Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних. www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Книжка
"Склянка Часу*Zeitglas", №73 : Літературно-мистецький журнал
У цьомуномері опубляковано прозу, поезії, есеї та критичні нариси 39 авторів з України, Росії, Німеччини, Канади, США, Ізраїлю.
Більш розлого на сайті:
http://zeitglas.io.ua/s1189756/
Та ні, не тільки на книги. Культурна програма була багатою: презентації нових видань, проектів, зустрічі з авторами, дискусії, лекції, публічні інтерв'ю, читання й театральні перформенси. Найвідоміші українські письменники ходили залами, представляли свої книги й роздавали автографи.
Про те, як відбувся цьогорічний "Книжковий Арсенал", запитаємо в багаторазового учасника цього фестивалю, головного редактора журналу "Склянка Часу" і видавництва з такою ж назвою Олександра Апалькова.
- Вражений неймовірним інтересом людей до книги. Особливо в суботу, до вечора не можна було вийти з Арсеналу, ... [ Показати всю рецензію ]
черга закінчувалася десь аж за рогом. Засмучує те, що зменшилося число учасників цього міжнародного фестивалю - бу-ло близько трьохсот, а цьогоріч ледь за сто. У минулі роки були видавництва з Поль-щі, Білорусії, тепер - лише українські.
Дивно, що одна з найбільших областей - Черкаська - була представлена лише "Склянкою Часу". Але приємно, що Канів втирає носа іншим.
Інтерес до "Склянки Часу" значно виріс, підходили й цікавилися ті, хто вже є нашими авторами, і ті, хто, можливо, стане.
- Дорого коштує участь у такому фестивалі?
- Стати учасником накладно. Інша справа для періодичних видань. Тоді ви можете виступити інформаційним спонсором, як, наприклад, журнал "Склянка Часу". З журналів, окрім нашого, було лише два: російськомовна "Радуга" і "Шо". Шкода, що журнали зникають як культурне явище…
Але є привід для оптимізму: Україна живе, інтерес до книги зростає!
Склянка Часу*Zeitglas на фестивалі «КНИЖКОВИЙ АРСЕНАЛ»
Міжнародний журнал та видавництво "Склянка Часу*Zeitglas" взяв участь як МЕДІА-ПАРТНЕР у V-му МІЖНАРОДНМУ ФЕСТИВАЛІ «КНИЖКОВИЙ АРСЕНАЛ»,
який відбувся у КИЄВІ із 22 по 26 квітня 2015 року.
У рамках форуму відзначилося 20-ліття міжнародного літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas", представлено творчій колектив журналу, книги наших авторів та презентовано 12-й випуск "Антології сучасної новелістики та лірики України".
22 квітня, напередодні Всесвітнього дня книги і авторського права, у Мистецькому Арсеналі розпочав ... [ Показати всю рецензію ]
свою роботу п’ятий, ювілейний міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» — найбільша подія в Україні, що об’єднує літературу та мистецтво.
Книжкова виставка-ярмарок за участю 150 провідних видавництв та міжнародних, культурних партнерів; широкий вибір художньої, дитячої, non-fiction і мистецької літератури
Такий значний український регіон, як Черкащина, було представлено лише одним видавництвом - "СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS"
П’ятий книжковий фестиваль і ярмарок «Книжковий Арсенал» (22–26 квітня) хоч і не став рекордним за основними показниками, як, наприклад, число учасників чи кількість проданих книг, проте здивував. Найперше – довгою чергою тих, хто не пожалкував кілька червінців, щоб подивитися на… книги. Та ні, не тільки на книги. Культурна програма була багатою: презентації нових видань, проектів, зустрічі з авторами, дискусії, лекції, публічні інтерв’ю, читання і театральні перформанси. Найвідоміші українські письменники ходили залами, представляли свої книги і роздавали автографи.
Про те, як відбувся цьогорічний ... [ Показати всю рецензію ]
«Книжковий Арсенал» запитаємо у багаторазового учасника цього фестивалю, головного редактора журналу «Склянка Часу» і видавництва з такою ж назвою Олександра Апалькова.
– Вражений неймовірним інтересом людей до книги. Особливо в суботу, до вечора не можна було вийти з Арсеналу, черга закінчувалася десь аж за рогом. Засмучує те, що зменшилося число учасників цього міжнародного фестивалю – було близько трьохсот, а цьогоріч ледь за сто. В минулі роки були видавництва з Польщі, Білорусії, тепер – лише українські.
Дивно, що одна з найбільших областей – Черкаська – була представлена лише «Склянкою Часу». Але приємно, що Канів втирає носа іншим.
Інтерес до «Склянки Часу» значно виріс, підходили і цікавилися ті, хто вже є нашими авторами і ті, хто, можливо, стане.
– Дорого коштує участь у такому фестивалі?
– Стати учасником накладно. Інша справа для періодичних видань. Тоді ви можете виступити інформаційним спонсором, як, наприклад, журнал «Склянка Часу». З журналів, окрім нашого, було ще лише два: російськомовна «Радуга» і «Шо». Шкода, що журнали зникають, як культурне явище…
Але є привід для оптимізму: Україна живе, інтерес до книги зростає!
Автор рецензії: Волков Олександр
(джерело:
Zeitglas.io.ua)
Передо мной журнал девятнадцатилетней давности, № 4-5 за 1996 год. Он исполнен в черно-белом цвете. Но уже трехъязычный. На пятой странице, как девиз, цитата из Шиллера: «Писатель для одной лишь нации – слишком убогий идеал». Содержание достойное. Рядом с поэтами современными – мэтры. Марина Цветаева, Райнер Мария Рильке. Из прозы – философские размышления Григория Померанца и, не в похвальбу будь сказано, прекрасная повесть Александра Апалькова «В чужом пиру похмелье». Ко всякому тексту приложена художественная заставка, порой незамысловатая, но всегда исполненная со вкусом. Любопытная деталь ... [ Показати всю рецензію ]
– авторы представлены не фотографиями, а портретами, ясно, что сделанными с фотографии, но так ловко, что создается впечатление, будто поэты и писатели позировали художнику в мастерской.
Журнал по своей сути демократический, открытый для всех. В одном номере можно встретить и классика и робкого новичка, делающего первые шаги в литературе. Здесь нет правила, присущего некоторым периодическим изданиям – «вход только для гениев». Или – «исключительно для своих проверенных авторов», круг которых ограничен и обнесен колючей проволокой.
В журнале равными правами наделены три языка – русский, украинский, немецкий.
Александр Апальков накопил огромный жизненный опыт, необходимый для писателя, обладает упорством и талантом, которые позволяют этот опыт трансформировать в достойные повести и романы, порой эпатажные, но неизменно любимые читателем.
Подозреваю, что создать подобный журнал и успешно его редактировать на протяжении двадцати лет чертовски трудно. Нужно придумать название, как кораблю. Как назовешь, так и поплывет. Сочинить и расположить рубрики. Обеспечить перевод. Но главное – это все-таки умение притягивать творческие силы, быть эдаким интеллектуальным магнитом, к которому устремляются поэты и писатели, публицисты, философы и художники с разных городов и весей, со всего огромного пространства в совершенно не столичный город Канев.
И здесь хочется заострить внимание не на юбилейной дате журнала, а на том историческом отрезке, на который выпала двадцатилетняя жизнь «Склянки часу». Время было непростое. Тиражи толстых литературно-художественных журналов стремительно падали. Объемы съеживались, как шагреневая кожа. Полиграфические достоинства бледнели. Редакционные коллегии едва сводили концы с концами.
В эти же годы «Склянка часу», вопреки трудностям-испытаниям, делалась все привлекательней, обрела стильную обложку, налилась многоцветьем. На ее страницах появились великолепные иллюстрации талантливых художников.
20-летие журналу есть с чем встречать, а участникам процесса и читателям можно уверенно смотреть в будущее...'
