|
Поговори зі мною : Оповідання
Марина Єщенко
— Поліграфсервіс,
2015.
— 240 с.
— м.Київ. — Наклад 500 шт.
Тверда обкладинка. Можливість автографа.
ISBN: 978-966-8618-60-7
ББК: 84(4Укр)6-44
Жанр:
— Чорний гумор
— Цикли різножанрових оповідань
— абсурдна новела
Анотація:
Сучасні комунікації дозволють людині підтримувати зв’язок з усім світом без зайвих зусиль, однак дедалі частіше вона обирає самотність. Герої збірки "Поговори зі мною" знайомляться, закохуються, одружуються, народжують дітей, борються з несправедливістю, з автором, з суспільними шаблонами і власною лінню. І дуже рідко здатні почути й зрозуміти одне одного.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Дівчинка
Сьогодні в метро міліція розстріляла дівчинку. Я надто рідко дивлюся новини, щоб сьогодні, ввімкнувши телевізор і почувши цю інформацію, не зрозуміти: так, саме так – міліціонери застрелили дівчинку прямо на платформі однієї зі станцій. Їх було два десятки, а їй було лише п'ятнадцять. То ще пощастило, що ніхто більше не постраждав, адже навколо снувало кілька десятків людей. На відео помітно, що дівчинка з рюкзаком стоїть посеред натовпу в очікуванні потяга. Поступово на платформі з’являються міліціонери, які намагаються евакуювати людей силою переконання. Безнадійно. Коли навколо дівчинки ... [ Показати весь уривок ]
повністю зникають люди, міліціонери стають півколом позаду… Дівчинка не виймає навушників з вух і продовжує стояти, чекаючи потяга… І ось чути сигнали наближення, світло виривається з тунелю, дівчинка для зручності знімає рюкзак... і десяток пострілів, вагони пролітають повз, не спиняючись, мала падає, міліціонери підбігають і купою навалюються на рюкзак…Відео закінчується, диктор продовжує розповідати, що дівчинка-смертниця везла вибухівку, що доблесна міліція вчасно зреагувала, що все обійшлося, що нічого наразі людям не загрожує.
Я вимкнув телевізор. Докурив і відразу кинув. Правда, так і не влучив недопалком у попільничку на комп’ютерному столі, тому бісова пляма на моніторі ще довго нагадуватиме, що я мазило.
Нащо ж так: смертниця? Вона не була смертницею. Їй було лише п’ятнадцять, а в п'ятнадцять якщо й думають про смерть, то у вигляді романтичного самогубства: стрибок із даху, порізані вени у ванній, снодійне з шампанським. І неодмінно через кохання. А вона в свої п'ятнадцять навіть не встигла закохатися.
Та й що вони говорять: відновлено безпеку в метрополітені! Ніхто, між іншим, на ту безпеку й не посягав. Дівчинка хотіла підірвати прокуратуру, а метро обрала лише як засіб пересування… Чому б це їй не поїхати на метро?! От вона й поїхала, а хтось вирішив, що він бог, що знає краще за інших, як розвиватимуться події, що має право все змінити. Отак легко взяти – і перекреслити чиїсь плани.
Годину тому, коли я їхав у цьому ж безпечному метро, дівчинка стояла на переході станцій і відхекувалася, бо рюкзак був заважкий і ломив їй спину. Я належу до тих хлопців, що поступаються місцем бабусям у маршрутці, тому відразу ж запропонував допомогу.
– Там вибухівка, – сказала мала.
– Тобі від цього легше? – не знітився я.
– На жаль, ні.
Я схопив важелезного рюкзака й поніс униз, розпихаючи людей.
– Зачекай! – кричала мала – Не розхитуй так! Може рвонути!!!
– А ти боягузка! – сміявся я.
– Зовсім ні! Я боюся, що не довезу до прокуратури!..
Люди жадібно розступалися на ескалаторі, тому згодом я таки притишив крок.
– Дякую… – втихомирилася мала.
– Може, ще чимось допомогти?
– Ну… так… Якщо знаєшся на техніці.
Звісно, я знаюся на техніці. Я хлопець із села, у сім років уже міг гайки в татковому тракторі повикручувати, а в тринадцять – вкрутити їх назад… Я радо погодився, і дівчинка вийняла з рюкзака якусь досі небачену й невивчену агрегатину. Воно цокало, пищало, здавалося, всередині булькає вода й перешіптуються миші.
– Треба оці два дротики затиснути, але я забула плоскогубці…
«Не проблема!» – подумав я і, ставши на коліна перед агрегатом, нахилився й затиснув зубами дурнуваті дротики. Я так старався, що з верхнього переднього зуба відколовся шматочок, але справу було зроблено на відмінно.
– Тепер я швидко мушу їхати, бо рівно за годину воно вибухне, – сказала дівчинка, і впакувавши свій пристрій у рюкзак, попрямувала на платформу. Я деякий час дивився їй услід. Вона ще встигла гукнути, щоб я неодмінно подивився новини, а далі я вже нічого не розібрав… Мені було в інший бік.
А тепер вони говорять, що вона смертниця, що в метро відновили безпеку… Про що вони? Дівчинка мала підірвати прокуратуру, тому міліції зовсім не варто було так ризикувати й стріляти в неї прямо на станції, у годину пік…
Втім, це була зовсім інша дівчинка. Треба ввімкнути телевізор – уже саме минула година. [ Згорнути уривок ]
|
