Джаклін Вілсон : Історія Трейсі Бікер : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Ольга Жила (джерело: Друг Читача)

Прочитавши «Історію Трейсі Бікер» Джаклін Вілсон, розумієш, чому її книги за кордоном видають мільйонними накладами. Бо вони – цікаві, життєві та потрібні. Автор уміє по-справжньому здитиніти, тобто перетворитися на 8-річне неслухняне дівча чи хлопчину.

Розпочала свою літературну діяльність Вілсон з детективів, згодом вирішила писати книжки для дітей. «Історія Трейсі Бікер» побачила світ у 1991 році й принесла авторці справжню популярність. На Британському телебаченні кілька років йшов телесеріал за мотивами цієї книжки. Згодом письменниця написала інші дитячі повісті «Дитина-валіза», «Зірка ... [ Показати всю рецензію ] з Ліжка та сніданку», «Опівночі», «Дівчатка закохані» та інші. Щоразу це – розповідь дівчинки, яка має свій неповторний характер, свою долю. Теми книг Вілсон – нелегкі, соціальні. Авторка описує життя у притулках, проблеми неповних родин, переживання дітей, чиї батьки розлучаються, почуття дітей, які втратили рідних, друзів.

Твори Вілсон сентиментальні: поруч з радістю і надією, у них є душевний біль, непорозуміння, злість, смуток. Буває, герої Вілсон, як от Трейсі Бікер, ненавидять своїх прийомних батьків, соціальних працівників, друзів, а часом і себе. Але перемагають вічні людські цінності – любов, дружба, – як у доброму кіно. «Історія Трейсі Бікер» – це також своєрідне кіно. Тому що в реальному житті часто-густо за покинутими дітьми не приходять опікуни чи справжні батьки, і ніхто не водить їх до Макдональдса.

«Історія Трейсі Бікер» – позитивна, оптимістична. Навіть починається зі свята – Дня народження головної героїні, ним же й закінчується. На жаль, на початку Трейсі святкує цей день не в сімейному колі разом з ровесниками, а в сиротинці, куди її віддала мати. Остання практично не приходить до доньки. Трейсі, аби дати раду болючим почуттям, виправдовує її, вигадуючи, що мама – голлівудська зірка, яка роз’їжджає по закордонних гастролях. Хіба їй до дитини?! «Може, вона у Франції. Чи в Іспанії ніжиться на сонечку. І знаєте, що я ще думаю? Вона, мабуть поїхала в Америку. У Голлівуд. Вона так кльово виглядає, що її візьмуть у будь-яке кіно без проб. Ну як ти вскочиш в автобус, щоб поїхати до дочки, коли ти за тисячі кілометрів у Голівуді? Ну як, ви скажіть?»

Трейсі стійко, але разом з тим, болісно переживає своє вимушене становище: свариться з іншими дітьми, б’є їх, ламає іграшки, лається. Дістається персоналу, наприклад, свого соціального працівника Трейсі називає Елейн-дурбейн, може різко сказати їй: «Заткнись!». А коли до притулку приходять гості (серед них можуть бути потенційні опікуни), Трейсі розмальовує обличчя косметикою, робить чудернацьку зачіску, встромляючи у кіски дріт, та одягає кумедний одяг у плямах від чорнил. З неї сміються діти, але читачу зрозуміло, в чому справа. Чи може інакше вести себе дитина, яку два рази брали в родину і стільки ж разів повертали назад у сиротинець?

При цьому Трейсі вірить у свою зірку, не втрачає надії зустріти «нормальну» родину, і, коли таке трапляється, головна героїня усіма силами тримається за цю можливість. «Кам (письменниця, яка готує статтю про дітей із сиротинця – рец.) сиділа на одному з наших стільців-розвалюх, підібгавши ноги під сідушку, а ще вона говорила з дітьми! Більшість дорослих говорять до дітей. Кажуть, що тобі робити. Усе триндять і триндять про себе. Або обговорюють тебе задають безкінченні тупі питання. І все коментують». Наприкінці повісті Трейсі переконує Кам стати її прийомною мамою…

Трейсі не унікальна зі своєю проблемою, тому її історія це одночасно історія багатьох покинутих дітей: Джастін, Луїзи, Петера, – дітей, які мешкають у тому ж сиротинці, що й Трейсі. Заслуга Вілсон у тім, що вона зуміла просто, але по-справжньому передати їхні почуття, а також почуття дорослих, які опинилися поруч із цими дітьми. А почуття, особливо, дитячі – це головне…

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Дмитро Кузьменко (джерело: Буквоїд)

Батьки однієї дівчинки розлучаються і їй доводиться жити по черзі у нових родинах мами й тата.

Мати другої лишила її у сиротинці, де та росте проблемною дитиною. Сім´я третьої опускається майже на дно і змушена жити у тісній кімнатці найдешевшого готелю, де мама з дня у день плаче, а вітчим п´є, грає на тоталізаторі й частенько лупцює дитину.

Чим об´єднуються ці історії? Не лише тим, що написала їх відома британська письменниця Джаклін Вілсон. Усе це історії про дівчаток у складних життєвих ситуаціях. Історії, що оповідуються зовсім не так, як традиційна дитяча література останніх десятиліть. ... [ Показати всю рецензію ] Тут немає ні «прилизаності», зображення усього в рожевих тонах, ані гротескного перебільшення, що полюбляли А. Ліндгрен, Р. Дал і Дж. Ролінґ. Одначе повісті не настільки трагічні й безпросвітні як драми про дітей, що зовсім не для дітей. Це реалістична і цілком правдива проза, де тяжкі життєві моменти показані крізь призму світлого й оптимістичного дитячого світогляду. Де показуються як проблеми дітей, так і великі психологічні ресурси, котрі вони мають для подолання негараздів. Це безсумнівно дитяча проза, яка, однак, не менш цікава і дорослому читачеві. Адже за зовнішнім шаром тексту можна побачити більш глибокі ідеї.

Саме ці три книги - «Дитина-валіза», «Історія Трейсі Бікер» та «Зірка з ліжка та сніданку» - були видані української мовою у видавництві «Навчальна книга - Богдан». До друку плануються й інші книги письменниці.

Повість «Дитина-валіза» оповідає про десятирічну Андреа, батьки якої розлучилися і їй треба обрати із ким жити. Вона вирішує жити по черзі в обох, тиждень у родині тата, а тиждень - у маминій. Усе зображується з точки зору героїні, при цьому дуже переконливо показаний дитячий безпосередній світогляд. Особлива драматичність досягається коли дорослий читач за цією простотою і невимушеністю бачить величезні глибинні проблеми дитини, страшні внутрішні конфлікти, спричинені розлученням батьків, які дитина не усвідомлює і не розуміє. Тобто зовні ніби все нормально, але при цьому зрозуміло, що все йде не так, і поступово стає все гірше і гірше. Фактично, тільки чудо рятує дитину від остаточного нервового зриву і серйозних психологічних проблем.

Щаслива розв´язка виглядає на перший погляд дещо надуманою, бо з одного боку вона занадто малоймовірна в реальності, а з іншого - не така уже й щаслива. Однак насправді письменниця показала чи не єдиний можливий позитивний варіант розв´язання такого серйозного внутрішнього конфлікту - через його прийняття. Не боротися із ситуацію (наприклад, зруйнувати нові родини батьків, аби вони знову були разом), а прийняти нові обставини життя і навчитися жити у них. Знайти, чим компенсувати втрати, де віднайти утрачені життєві радощі та душевну рівновагу. Життя багатогранне і дає безліч можливостей для цього. Що й показує Вілсон, нехай і з дещо підкресленою чудесністю розв´язки.

Життя іншої десятирічної дівчинки замальовується у повісті «Історія Трейсі Бікер». Цей оригінальний твір, частково написаний у вигляді відповідей героїні в анкеті, розповідає про життя дитини у сиротинці. Поширена тематика дитячої літератури, особливо минулого і позаминулого століть, однак Джаклін Вілсон зуміла осучаснити її.

Як і більшість дітей у сучасних дитбудинках, героїня не справжня сирота, просто її батьки відмовилися від неї. Розповідь дівчинки вражає своєю правдоподібністю і щирістю, є дуже живою. Трейсі Бікер - «важка» дитина, яку ніхто не хоче удочеряти (було дві спроби - обидві невдалі), у неї вже, як вона висловлюється, «минув товарний вік» і надії на нормальне всиновлення мало. Вона чекає доки по неї приїде її мама, яка чудова, але просто трішки зайнята. При цьому по-дитячому безпосередньо вона все одно хоче мати прийомну родину, «доки не повернеться мама». Вона тероризує увесь сиротинець, але водночас показується її власна вразливість і слабкість. Вона каже, що ніколи не плаче, просто у неї іноді буває алергія, від якої очі сльозяться. Персонаж безумовно викликає співпереживання.

За словами і вчинками героїні можна побачити глибокий внутрішній конфлікт дівчинки. І це змушує дорослого читача по-іншому подивитися на розбишакуватих дітей у реальному житті, поведінка яких зазвичай викликає лише обурення. Чому вони такі? Що ховається за їхніми вчинками? Повість дає один із варіантів відповіді на це запитання.

У книзі також міститься цікавий образ ексцентричної письменниці, напевне це альтер его самої Джаклін Вілсон.

«Зірка з ліжка та сніданку» - найновіша видана українською повість англійської письменниці. Тут розповідається про ще одну незвичайну дівчинку - Ельзу. Вона живе у неблагополучній родині, що повільно, але впевнено, скотилася униз соціальною драбиною. Зрештою, вони опиняються в готелі найдешевшого типу - «ліжко та сніданок». Тут мешкають ті, хто втратив майже усе. Мати плаче, вітчим програє останні гроші на тоталізаторі та постійно сердиться на Ельзу, навіть б´є її. А та докладає усіх зусиль аби розвеселити людей навколо, адже вона мріє стати всесвітньо відомою комедіанткою. От тільки ніхто не розуміє її жартів.

Уже знайома по іншим книгам безпосередня оповідь від першої особи, світлий дитячий погляд на зовсім недитячу життєву ситуацію, яскраві і нешаблонні персонажі, що ніби взяті прямо із нашого життя. І, як у більшості книг Вілсон, дитяча доброта і наївність, прагнення бачити у всьому краще, допомагають Ельзі та її родині.

Тут знову зображується дитина на межі нервового зриву, коли кількість проблем зростає в геометричній прогресії, і навіть така оптимістична дівчинка може от-от зламатися. Та все ж, хоча дорослі рідні вже давно здалися, вона намагається боротися, сміятися там, де вже ніхто не сміється. І завдяки цьому перемагає. У цій книзі знову віднаходяться дуже тонкі психологічні підтексти та символіка.

Усі книги англійської письменниці розповідають ніби про одне і те ж, однак кожна робить це по-своєму, унікально. Кожен персонаж неповторний і дуже живий. Важкі життєві ситуації реалістичні і дуже вгадувані - ми бачимо це щоденно у нашому житті. І попри це всі книги просякнуті оптимізмом та вірою в непереможну силу безпосереднього дитячого світогляду.

Єдиний суттєвий недолік книг Вілсон - вони надто швидко закінчуються.

[ Згорнути рецензію ]