Альманах розпочинається оповіданням Вікторії Білої «Склянка без дірки», що видається мені символічним, адже річ йдеться про склянку часу (!). Дуже сподобалось! Можливо, трохи наївне, але я люблю такі.
З великим зацікавленням прочитала «Дитя війни» Влада Наслунги. Упевнена, що це автобіографічне оповідання, адже такі подробиці неможливо вигадати. Зробила для себе декілька «відкриттів», наприклад, щодо навчання дітей у німецьких школах. Взагалі, надзвичайно пізнавальний твір. Звернула увагу на рядки: «Усі чекали закінчення війни. В місті з’явилось багато безногих або безруких молодих людей, деякі з них пиячили і билися, інші просили милостиню.
Повернулися євреї, відкрились перукарні, фотоательє, почали працювати магазини і лікарня». Посміхаюсь! Тут все: історія, політика, психологія, менталітет… Гадаю, коментувати не потрібно?..
Сподобалось оповіданнячко Олександри Кудріної «Впусти долю». Читається на одному диханні, без занудства і дидактики всього на двох сторінках розкриває характери героїв, їх прагнення, моральні принципи – цілий пласт життя. Одним словом – СВІЖО!
Дитячі вірші Людмили Уляницької дуже милі. Мені здається, що писати для дітей – неабиякий талант!
Сподобався стиль Валії Киян. Але мені не зовсім зрозуміла ідея твору. Останнє речення могло би бути філософським, але попередня розповідь, як на мене, не підводить читача до висновку і однозначного розуміння. Хоча, можливо, так і задумано?
Цікаве оповідання Світлани Андрієнко «Швачка». Забагато моралізаторства, але я сама так пишу. Мені теж кажуть часом: «Вигадки! В житті так не буває!» Але ж буває! Чи нам хочеться, щоби так було…
Сподобались вірші Володимира Комісарука, цікаво читати, але часом автор не дотримується розміру (н-д: «кохання жагою дощенту п’янкі»), це збиває з ритму, і від того поезія багато втрачає.
«Смачна» мова Віктора Гончарука (до речі, ми земляки – приємно познайомитись!), одне слово «поталалаю» чого варте!
Не можна не помітити прози Болеслава Маляжа. Чесно скажу: цікаво, але часом грубо. То не «мінус», звичайно, адже політична сатира вимагає прямоти (хай завуальованої), і написано «по-чоловічому»! От тільки не все буде зрозумілим наступному поколінню (наприклад, «Великий Сам настрибається по пеньках»)…
Вітаю рішення героїні Оксани Карачун: хай чоловік їде на заробітки. (Посміхаюсь). Нарешті! Сумно було читати, але кожне слово – правда…
Заворожила інтелектуальна поезія Ольги Смольницької, чуттєва лірика Тетяни Череп-Пероганич, Ірини Кулаковської, живописність віршів Ніни Стременної, мудрість Наталі Мазур, Галини Сердюкової, також гарні вірші у Неоніли Диб’як, Галини Майорової, Володимира Шеврона (Молодь рулить!), Віктора Охріменка (особливо сподобався «Іде собі жінка»). Юлія Диба – перспективна дівчинка.
Гарне оповідання Петра Гайворонського «Щеплення від аборту» (вдала назва!). Хепі-енд потішив мою жіночу душу, проте був зайвим…
Раджу прочитати також оповідання Миколи Кульбовського «Не судилося» – життєве, нова «Катерина», от тільки набагато, так би мовити, «соціальніше» і страшніше. А ще Ігоря Старенького і Олександра Апалькова. Перший – ще дуже юний і недосвідчений (але надзвичайно-незвичайний), другий – досвідчений аж занадто (жартую!), с простого походу по гриби зробив порівняльну характеристику двох культур, навіть двох світів. Градусь філософії зашкалює!
Про драматичні твори Валентини Паращич можна говорити годинами, це тема окремої рецензії. Дякую Вам, пані Валентино, за мудрість! Ковтнула одразу всі п’єси! Написано легко, цікаво, і теми піднімаєте актуальні. А що стосується школи – то взагалі мені близьке і рідне. Ходжу тепер, прислухаюсь до скрипу дверей…
Вибачте, будь ласка, кого не згадала. Може, вчитаюся ще, дочитаюсь…
З повагою до шановного товариства
Маргарита Шевернога (до речі, Шеверногої, Шевернозій, Шеверногу, Шеверногою, на Шевернозій))))'

Тема окремої рецензії.