Галина Вдовиченко, Вікторія Гранецька, Дара Корній, Ніка Нікалео, Тетяна Белімова, Гурницька Наталія, Олендій Леся, Хомин Ірина, Долик Любов, Деркачова Ольга : Львів. Кава. Любов : Збірка оповідань (укладач Ніка Нікалео) : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Ігор Зіньчук (джерело: Друг читача)

«Львів. Кава. Любов»: збірка / укл. і передм. Н. Нікалео. — Харків: «Клуб сімейного дозвілля», 2015. — 272 с.

Чи вдасться колись до кінця збагнути таємницю жіночого серця? Напевно, ні, бо її можна лише відчути, як особливий аромоксамит запашної львівської кави, що пахне корицею, шоколадом цинамоном і… чарівливою магією єднання двох коханих сердець. А за цією таїною замріяно спостерігають кам’яні леви, вслухаючись у передзвін годинника на ратуші древнього міста. Все це читач неодмінно відчує на сторінках нової збірки оповідань «Львів. Кава Любов», якою напередодні Різдвяних свят порадували прихильників ... [ Показати всю рецензію ] авторки «Львівського жіночого клубу»: Галина Вдовиченко, Наталія Гурницька, Вікторія Гранецька, Дара Корній, Леся Олендій, Ірина Хомин, Тетяна Белімова, Любов Долик, Ольга Деркачова, Ніка Нікалео.
Особисто для мене книга стала приємним дарунком під новорічну ялинку від дуже рідної людини, чия присутність у моєму житті, попри всі труднощі, є тим найціннішим світлом душі, яке спонукає вірити в себе, йти далі, не опускати рук, кохати, відчувати надію та щастя…
Зізнаюся, коли перегортаєш останню сторінку книжки, то відчуваєш щемливе зворушення, тепло та гордість, що найріднішим містом для тебе та твоїх рідних є саме гоноровий, романтичний, часом заплаканий дощами — такий різний, але все одно найкращий Львів.
Кожне із запропонованих оповідань є вишуканим, неповторним, самобутнім за стилем, мовними особливостями, динамікою розвитку сюжетної лінії. Але всі вони є зізнанням у любові до древнього міста, людей, які щодня крокують його вулицями, переживають свої миттєвості щастя та розчарування, зневіри та надії, любові й байдужості, успіху та занепаду.
Ці короткі влучні історії спонукають читача замислитися над вибором, який робимо впродовж усього життя: власне щастя чи життя з обов’язку, що для обох завершується драмою, як, наприклад, в оповіданні Вікторії Гранецької «Абонентська скринька». Або, навпаки, щасливим фіналом омріяного сімейного щастя — в оповіданні Наталії Гурницької «Передчуття».
Є в збірці й оповідання з незавершеним, чи радше відкритим фіналом, коли шановна авторка люб’язно залишає читачеві право «домалювати» кінець у власній уяві, як у романтично-ніжному оповіданні Ніки Нікалео «Піаністка».
Книга приємно вразить вас, друзі, романтизмом, вишуканістю, справжнім теплом та ніжністю закоханого єдиного «Серця зі Львова», й подарує насолоду вдумливого легкого читання засніженим вечором… Особливо з філіжанкою улюбленої кави, довершений рецепт якої знають «тілько ві Львові».
Насолоджуйтеся в передчутті містерії Різдва й Любові Творця до кожного небайдужого серця.

Ігор Зіньчук

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ярина Коваль (джерело: Львівська газета)

Книжка «Львів, кава, любов», яка побачила світ у «Клубі сімейного дозвілля», для новорічно-різдвяного періоду саме те, що треба: мороз, сніг за вікном, а ти – вдома на канапі під ліжником чи пледом з цією теплою книгою та філіжанкою запашної кави. Можливо, стереотипно, втім правдиво
Львівський жіночий літературний клуб в особі одного з основних генераторів ідей цього клубу та упорядника книги «Львів, кава, любов» Ніки Нікалео ще рік тому так і замислив: щоб було душевно, щиро і про нас. Бо Львів, наголошує Ніка Нікалео в передмові до видання «це не ратуша і не костел Ельжбети, тим пак це не церква ... [ Показати всю рецензію ] святого Юра або ж новомодна «Арена-Львів»… Львів – це його мешканці й ті, хто щоденною працею створює його, як тепер кажуть, імідж. Львів – це ті, хто живе у ньому і творить, хто вперто іде до своєї мети, не зраджуючи його з іншими містами у пошуках кращої долі. Львів – це кохання, кава, чоколяда, це вона і він, себто Львів…»

Замислили й зробили. Якихось два місяці після озвученої ідеї новели від авторок майбутньої книги вже лежали в упорядниці на столі. Наталія Гурницька, Галина Вдовиченко, Дара Корній, Вікторія Гранецька, Леся Олендій, Ірина Хомин, Тетяна Белімова, Любов Долик, Ольга Деркачова та й сама Ніка Нікалео репрезентували власні історії не стільки про місто, скільки про нас у ньому. Сьогоднішніх і колишніх, веселих і сумних, вишуканих і простакуватих. Дуже різних і в різних контекстах на тлі саме львівського антуражу. Бо людина як така, попри всі винаходи часу, в основі своїй не змінюється, змінюються тільки декорації. Отож авторок об’єднали найтепліші почуття саме до декорацій Львова, його атмосфери.

Коли книга тільки вийшла у світ, хтось зверхньо кинув про неї (із заздрістю чи ні?) – «гламурна». Але гламуру з тим негативним присмаком, яким повіяло від цього слова, насправді тут немає. Є обкладинка, яка реально вабить взяти книгу до рук, є авторки з їхнім світоглядом, темпераментом, характером та манерою письма, є їхні історії – вигадані чи правдиві, є різні форми висвітлення цих історій. Тобто є розмаїття, а це завжди цікаво. Тим паче, що в розмаїтті часто-густо якісь усталені стереотипи мають шанс зруйнуватися.

Такою новелою, що руйнує стереотипи, є, для прикладу, вміщена у книзі новела Галини Вдовиченко «Ймовірність дощу нуль відсотків». «Львів – різний, він не лягає в прокрустове ложе чужих сподівань, це місто може зіграти з людиною дуже злий жарт», – ділилася письменниця на цю тему думками з «Газетою» напередодні.

Натомість Львів Лесі Олендій, яка вже п’ять років мешкає в Італії, є такий, яким вона хоче мати його у своєму серці. Бо міста сьогоднішнього, буваючи в Україні два рази в рік, Леся вже, як твердить сама, добре не знає і не відчуває. Отож намагається його наблизити, й через власну новелу «Італійський нащадок» також.

Про кожну з авторок та їхні новели можна чимало говорити. А резюмує все винесена на обкладинку теза: «Це – історії про закоханих та покинутих, про щасливих і тих, хто загубив себе, про романтику та буденність, про жінок і чоловіків, про тебе й про мене. Деякі з цих оповідань солодкі, як збиті з ваніллю вершки або справжнє кохання. Інші – гіркі, як свіжозварена кава та спогади про доленосні події нашого нелегкого минулого. Треті залишають по собі тонкий аромат цинамону, мускатного горіха та містичних збігів».

То що? Ви як хочете, а в мене кава вже на столі, я – читати…

[ Згорнути рецензію ]