|
"Ой, Лише, Або Як потрапити в халепу?" : пригодницька повість
Валентина Захабура, редактор Ткачук Галина, ілюстратор Слонова Катерина
— Електрокнига,
2015.
— 162 с.
— м.Київ. — Наклад 300 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 978-617-7026-27-2
Жанр:
— Дитячі повісті
— Іронічний детектив
— Сучасне
Анотація:
Надходить пора літніх канікул. Саме час відпочити. Але Ойка з Лишком потрапляють у чергову пригоду. Як допомогти друзям, якщо ти знаходишся «за сто тисяч мільйонів світлових років» від них? Що таке кіднепінг? А що таке гоц і скрут? Через одну дівчинку, котра дуже любила поговорити про себе із малознайомими людьми, в одну історію зібрались: бандити й байкери, сусіди й школярі з Мельбурна, батьки і старий гуцул, начальник слідчого відділу і місцевий хуліган. А хто винен? Звичайно, наші герої. Хіба це не халепа?
|
Лінк із зображенням книжки:
|
***
Що таке останній тиждень у школі перед канікулами? Правильно: це ПРАКТИКА. А на практику дозволяють одягатись, як забажаєш, а не у шкільну форму. Адже практика складається із підклеювання підручників, миття парт... Ну і волейболу чи футболу на шкільному майданчику. Бо усі заплановані екскурсії до музеїв та культпоходи до театрів наша класна керівниця встигла організувати під час навчального року.
За це ми її особливо любимо, бо, звісно, краще гуртом провести час у театрі чи у музеї, ніж на уроці! (Ще рік тому така думка в мою вундер-шмундер-голову навіть не постукала б). Тож під час практики ... [ Показати весь уривок ]
ми були справжнісінькими шкільними рабами, бо наводили у школі лад, а для цього обирали одяганку яку не шкода. Старі джинси, розтягнені футболки. Все одно будеш чи у пилюці чи у крейді вимазаний.
Того дня Настя Михненко на практику запізнилася. Ми вже відмили, як змогли, парти в кабінеті історії. Усі ті написи: «Бублик-кінь», «rock forever!». А ще — сердечка та черепи, якими протягом року кожен учень має прикрасити свою парту під час уроків.
Залишки нашого класу ганяли м’яча під наглядом «англійки» Інги Миколаївни, очікуючи на дзвоник з п’ятого уроку, щоб із чистим сумлінням розійтися по домівках. Чому залишки? Бо майже половина однокласників уже роз’їхалися з міста, хто до літніх таборів, хто до сіл чи родичів.
Власне, якби Настя зовсім не прийшла, то ніхто б і не здивувався, бо всі ми знали, що вона готується до танцювального фестивалю. Настя справді неймовірно красиво танцює, і школа цим активно користується. На районний конкурс – Настя, показати школу на міському святі – Настя. Хоч іспанське фламенко, хоч хіп-хоп – Насті все вдається. А фестиваль у Болгарії був Настиною мрією! Адже це був перший рік, коли вона стала солісткою аж трьох конкурсних танців їхнього колективу «Вітрик».
Але Настя прийшла. І хоч до неї вже давно прилипло прізвисько Красуня, та цього разу ми всі просто остовпіли. Золотисті міні-шорти, блискучий, наче дзеркало, топ, кросівки зі стразами. Яскравий макіяж, шкіра, присипана мерехтливою пудрою, і на довершення всього – яскрава сережка у пупчику!
– Усім привітики! – щебетнула вона, задоволена тим враженням, яке на нас справила. І недбало кинула свою торбинку на шкільні сходи. Дівчата миттєво обступили Настуню. Що тут скажеш – королева краси усієї паралелі, а не тільки нашого класу!
– Настю! О, яка ти!
– Ой, а де взяти таку пудру?
– А скільки коштує?
І тут усі розгледіли блискучий камінець на пупку. Мені здалося, що у моїх однокласниць від такого дива трохи дах зрушив, чи то червневе сонце так їм голови напекло. Бо вони, наче за змахом чарівної палички, усі гуртом зігнулись навпіл. Якщо дивитись збоку, то можна було подумати, що вони схилилися у поклоні перед своєю богинею. (Навіть чоловік у дзеркальних окулярах, який прогулювався уздовж шкільного паркану зупинився і з цікавістю почав розглядати, що ж тут у нас відбувається.) Насправді ж мої однокласниці мало не носом лізли одна поперед одну до Настиного пупка, щоб роздивитись оте блискуче диво.
– Краса яка, а що за камінець?
– А це не боляче?
– А коли ти проколола?
– А як тобі батьки дозволили?
Настя поблажливо посміхалася і вигиналась на всі боки, щоб дівчата могли краще роздивитися.
– Це стразик. Не боляче. Проколола давно, просто в школі під формою не видно, а на фізкультуру не вдягала. А що батьки? Я сама вирішую, які прикраси обирати!
За нашими спинами почулося чітке й багатозначне: «Кахи-гм!»
– Ой, добридень, Інго Миколаївно! Я вас не помітила! – цвірінькнула Настя.
(Порада на майбутнє: ніколи не кажіть такого вчителю).
– А зарахуйте мені цей день практики, бо я до вас так поспішала, але ж в ансамблі репетиція виступу до Дня міста, а я – солістка!
– Та бачу, ти так поспішала, що аж перевдягнутись не встигла, – незадоволено відповіла вчителька.
– Але ж гарно! Скажіть, ульотний вигляд? – Настя крутнулася, вигнулася, струснула плечима, аж сонячні зайчики пішли шкільним двором.
– Ой, чи далеко летітимеш із таким вбранням… – замисленно протягла Інга Миколаївна. І я зрозуміла: якщо Настю не зупинити, то буде лихо.
Наша «англійка» не лише знає свій предмет, вона ще й шалений фанат вікторіанської Англії. Що таке Англія ви ж в курсі? А «вікторіанська епоха» – це був особливий період в історії цієї країни. Час розвитку економіки, класичної музики та мистецтва. Але щоб сильно не відволікатись скажу головне: жінки й дівчата тоді ходили у сукнях до підлоги, застібнуті на сто ґудзиків. Вийти з дому без капелюшка й рукавичок, навіть у спеку, вважалося вкрай непристойним. А тут Настя, після цілого року цілком пристойної шкільної форми видала ось таке. Уявляєте реакцію вчительки? А от і не уявляєте!
Я намагалася з-за спини Інги Миколаївни подати Насті знак, що годі крутитися, вибачся ще раз – і гайда грати у волейбол. Але вона, захоплена собою, геть нічогісінько не помічала. А саме — буревію, який у вигляді гніву вчительки англійської мови насувався на неї нестримно. Ви знаєте, як зупинити розгніваного носорога? Правильно. Ніяк. Треба ховатись, зникнути з поля зору. Бо цей залишок епохи динозаврів знищує будь-яку перешкоду на своєму шляху. І Настуні треба було б принишкнути, пояснити, що вона просто не встигла перевдягнутись, і побігти у школу (ніби в переодягальню). Там зачекати 10 хвилин до дзвоника – і все. Але Настя була так само засліплена собою, як однокласниці – стразиком у пупчику.
– Авжеж, за три тижні лечу до Болгарії! Созополь, сонце, море і танці щовечора! – у Насті сяяли очі.
Але то лише вона знала, що «танці щовечора» – це конкурсна програма, бо фестиваль міжнародний і протягом тижня щовечора відбуватимуться кількагодинні виступи різних колективів у відкритому амфітеатрі. А от Інга Миколаївна, з огляду на блискуче дискотечне вбрання Насті, уявила собі геть іншу картину.
– То що, і батьки з тобою теж їдуть? – у голосі вчительки відчулася паморозь, але Настя не зважала й далі.
– Навіщо? Я – сама собі панна! Що їм там робити? Тільки зайві хвилювання! – відмахнулась вона. І тут терпець Інги Миколаївни урвався... [ Згорнути уривок ]
|
