Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних. www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Найцікавіше у цій збірці, певне те, як в ній все сходиться-перетинається-перегукується. Симетрично, точно, вивірено. Але не в тому розумінні, що застигло чи передбачувано. А в тому, як у природі: з її колообігами та взаємозалежностями — непомітними, але відніми щось, і все зникне. Це те, що бачиш із певної відстані, коли помічаєш, що все складається. І незрозуміло «чи то дракон всередині нас // чи то ми верхи на нім».
«У «Полюванні на тишу» Юлія Мусаковська ловить свого читача на голос, який виловлює із усього цього довколишнього галасу і веде за собою, підбираючи слова, як хлібні крихти, щоб знайти дорогу до себе. Ловіть її на слові, доки воно підійшло так близько, доки воно довірилося вам, доки тиша не вполювала його…», — каже про збірку Галина Крук.
Василь Махно про вірші збірки сказав «…у своїй серцевині вони — метафізичні, а їхня конкретика і реальність розмиті до тої міри, на яку може собі дозволити сучасний поет, зберігаючи свій голос і мовчання у амфорах силабо-тоніки».
Дим підіймає скуйовджену голову з димаря.
В хаті напалено. Містечко гризуть холоди.
Голос твій у снігах заблукав і застряг,
каже мені: вставай та йди -
але не каже куди.
Каже мені – серед цієї сліпучої білизни
серед цієї вічної мерзлоти
ти – мій надійний орієнтир, а з ним
пункт мого призначення – це також ти.
І хто б тебе не заманив у сильце,
хто б тебе не прийняв під своє крило,
тінь моя нагадає тобі про це,
падаючи грудьми на віконне скло.
Шиба холодна, як розпач.
Пальці торкаються хмар -
клавіш на відстані витягнутої руки.
Голос твій білий тягнеться у димар,
ніби ... [ Показати весь уривок ]
дим,
який рухається навпаки.
* * *
хороша дівчинка зіниця ока
шкільна сумка повна ненависті
вибитий зуб довга дорога додому
блаженний спокій
ніхто не зізнається
хто розбив годинник загнав у кам’яний мішок
криву посмішку до неба пришив
блаженні ті що не знають і ті що
не хочуть знати
бо вони довше житимуть
ні кажу тобі ані слова про це ні
слова мертва пташко ні єдиного звуку
погані дівчатка цілуються у провулку
хороші варяться в домашньому казані
шкіру пір’я чищу чищу
буде чиста чиста чиста
шкіру кину на горище
і забуду ненавмисне
чорному тут немає місця бо тільки біле
чи сіре приживається ні то буде червоне
оббіловане тільки б не чорне збігло
з плити молоко з вікон
розсипались ворони
хороша дівчинка тихо визбируй сочевицю з волосся
вписуй імена в розграфлені листки альбомні
зрощені на переніссі іржаві брови осені
ледве здригнуться
коли ти вистріляєш усю обойму
глиняні ноги вузька ущелина в дзеркалі
смак вогню холодно снігом забите горло
хороша дівчинка помилилась і лезом здерла
вимила руки
і вийшла із тіла гордо
* * *
ти що залишив місто
конати позаду себе
не озирнувшись ні разу і не озвавшись
голови що ти цілував
лежать збиті з тендітних стебел
тож не проповідуй мені
виваженість і розважливість
don’t bullshit me
тобі його бракуватиме якщо чесно
розгалужень твого хребта на його вогких стінах
насправді ми – те
що намагаємося собі довести
ми – те від чого нас немилосердно клинить
ось ідуть вони розпущені і розпещені
під їхніми п’ятами схололі вуглини бруку
місто згори
мов кольорове різдвяне печиво
дай мені руку мовчу тобі в серце
тільки дай мені руку
місто паломників і пам’ятників не злопам’ятне
полюбило і кинуло
забуло і вбило
діли мої слова на два
ти що нарешті став ним
на чотири
на всі двісті вісім кісточок мого тіла
за спиною
тінь твоя переростає в темінь
лінія життя на долоні зламана
ніби щогла
я хочу зазирнути ще тільки раз у тебе
дай мені востаннє порізатись
об твій погляд
