки набагато, так би мовити, «соціальніше» і страшніше. А ще Ігоря Старенького і Олександра Апалькова. Перший – ще дуже юний і недосвідчений (але надзвичайно-незвичайний), другий – досвідчений аж занадто (жартую!), с простого походу по гриби зробив порівняльну характеристику двох культур, навіть двох світів. Градусь філософії зашкалює!
Про драматичні твори Валентини Паращич можна говорити годинами, це тема окремої рецензії. Дякую Вам, пані Валентино, за мудрість! Ковтнула одразу всі п’єси! Написано легко, цікаво, і теми піднімаєте актуальні. А що стосується школи – то взагалі мені близьке і рідне. Ходжу тепер, прислухаюсь до скрипу дверей…
Вибачте, будь ласка, кого не згадала. Може, вчитаюся ще, дочитаюсь…
З повагою до шановного товариства
Маргарита Шевернога (до речі, Шеверногої, Шевернозій, Шеверногу, Шеверногою, на Шевернозій))))'
Автор рецензії: Дем`янюк Марія
(джерело:
Кассіопея)
Хочу поділитися власними враженнями щодо альманаху. Мені було цікаво читати усі твори . Особливий інтерес викликала поезія. Традиційно цікавими є вірші Наталі Мазур та Наталі Данилюк. Ще мені сподобалися вірші Баганецької Відани,які є дуже образними. Справжню насолоду отримала від прочитання поезії Шевероноги Маргарити. Вірите, я таки мов побачила того хлопчика,про якого пише автор в поезії " Ти хочеш ? " та відчула смак солодких абрикосів...Дуже сподобався вірш Миргород-Ляшенко Світлани щодо емігрантів, щемно...Тепле враження від поезії Диб"як Неоніли. Також приємно вразила поезія Кулаковської ... [ Показати всю рецензію ]
Ірини гарними образами і філософськими роздумами. Дуже цікаві образи у вірщах Галини Майорової :"Золоченная грива клена", "луж сияющих блюдца" тощо... Загалом, твори , як на мене, на гідному рівні. Альманах цікаво читати і є чому навчатися у авторів. Тому усім щиро дякую.
В альманасі представлено поетичні й прозові твори Марії Гончаренко, Володимира Ушкала, Ольги Смольницької, Олександра Апалькова, Світлани Андрієнко, Володимира Комісарука, Оксани Карачун, Петра Гайворонського, Олександра Боклага, Любові Цай та ін.
Рідкісне ім’я авторки – Валія – привернуло до себе мою увагу, я одним з перших прочитала її конкурсне оповідання «Жінка». І хоча в своїх оглядах я жодним словом не згадала його, це зовсім не означає, що оповідання було мені нецікаве, не варте моєї уваги. Зовсім ні. Якщо вже я тут згадала про конкурсне оповідання Валії, то скажу, що воно мені видалося цікавим насамперед тим, що авторка не просто списує день своєї героїні, а намагається намалювати її глибокий психологічний портрет. Простує жіночка вулицями міста додому і не просто дивиться у вікно маршрутки чи по сторонах, коли йде вулицею, не помічаючи ... [ Показати всю рецензію ]
круг себе нічого – вона бачить весь світ, що проноситься поруч. Безтурботні діти, веселі студенти, водій маршрутки, дерева, листя, вітер – це все вона помічає, про все замислюється, аналізує. «Шукай хороше!» – це той лозунг, що його можна було б порадити багатьом взяти до уваги. «Йшла тротуаром, глянула під ноги, асфальт був густо розмальований крейдою, діти гралися. Дивилася на щиро намальовані: сонце, автомобіль, принцесу, русалку, рибу», – виявляється, навколо нас вирує життя, і воно може дати імпульс до того, щоб знайти в своїй душі щось тепле, добре, плекати його й ростити. Є, звичайно, місця, що вимагають коригування, але то не є принциповим для оповідання «Жінка» і зрештою, не впливає на достойну оцінку. Приміром, тут: «Підійшла маршрутка. Водій, користуючись дощем, набив автобус "під саму зав’язку"». Мабуть, правильніше було б «користуючись дощем» змінити на «зважаючи на дощ». Отже, Валії Киян властива спостережливість, і це дуже добре, бо кожна мить життя навколо нас – якщо на нього дивитися широко розплющеними, небайдужими очима – дарує нам цікаві сюжети, картинки, думки. Саме такі спостереження стають сюжетами оповідань Валії Киян. Оповідання «Пройти підземний перехід» – саме з таких. Окрім пунктуаційних помилок (їх чимало), інших значних зауважень щодо стилістики немає. Однак оповідання видалося мені задовгим, трохи нуднуватим. Саму картинку знайдено вдало, а от «убгати» цей сюжет можна було б, ущільнити його. Я все чекала якоїсь несподіваної розв’язки з бабусею чи її онукою, яка б виправдала це сподівання. Якщо ж такого, волею авторки, не сталося, то, хотілося б скоротити цю замальовку. Знаю, що тепер звертатиму увагу на твори Валії Киян. Щиро зичу їй нових ідей, успіхів у творчості.
Автор рецензії: Тетяна Череп-Пероганич
(джерело:
Кассіопея)
Осіння «Скіфія» вкотре підтвердила те, якими щедрими на поетичне слово можуть бути українці. Завдяки цьому випуску відкрила для себе прекрасну поетесу, землячку Ірину Кулаковську з Чернігова. Ще один автор, теж, до речі з Чернігівщини, Віктор Охріменко вразив живим, реалістичним, десь навіть жартівливим поглядом митця на здавалося б такі банальні повсякденні речі,які відбуваються у житті кожного з нас. Відмічу й те, що багато авторів, винесли на сторінки альманаху важливі соціальні питання, і це добре. Бо письменницьке перо - воно ж завжди на вістрі часу. Маю на увазі Миколу Кульбовського «Не судилось», ... [ Показати всю рецензію ]
Аллу Мегель «Сходинки жіночого щастя. Цнота», Ольга Грібова «Пам'яті сусіда», Петро Гайворонський «Щеплення від аборту» тощо. ...Щоб щось справді добре зробити для України, потрібно навчитися щиро любити її в собі, не на словах, на конкретних справах. Кожному, хто живе на цій землі. І тоді нас поважатимуть, і тоді нам не потрібні будуть майдани, і тоді й інші, поруч з нами матимуть за честь писати, розмовляти, думати саме українською.Добра всім!
Автор рецензії: Кулаковська Ірина
(джерело:
Кассіопея)
Нарешті знайшла час, щоб дочитати альманах. Враження загалом позитивне. Так, твори там різні: сильніші, слабші, недопрацьовані і навіть такі, які б варто було залишити в шухляді і не виставляти на широкий загал. Але серед них немало дійсно вартісних. Оригінальною образністю, метафоричністю, нестандартністю думок, вмінням побачити незвичне в буденних речах сподобалися вірші Гончаренко Марії, Смольницької Ольги, Баганецької Відани, Диб'як Неоніли. Приваблюють легкістю, позитивом поезії Майорової Галини. Вирізняються мелодійністю, ліричністю добірки Шеверноги Маргарити, Данилюк Наталії, Кравчук Наталії, ... [ Показати всю рецензію ]
Чорногорець Тетяни. Приємно було ознайомитися з творами моїх земляків: Людмили Ульяницької, Олени Мамчич, Тетяни Пероганич-Череп. А мовні шаради Любові Цай стали чудовою зарядкою для розуму. А от доробок Валентина Боровського-Клюєва справив гнітюче враження. Стільки там злості, гніву, ненависті, що, задається, відчуваєш це все фізично і згинаєшся під цим усім. Взагалі громадянська лірика - досить складний жанр, і пан Валентин, мабуть, його ще не опанував. Звичайно, поета, як і будь-яку людину, хвилює те, що відбувається з його країною, він переживає за долю народу, за майбутні покоління тощо. І писати про свої почуття і тривоги можна і потрібно, тільки слід це робити мовою поезії. Ну не місце в художньому творі таким висловлюванням, як "нехай вони луснуть по саму простату", " на моїй землі звили кубло московські вишкребки, пігмеї", "мова заброд", "уже пора давати здачу у рило знахабнілим свиням". Так, українська історія має немало печальних сторінок, але це не дає права ображати інші народи. Патріотичні вірші - це насамперед вірші, поезія, а не так-сяк заримовані звинувачення, заклики, прокльони і протести. Для випускання пари, вихлюпування невдоволення є щоденник. Або, якщо вже написалися такі вірші, краще зберігати їх у шухляді, для особистого користування. Не можна з таким негативом іти до читача. Нічого, крім агресії і ще більшого негативу це не спричинить. А де ж тоді те добре і вічне, яке має сіяти поезія? З прозових творів із задоволенням читала оповідання Болеслава Маляжа "Зигзаги білої смуги", Коміної Валентини "Последнее письмо". Дотепними є розмірковування Олександра Боклага "Імена". Так і уявила собі колоритного українського дядька, який щойно впорав кварту горілки й півпоросяти і просторікує на різні теми. Хоча, як на мене, слід цей твір трохи скоротити, бо під кінець якось думка розпливається, втрачається суть. А також слід звернути увагу, де використовувати слова "відношення", а де "стосунки", де "зустрічається", а де "трапляється". Та і фраза "напої вимагають закуски" якось ріже слух. Можливо, краще "потребують" ? З інтересом прочитала п'єси Валентини Паращич. Але над ними ще б варто попрацювати. Зокрема, дуже великі за обсягом репліки, якими обмінюються персонажі. Майже кожна з них - об'ємний монолог. В реальному житті ми ж не спілкуємося такими довжелезними фразами. Читати в книзі це можна, а от сприймати на слух, зі сцени чи з радіоефіру (якщо це радіоп'єса) буде складнувато. Вітаю всіх зі святами. Бажаю натхнення і нових ідей та нових звершень.
РЕЦЕНЗИЯ НА ПУБЛИКАЦИЮ ЮРИЯ КУКУРЕКИНА «ОПРОВЕРЖЕНИЕ ПОСТУЛАТА» в альманахе «СКИФИЯ- ОСЕНЬ», 2013.
Читая произведение Юрия Кукурекина «Опровержение постулата» о Второй мировой войне, выясняется, что для разгрома неприятеля Советская Армия предприняла много усилий. При этом, определилась моральная стойкость народа в безнадежных(казалось - бы)условиях. Но, история засвидетельствовала тот факт, что, поистине судьбоносные испытания вроде – бы, простых людей, показали на деле их величие, которые –то и отстояли свою независимость. Размышления. Западная демократия – это брэнд «внешнего» пользования ... [ Показати всю рецензію ]
для доминирования на мировой арене. Социализм породил развитую, сложную идеологию, составляющую составной хребет социалистической цивилизации. Это учение лежит в основе идеологии точно так же как Ветхий и Новый заветы, составляющие фундамент христианской цивилизации. По своей глубинной сути эксперимент в России ещё более страшный и экстравагантный, нежели фашистский в Германии. Видите- ли, можно, дескать, «пришпорив клячу-историю», догнать и перегнать развитые страны мира!(?). А вот простая женщина, - Евдокия Фёдоровна Долгополова, окончив акушерскую школу, была направлена в Краснодон и сразу стала незаменимой в хирургии, при этом, - с маленьким ребёнком. Ей присвоили звание офицера медслужбы с работой в военном госпитале. Проявив при этом не что иное, как самоотверженность – психологическое, социальное и моральное качества личности, которые выражаются в способности к подчинению своих интересов и жертвованию ими для блага других, для своей Родины…. Юрий Васильевич Кукурекин сумел глубоко выразить свою мысль – отсюда, глядя на «сегодня» нашей жизни, можно осознать, как нужно трудиться во имя Родины, отдавая свою жизнь в борьбе за свободу и независимость не только себя, но и своей малой Родины – Луганщины! Сколько бы и чего – бы не рассказывали за казённый счет(или ещё чей) современные «руководители» на Евромайдане, историю забывать никому не следует! И действительно, вынесшие, испытавшие на своих плечах, все тяготы войны, а также оставшиеся лежать в сырой земле, будут напоминать нам об ужасах этой войны, любых других агрессивных проявлений. А нас опять взывают к «борьбе», и опять жертвуя чужими жизнями. Процветание любого общества есть справедливость, которая должна быть заложена в экономическую систему. Человек – существо, которое нуждается в мотивации труда. Труд – это тяжёлая вещь, он должен быть выгоден человеку. А людям отдавших жизнь за лучшее своим поколениям во истину «ЧЕСТЬ И ХВАЛА!»
Ушкал В.И.
Автор рецензії: Дарина Загурська
(джерело:
Кассіопея)
Приємно вразили п`єси Валентини Паращич. Саме життя нашої провінціальної школи... А провінція - це нині синонім України, як держави... Добре вражжає і О.Боклаг напівжартом (щось новітнє) ІМЕНА... Все збігається із ситуативною реалією сьогодення... Знову ж, в Україні мало читають книг... Ось - відбиток сумної статистики - книжкові витрати українця на рік - 28 гривень... Порівняно - (німак витрачає 1400, а кореєць - 1100 ). Тож, знову закликаю - купуйте альманах "СКІФІЯ"! Даруйте його друзям, знайомим, а ще краще - бібліотекам. Адже статус книги - це передусім статус її вжитку!!!
