|
Невгамовна Кейті
С'юзен Кулідж
— Видавництво Старого Лева,
2010.
— 288 с.
— (Серія: Обережно: дівчатка).
— м.Львів. — Наклад 3000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 821.111(73)-93
ББК: 84(4СПО)
Жанр:
— Дитячі переклади
— Дитячі повісті
— Сентиментальне
Анотація:
Велика фантазерка Кейті Карр має добре серце і невгамовну вдачу. Вона верховодить усіма своїми братиками й сестричками, щоразувигадуючи дивовижні ігри та забави, чим подекуди завдає чималого клопоту своїйтітці. Та одного разу з Кейті стається нещастя – і цілковито змінює її життя…
Ця історія про невгамовну мрійницю Кейті — сміливу, добру і чесну дівчинку — не може лишити байдужим жодного свого читача.Переконайтесь в цьому, просто почавши читати її.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Передмова
Одного дня, не так вже й давно, я сиділа посеред луки біля невеличкого струмка. Було спекотно, а хмарки білими лебедями снували у синьому небі. Трохи віддалік ріс зелений очерет з чорними оксамитовими вершечками, а серед очерету – висока і самотня червона квітка, що схилилася до струмка, ніби намагаючись побачити в ньому своє чарівне відображення. І треба сказати, це їй вдалося.
Кругом було так гарно, що я деякий час сиділа там, просто насолоджуючись природою. Аж раптом почулися якісь дивні тихенькі голосочки. Вони повели розмову, чи заспівали, я не дуже певна. Один голос був писклявий, ... [ Показати весь уривок ]
інший – трохи глибший – звучав упевнено і трохи обурено. Вони очевидно про щось сперечалися, бо ж знову і знову повторювали одні й ті ж слова. Ось ці:
– Це Кейті зробила!
– Не Кейті.
– Кейті!
– Ні.
– Так!
– Ні.
Думаю, вони повторили ці слова щонайменше сотню разів.
Я звелася на ноги, щоб пошукати, хто ж то говорить і, уявіть собі, знайшла на вершечку однієї очеретини двох малесеньких блідо-зелених створінь. Либонь, вони мали хворі очі, бо обидвоє носили темні окуляри. І мали вони рівно по шість ніжок: пару коротеньких, пару трохи довших і пару довжелезних. Ті довжелезні ніжки скидалися на пружини чи ресори стародавніх екіпажів, і коли вони почали рухатися вгору й вниз очеретиною, я побачила, що вони й підстрибують достеменно як екіпажі. Насправді, якби я не була такою дорослою, то забожилася б, що чую навіть порипування. Вони не промовили ані слова, доки я була там, але щойно я повернулася йти геть, вони знову засперечалися:
– Це Кейті зробила!
– Не Кейті.
– Кейті!
– Ні.
– Так!
А дорогою додому, я пригадала іншу Кейті – Кейті, з котрою я колись була знайома, яка збиралася зробити багато визначних справ, але врешті не зробила жодної з них. Зате їй вдалося дещо інше – щось таке, про що вона спершу й не думала, але воно однак виявилося устократ краще за вимріяне. Здавалося, що ця історія сама виросла у мене в голові, і я вирішила записати її для тебе. І я це зробила. А на згадку про двох своїх випадкових знайомців з очеретини я назвала її „Невгамовна Кейті”. Ось вона, ця історія.
(С. Кулідж) [ Згорнути уривок ]
|
