Вікторія Гранецька : Щасливий : Роман на основі реальних подій : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Володимир Півень (джерело: Сторінка автора facebook)

(Гранецька В. Щасливий: роман. – Вікторія Гранецька. – К.: Нора-Друк, 2015. – 296 с. Читацький клуб).

Життя – то розмаїта дзиґа, крутіж якої захоплює всіх нас; літературно-художнє його відображення – знак-символ як пропозиція індивідуально-особистісного сприймання та інтерпретації. Роман «Щасливий» Вікторії Гранецької є одним з таких семіотичних витворів, що пронизливо, щемно-болюче репрезентують правду життя в її вражаючій оголеності й динамічному розвиткові.

Вісь значеннєвої дзиґи твору, адресованого здебільшого юнацькій аудиторії, – в генотекстовому імперативі БУТИ, А НЕ ВДАВАТИ…Із цього ... [ Показати всю рецензію ] погляду, це – Славень Справжності та Материнському Життєдайному Началу.

Складники композиції як синкретичної єдності форми і змісту мають п’ять (або більше) взаємопов’язаних елементів.

1. Становлення світоглядних, етноментальних та морально-етичних засад героїв – українки Олесі та азербайджанця Юсіфа. Їх звела Доля – Богиня, яка не знає кордонів, упереджень щодо національно-культурних розбіжностей, осуду й зневаги оточення. Автор слушно зауважує рудименти дикунства, що рясніють у юрбах будь-яких народів – неприйняття «чужої інакшості»: не такий, як ми – не гідний поваги.

Вартими уваги є описи сновидінь як знаково-символічних візій – на застереження, попередження, поради-настанови щодо подальших кроків людини на життєвім шляху. Десь, певно, у просторі душі кожного з нас є чутливий приймач сигналів від всюдисущого Універсуму, якого різні народи відповідно до традицій іменують по-своєму, та сутність всемогутнього Володаря життя і смерті від цього залишається незмінною. Може, ті сигнали ми й іменуємо сновидіннями?

2. Історія розвитку дошлюбних і подружніх взаємин героїв. Вони «чекали» на зустріч… і тому «впізнали» одне одного. Обидва – неординарні в своєму оточенні, дещо дивні, однак віриться, що – «списані з натури». Нам так бракує подібної «дивності»! – навколо маси сіро-ординарних…

Показова риса закоханих назавжди: вони мають звичку освідчуватись у почуттях різними мовами світу.

Надзвичайна чутливість Олесі, що «призначена» бути Матір’ю: вона «навдивовижу тонко могла відчувати енергетику місць».

Героїня – про мотивацію захоплення чоловіками: «…ми, жінки, закохуємось не в чоловіків, а в їхні вчинки».

3. Надзусилля подружжя в боротьбі за життя дитини, що має вроджену патологію через спадковість та недогляд лікарів. Автор доводить, що справжні батьки заради збереження життя своєї дитини здатні робити не тільки можливе, а й неможливе.

Неабияка обізнаність (на рівні фахової компетенції) автора в медичній термінології, особливостях жіночого організму під час вагітності, пологів і після… додає достовірності сприйманим смислам тексту. І, як не дивно, активна присутність тих термінів і професіоналізмів не обтяжує читача завдяки їх органічній «вписаності» в текст.

Ефективно «працює» на образ Олесі як Матері авторське зауваження-припущення, що Мона Ліза, увічнена Леонардо да Вінчі, була при надії.

Жінка, що носить в собі нове життя, має особливу привабливість, та не кожна, на жаль, є гідною наймення МАТІР.

4. Авторська інтерпретація концепту «Любов», що тримає в людях власне ЛЮДЯНІСТЬ. Багатозначне поняття Любові тут перебуває в тісному зв’язку з Мораллю. У тому числі і – лікарською.

Жорстко, конкретно і безкомпромісно автор актуалізує проблему лікарської етики: незбагненно потужний інстинкт материнства як ідеальне життєдайне Начало стикається з прагматизмом медика як ремісника. Істина в цьому конфлікті, певно, десь посередині… Та читацькі симпатії, поза сумнівом, на боці героїні. Світ медичного ремісництва, поєднаний з дрібнодушним споживацтвом, частково реабілітує образ людяної, гуманно-розважливої, досвідченої лікарки Наталі Федорівни.

Одвіку критерієм людяності було і є ставлення до «братів наших менших»: в романі з особливою теплотою змальована зворушлива опіка Юсіфа над собаками-безхатченками.

5. Умовність назв віровчень, ствердження віри у Вище Начало (Бога / Богів), і зрештою – право вільного вибору конфесійної приналежності. Цілком доречною і доцільною є ідея толерантності до представників різних віросповідань – православних, католиків, мусульман, юдеїв, рідновірів та інших, що виходить із визнання провідної ролі надконфесійного Абсолюту, що тримає Всесвіт, де кожна душа є його живою клітиною. Відтак виправданими є роз’яснення природи різних світоглядних засад та їх сучасних модифікацій, що допоможуть юному читачеві позбавитись стереотипних уявлень про тих, хто живе, наприклад, за законами шаріату. Кожний із наведених складників-елементів має філософські, етнокультурні, геополітичні, психологічні та інші супровідно-конотаційні додатки.

У романі переконливо доведено, що критичною точкою в особистих випробувальних взаєминах подружжя є спільний клопіт, відповідальність, долання неможливого у справі лікування їхньої дитини.

Зворушливо образно схарактеризовано людей – а їх нині – безліч, здатних безкорисливо допомогти іншим – «янголи без крил». Не залишать байдужими й такі «смачні» зауваження: справжня жінка-матір зазвичай пахне «молоком і ваніллю».

Загалом же хочеться, щоб українські читачі почули авторове волання: люди, не будьте байдужими до чужого горя, не відсторонюйтеся від тих, хто потребує вашої допомоги «тут і зараз», але під тягарем зневіри дивиться на світ очима надії-безнадії й нічого вже не просить, сподіваючись лише на Божу ласку – плекайте в собі Людину!

А коли приходить час випробувань, нікому не відсидітись у «хаті з краю»: у фіналі роману україномовний азербайджанець Юсіф наприкінці 2013-го від’їжджає до Києва на Майдан.

Тож маємо роман «Щасливий» (за ім’ям врятованого сина – Саїд), що можна віднести до творів знакових, обов’язкових для прочитання всім, хто небайдужий до проблеми Справжності у світі, що рясніє сурогатністю.

28.12.2015

Володимир ПІВЕНЬ,

доцент кафедри української мови та літератури Донбаського державного педагогічного університету

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Віталій Квітка (джерело: Сторінка автора facebook)

Дуже вродливий роман, насправді. У принципі, традиційний для письменниці. Одразу – зріла річ, зріла оповідь, зріла проблема і зріле ж її вирішення. У чомусь роман продовжує традиції «Мантри». Легкість оповіді, можливо. Впевнена легкість, впевнена безпосередність.

А тепер про те, що суттєво відрізняє «Щасливий» і від решти творів авторки, і від решти творів літератури в Україні. Можна сказати, автор вийшов за межі звичного для себе кола – рятувати індивідуума, головного героя, його коханого тощо. Цінність окремо взятого індивідуума вже починає маліти перед цінністю життя як такого, – це плюс ... [ Показати всю рецензію ] для автора, який попри холоднечу інтелекту в попередніх двох романах нерідко ставав на бік чистої рефлексії – якщо між рефлексією і віталізмом доводилося раптом вибирати... Хоча, як не дивно – твір то якраз і є про вдалу спробу порятунку немовляти.

Але це уже не просто «спасти рядового Раяна». Спасти Саїда означає спасти все – цю землю, цю історію, цю мову, цю культуру, цю цивілізацію. Якщо Саїд помре, то помре не просто головний герой, в могилу зійде не просто людина, пощезне не просто сподівання, розквітне не просто безнадія – розквітне щось більше. Воцариться абсолютне зло. Я так розумію зусилля Олесі і її чоловіка.

Звичайно, в романі, як завжди, дуже багато кон'юнктури – є намагання примирити народи, поставити на місце лікарів і просто сподобатися багато кому, від президента до простої домогосподарки, для якої і на тему якої, здавалося б, усе це і написане. Є, мабуть, елементи й суто жіночого погляду на життя. Достатньо дешево виглядає протиставлення зросійщеного приставаки до вагітної і росіянки лікарки-аристократки. Зрозуміло, чого прагла автор – і тому що це надто плоско і зрозуміло, можливо, саме в такому виконанні той дискурс і зайвий, – тим більше, що він поточний, і не про російсько-українське протистояння роман, хоч і дії його відбуваються на тлі саме цього протистояння.

Але через глобалізм отого порятунку отого хлопчика – трагедія Саїда надто космічна, щоб бачити її якось менше – присягаюся: ми маємо справу не просто з твором на тему, не просто з твором з жанру і для жанру – ми маємо справу з епічним зусиллям автора, а відтак і твір можемо рахувати як перший воістину епічний роман у ХХІ сторіччі, звичайно, український.

Ішов автор до епосу? Розумів він, що це вже Одіссей, Ахіллес тощо? – не думаю, від початку. Але, припускаю, з якоїсь миті, можливо, між рядків, у нічних мареннях – автор збагнув, що задум перевищує чистий сюжет дитячого порятунку. Не тому, що діти – то все. Для багатьох вони – не все. Не тому, що трагедія україно-азербайджанської родини перетворюється на наших очах на національну і навіть на глобальну трагедію. Навіть не тому, що з роману ми насправді дізнаємося про набагато більше речей, ніж нам, як читачам саме цього роману, слід було б знати. Ні. Я думаю, справа у почуттях. Вкладених у боротьбу за це життя – життя з життя завдяки перу і серцю Гранецької сприснуло в літературу – і поцьобічне страждання забриніло стражданням потобічним (не плутати з потойбічним). І це велике почуття. Його потрібно пережити. Уже читачу.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Наталя Шевченко (джерело: Сторінка автора facebook)

Бувають книги-емпати. Книги, які точно знають, що ти відчуваєш. Вони ведуть тебе крізь лабіринти болю до світла і очищення. І, що найголовніше – вони уміють слухати і чути. Книга ніколи не скаже тобі «Та скільки ж можна!» - якщо ти плачеш. Не буде повторювати «Візьми себе в руки, негайно опануй себе, думаєш, тобі зараз найгірше?!». Книга точно знає, що так, найгірше – бо це твій біль, і вона вміє зцілювати навіть, здавалося б, незагойні рани.
Хороші книги приходять до нас різними шляхами, але ніколи – випадково. Марк Алданов стверджував, що випадок – це псевдо Бога, коли Він воліє не вказувати ... [ Показати всю рецензію ] справжнє ім’я. Роман Вікторії Гранецької «Щасливий» уперше потрапив мені до рук ще в рукописі, майже два роки тому – і саме тоді, коли я переживала велику особисту втрату. Тому все, що відчуває героїня твору, мама маленького Саїда, мені знайоме не з чуток.
Роман засновано на реальних подіях. Молоде закохане подружжя, різні світи, поєднані любов’ю – красуня-українка з Вінниці та хлопець-азербайджанець, мусульманин, до якого в юності у містичних снах приходила незнана ще кохана і їхні майбутні діти. Вони зустрілися, і поєднали долі, і в них знайшлися донечка і син, і... ще ненароджене третє дитя. Ще ненароджене, але вже приречене – так стверджують лікарі. Це він – Саїд. Головний герой роману. Це ім’я означає «Щасливий». У відповідь на лікарське безапеляційне «Ваша дитина не виживе» батьки вирішують боротися. Це боротьба на межі людських можливостей, а деколи – й поза ними, самовіддана, відчайдушна, без права на сумнів чи поразку. Це боротьба, як повітря – не можна припинити дихати. Не можна здаватися, коли йдеться про твоє дитя.
Вікторія Гранецька – одна з найяскравіших письменниць у сучасній українській літературі, дуже талановита і самобутня. Після фантасмагоричної «Мантри-омани» та захопливого і довершеного (на мій погляд) трилеру «ТілоТМ» історія про боротьбу батьків за життя сина, щира, душевна, світла, і, попри весь біль, дуже обнадійлива стала одним із найяскравіших моїх книжкових вражень – і не за якийсь певний час, а взагалі. Написана пронизливо і гостро, з величезним душевним теплом, ця оповідь захоплює з перших сторінок, і змушує переживати і проживати кожен крок героїв, як власний. Великі випробування даються тільки сильним, і ніхто не приходить в цей світ просто так. Здавалося б, банальні істини – небанальними їх робить саме життя. Сповнене болю і смутку, любові та безнадії, пекельно важке і божественно прекрасне, і жорстоке, і цією жорстокістю правильне – отаке воно. Я не буду писати довго, мені важко даються слова, коли йдеться про цю книгу, але я раджу її прочитати. Я нечасто раджу книги, але «Щасливий» - не звичайний роман. Він дуже допомагає у визначенні справжніх цінностей, у розумінні того, що насправді важливо. Це вже не кажучи про те, що написаний він чудово. До речі, 25% від авторської винагороди буде перераховано на лікування маленького Саїда. Так що, купуючи цей роман, ви зробите добру справу. Нині триває Мистецький Арсенал, і я точно знаю, що Віка Гранецька там буде. Скористайтеся нагодою, моя вам порада.
Роман видало видавництво «Нора-друк», і він має спеціальну відзнаку Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2015» у почесній номінації «Гранд Романи». І, поза сумнівом, уже отримав іще одну відзнаку – любов і захват читацьких сердець.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Юлія Юліна (джерело: Буквоїд)

Вікторія Гранецька. Щасливий. Роман. — К.: Нора-Друк, 2015. — 296 с. Читацький клуб.

Віра, Надія, Любов. Часом саме ці універсальні категорії людського буття дають сили жити. Віра в диво, надія на краще, всеохопна і жертовна любов. Тільки віра дозволила свого часу жінці, яка страждала через кровотечі, доторкнутися до одягу Ісуса Христа і зцілитися від своєї недуги. Тільки надія здатна була вилікувати людей від бід і хвороб, які, якщо вірити давній міфології, випурхнули зі скриньки Пандори. Тільки всеохопна любов дозволила Христові прийняти смерть заради всіх людей, щоби спокутувати гріхи наші. ... [ Показати всю рецензію ] Всі ці три глибинні почуття супроводжують людей протягом цілого життя, але за щоденними турботами ми часом не задумуємося про їх величну місію — робити нас щасливими.

Віру, надію, любов і дароване ними щастя українська письменниця Вікторія Гранецька вирішила втілити у своєму новому романі “Щасливий”. Ця книга Гранецької кардинально відрізняється від попередніх двох - “Мантра-омана” й “Тіло™”. Тут набагато менше містики, сюжет — без різких поворотів, вивертів, інтриг. Читач наперед знає, чим закінчиться ця історія, але цікавить його не розв´язка, а деталі. Саме тому цей роман буде нецікавим поціновувачам гостросюжетних детективів і любителям “мурашок поза шкірою”.

Вікторія Гранецька відтворила на сторінках своєї книги правдиву історію про маленького хлопчика Саїда, який вижив усупереч найневтішнішим прогнозам. Дитина народилася недоношеною (на восьмому місяці вагітності, коли немовлята практично ніколи не виживають) із недорозвиненими легенями і купою недуг, які це супроводжують. Його мати Олеся не наважилася робити аборт, хоча знала, що хлопчик може народитися хворим або й померти одразу після народження.

“Зробити аборт для мене тепер було тим самим, що власноруч викинути свою дитину з вікна”, - подумала тоді Олеся.

Дитина народилася, лікарі відчайдушно боролися за його життя, мама молилася, тато шукав гроші на лікування. Типова ситуація для багатьох родин в Україні. Але відмінність у тому, що цій родині вдалося усе перемогти: чи то “на все свій час і випадок”, чи то доля, чи Божа допомога. Але, ймовірніше за все, - результат титанічних зусиль. Описавши історію цієї сім´ї, Гранецька ніби хотіла довести всім іншим людям, які опинилися у схожій ситуації: не варто опускати рук, треба вірити, сподіватися, а головне — понад усе любити своє дитя.

Чим закінчиться історія із Саїдом, більшість читачів, імовірно, здогадається із самого початку. Особливо з огляду на назву роману. Більший інтерес викликає історія знайомства і спільного життя його батьків, яку авторка витягла мало не насамкінець, надмірно затягнувши таким чином оповідь про Саїда.

Українська дівчина Олеся та азербайджанський хлопець Юсіф познайомилися в інтернеті. Після тривалого віртуального спілкування, молоді люди зустрілися, закохалися і одружилися. Інтернаціональні шлюби — загалом річ складна: різна мова, ментальність, виховання, звичаї, навіть релігія. Олеся змогла довіритися людині, якої практично не знала. Про тих, хто сповідує релігію Юсіфа — іслам, — в Україні говорять не інакше як про терористів, невігласів, месників, жорстоких і цинічних людей. Звідки вона могла знати, що з часом її обранець не виявиться саме таким?

“Не змушуй жінку плакати, - застерігає нас, чоловіків, давнє східне прислів´я. - Тому що Аллах рахує її сльози, і за кожну невинно пролиту сльозу будеш ти покараний”, - наводить письменниця слова Юсіфа.

Таким чином Гранецька відтворює не лише зворушливу історію про боротьбу батьків за життя дитини, але й про неземне кохання чоловіка та жінки. Заради Олесі Юсіф кидає дім, рідних, роботу, кар´єру, проте отримує несказанно більше, перемагаючи біль, хвилини зневіри, матеріальну скруту, непорозуміння, громадський осуд, намагаючись і в горі, і в радості залишатися разом.

“Чи посилає Бог випробувань більше, ніж люди здатні подолати? Не знаю. Та переконалася, що на тлі цих випробувань змітається несуттєве, губляться несправжні друзі, стираються дрібні амбіції і забуваються смішні кривди, - натомість проступає усе справжнє, істинне, що його не купити ні за які статки”, - і це є ключовий меседж усього роману. Його лейтмотив.

Також на увагу в романі заслуговує війна в Нагірному Карабаху. Гранецька розповідає про те, як родина маленького Юсіфа була змушена тікати зі своєї країни у пошуках кращого мирного життя. 15 років потому вже дорослому молодикові досі снитиметься ота війна і втеча.

“Їх гнали через усе місто. Строкатий люд, заскочений небаченою досі дивовижею, юрмився вузенькими кривими узбіччями, пожадливо хапаючи очима нещасних обірванців, що сумною вервечкою — повільно і якось наче приречено — простували бруківкою чужинського міста, вели з собою маленьких дітей із дорослими очима. Біженці. Їх гнала війна. Мирне місто не вітало, не зустрічало їх спалахами фотокамер, не фільмувало їхнє прибуття для історії або бодай для вечірніх новин... А вони просто хотіли жити”.

Історія повторюється. Після Нагірного Карабаху війна прийшла не в одну країну, вигнала зі своїх домівок не одну тисячу людей. Але загалом у свідомості мешканців мирних міст і країн, по яких не прокотилася війна, біженці залишилися безликою масою, яка штурмує кордони Євросоюзу в пошуках роботи. Коли війна прийшла в Україну, про бойові дії на сході, про наших відважних воїнів почали писати книги, які одразу підірвали український культурний простір (згадати хоча б “Іловайськ” Євгена Положія чи “Аеропорт” Сергія Лойка). Їх почали читати й обговорювати на кожному кроці. Тема ж переселенців, попри те, що про них теж вийшло кілька книжок, загалом не розкрита. На теперішній час це нішова тема в сучасній українській літературі.

Відтворюючи події в Нагірному Карабаху, молода тендітна жінка-письменниця копнула настільки глибоко, наскільки не брався копати ще жоден український чоловік. Залишається сподіватися, що так само Гранецька зможе колись узятися за опис життя українців, яких війна змусила поневірятися по чужих краях.

Письменниця у своєму романі чітко показала також вдачу росіян, які зневажають усіх, кого вважають “нерусскими”. У “Щасливому” зустрічаються відверті ксенофоби й егоїсти: “депутат”, який мало не збив “дурного бомжа” машиною, і дідусь, який брутальною лайкою і прокльонами виказує свою зневагу до оточуючих людей. Показово те, що обидва вони говорять російською. Авторка в жодному разі не хоче сказати, що всі російськомовні — лихі, але ці чоловіки — типові російські шовіністи, яких, на жаль, стає дедалі більше.

“Схоже, представники нації, котра без докорів сумління приписала собі цілковиту перемогу над фашизмом у Другій світовій війні, й самі інфікувалися фашизмом. Що, як вертаючись додому після звитяжного взяття Берліну, грабування його будинків, ґвалтування його жінок, деякі радянські вояки привезли з собою не лише речові трофеї, а й невидимий вірус фашизму, і переможене одного разу зло розквітло вдруге у самому серці “переможця”?- запитує Гранецька вустами своєї героїні. Це питання, на яке кожен читач відповість сам.

Слід відзначити, що у цьому романі Вікторія Гранецька намагалася все ж залишити частинку себе колишньої, щоби ті, хто читали “Мантру-оману” й “Тіло™”, могли упізнати її й тут. У “Щасливому” читач зустріне містичні оповіді про покинутий будинок із привидами, відьмами і ще деким; легенди; органічне поєднання дохристиянських уявлень наших предків (міфів), християнських вірувань та ісламу. Щоправда, із містикою авторка місцями переборщила (наприклад, у тому епізоді, де ще маленька Олеся бачила свого майбутнього сина, говорила з ним і достеменно знала, як його ім´я).

Отже, новий роман Вікторії Гранецької “Щасливий”, який авторка писала три роки і видала з дворічною перервою після другої книги “Тіло™”, вийшов досить цікавим, перш за все, для жінок. Хоча часові та просторові екскурси у книзі знайдуть відгук і серед чоловіків. Адже це саме той роман, у якому кожен може знайти щось потрібне і корисне для себе.

[ Згорнути рецензію ]