|
НАШ ЗАСІБ МАКРОПУЛОСА : Збірка критичних есе
Ольга Рєпіна
— Харків: Експрес-книга,
2015.
— 180 с.
— м.Дніпропетровськ. — Наклад 300 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 987-617-7364-17-6
ББК: 84.4УКР6лр
Жанр:
— Есеї
Анотація:
Літературні критичні відгуки, зібрані у цій книзі, покликані глибше познайомити читачів із творчістю відомих українських авторів, зокрема дніпропетровських, а також україномовних авторів, які живуть за кордоном.
Книгу рекомендуємо для прочитання поціновувачам сучасної української літератури різного віку, охоплюючи підлітковий і юнацький, оскільки вона формує уявлення про твори авторів, які засобами художнього слова розкривають природу змістотворних складових людського життя. Тому, у книзі приділено увагу таким необхідним у критичній сфері моментам, як-от: патріотичне й естетичне виховання, психологічні особливості сприйняття тексту, а також особистісні характеристики реципієнта.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
ВІД АВТОРА
Чому всі рецензії склалися в одну книгу? Адже вони опубліковані в інтернеті, мають відгуки, високі оцінки і численні «лайки». Але як критик і психолог я розумію, що інтернет-публікація – справа якщо не десята, то й не перша. Нині користувачі Інтернету мають вільний доступ до багатьох ресурсів, що публікують рецензії на книги, а також до незліченних блогів, автори яких діляться своєю думкою щодо літературної продукції. Популярність аматорських рецензій та свобода слова призвели до поступового послаблення авторитету професійної критики, яка перетворилася здебільшого на засіб маркетингу, ... [ Показати весь уривок ]
що розвинувся в самостійну потужну сферу, в даний час більш впливову, ніж сама критика. Тому-то й книга…
Книга есе називається «Наш засіб Макропулоса» неспроста.
Пригадується, як в юні роки я прочитала Карла Чапека. Нині його мало хто знає, а свого часу автор був вельми популярним. П'єса, до речі, повчальна, про вічну молодість.
Ось і прийшло на розум психологічну молодість авторів, книги яких піддалися рецензії, закріпити в назві. Автори різного віку, пишуть і поезію, і прозу. Та й взагалі – вони різні. Але об’єднує їх усіх – молодість і небайдужість.
Так от, ця книга і присвячується творчій молодості авторів, небайдужості й ВІЧНОМУ в їхніх книгах.
Кілька рецензій з книги.
***
ФІЛОСОФІЯ ПІДЗОРНОЇ ТРУБИ ТА ТРОМБОНА
ВІД ЕЛІНИ ЗАРЖИЦЬКОЇ
Рецензія на книгу Е. Заржицької «Великий луг над Дніпром: казки та легенди»
Заржицька Еліна. Великий луг над Дніпром: казки та легенди / Е. Заржицька. − Луцьк: ПВД «Твердиня», 2013. − 160 с. + 24 іл.
Усе життя я дув у підзорну трубу
і дивувався, що нема музики.
А потім уважно дивився у тромбон
і дивувався, що ніЧОГО не видно.
Сергій Довлатов
Останні події в Україні гостро поставили перед кожним з нас питання про моральні, загальнолюдські орієнтири, які слугують провідниками в житті: нам необхідно навчитися бути принциповими, вміти вибирати, а не лавірувати між поглядами та думками, щоб вдало пристосуватися до нинішньої дійсності. Це дуже життєве, але все ж таки глобальне завдання. Як мінімум, треба навчитися бути чесним перед собою, навчитися звільнятися з поганої роботи, розлучатися з людьми, які тобою не дорожать, йти з поганого кіно та закривати нудну книгу… Мені можуть заперечити, що зараз не час на подолання одномоментного когнітивного особистісного дисонансу або коригування своїх естетичних потреб, тим більше не час для книг, кіно, театру та інших ментальних засобів, які можуть виявитися дещо невчасними.
Невчасно проводити виставки? Невчасно давати концерти, друкувати книжки, особливо дитячі? «Закинути казки за піч» і жити прозою-одноденкою, виховуючи діточок-маргінальчіків, які не знають історії роду? Не дивуйтеся, але зараз я часто вислуховую прихильників такої позиції.
Чи повинна держава закривати балетні школи на користь кращого забезпечення обороноздатності країни? Питання непросте. Вважаю, що потрібно бути обережними з усілякими ментальними урізаннями у будь-який складний період. Не треба плутати приладдя: на сміх усім дивитися у тромбон та дути у підзорну трубу.
На моєму робочому столі лежить «невчасна» для наших складних часів книжка. Це збірка Еліни Заржицької «Великий луг над Дніпром. Казки та легенди». Невчасна? Відверто кажу, з нових − більш необхідної книги для наших дітей я останнім часом не бачила (прошу інших авторів не ображатися, дійсно, я прихильниця творчості Заржицької). Чому? Бо казка − це відомий жанр народної творчості, на щастя, популярний серед сучасних авторів. Писати казки для дітей, як на мене, дуже складно. Курт Воннегут сказав: «Якщо вчений не вміє популярно пояснити восьмирічній дитині, чим він займається, то він шарлатан». От чим повинен керуватися дитячий автор: не можна у казковій творчості займатися «креативним шарлатанством», діти повинні вірити текстам автора, сприймати через них життєво важливу інформацію про світ, мати змогу за допомогою матеріалу казки зміцнювати свою особистість, формувати мотиваційну частину життєвої установки, перебудувати свій всесвіт, навчитися через казку презентувати світові свою індивідуальність, критично осмислювати повсякденне життя з усіма його недоліками та перевагами. Відомо, що найкращий спосіб подолати негативні думки і погані емоції − розвивати протилежні їм позитивні емоції, сильніші й яскравіші. Казка надає можливість зробити і такий фокус-покус. От саме це я й шаную Еліну Заржицьку. Із буденних речей, за допомогою тільки їй відомих форм та методів, письменниця веде дитину по всесвіту і тактовно, з гумором або серйозно, знайомить юного читача з можливостями життя. А взагалі казка та її зміст − це, апріорі, специфічний адаптаційний апарат, який суспільство вже випробувало. І цей винахід важко переоцінити.. Дружба, зрада, розуміння, любов, вірність, смерть − ось далеко не повний перелік сакральних тем, які порушує казка. Причому, не тільки проголошує певну проблематику, а й проводить конкретним шляхом її вирішення.
Згадую улюблені збірки казок моєї вже дорослої доньки. Це світова класика жанру − Памела Треверс, Носов, Шарль Перро та Кіплінг. Неможливо перелічити все. Скільки позитивних емоцій, незабутніх хвилин сумісного сприйняття героїв, чи фантазування про те, як розгорнеться сюжет далі, малюнків до тексту, музичного супроводу читання, виготовлення мап подій та іншої чарівності ми пережили, читаючи ці книжки.
Від казок та легенд Еліни Заржицької віє первородною правдою життя, яку потрібно в певній формі повідомляти нашим дітям. Усі три частини книги об'єднані якоюсь прихованою, а не прямою і формальною дидактичністю, що деяких любителів нової «новітньої неформальної» казки може напружити. Як казкотерапевт та віковий психолог хочу сказати: не варто у творчості для дітей зловживати зміненими формами або нечистим, ламаним текстом. Діти повинні сприймати світ у його первинних формах, і на цій основі вибудовувати неформалізовану структуру своїх фантазій. Казки дають можливість реалізовувати такий життєвий когнітивний план і при цьому пізнання дитини проходить і перший етап − знайомство зі світом, і другий − фантазування на основі правильного і неспотвореного знання, де добро є добром, а не конформністю, де зло є злом, а не правильно мотивованою агресією. Це ж ми, дорослі, пізнавши життя, намагаємося «допомогти» нашим дітям намалювати світ нашими фарбами. А Еліна Заржицька, образно кажучи, викладає перед дитиною і пензлі, і фарби, і папір, дозволяє вибрати будь-яку техніку малювання. Малюй, дитя, намагайся, вплітай у свій світ радість пізнання, любов та оптимізм. Тим паче, що оптимізм нині нечасто зустрічається, й презентує просто дефіцитний погляд на життя. Казки, які ми читаємо у дитинстві і пам’ятаємо усе життя, пов’язані з моментами сімейного дозвілля, коли фантастичний казковий світ входив у наше повсякдення і забарвлював наш життєвий шлях. Це дуже велика цінність для кожної людини. Книга Еліни Заржицької «Великий луг над Дніпром: казки та легенди» побудована на правильних педагогічних впливах, які становлять базу виховання. Я б назвала це «ВИСОКОЮ сімейною педагогікою», що є запорукою щасливого дитинства ваших дітей.
Якось у розмові з відомим українським письменником-фантастом, якого вважали за маститого представника даної галузі ще в 70-ті роки, я почула рідкісне одкровення та роздуми про популярність автора і її критерії. Почула розповідь про те, як на полиці загальнодоступної бібліотеки він побачив свою до дірок зачитану книгу і відразу ж забрав її до власного зібрання, залишивши читачам новий примірник. На запитання: «Чому Ви так зробили?», письменник відповів: «Я на власні очі побачив, що мої книги цікаві читачеві. Якщо б було нецікаво, хто б брав цю книжку з полиці?» До чого ж я? Бажаю талановитій письменниці Еліні Заржицькій через певний час також мати нагоду потримати у руках зачитаний до дірок екземпляр її поки що нової книги. Я не маю сумніву, що ця подія відбудеться і доволі швидко, адже авторка діє за всіма правилами обраного жанру − дивиться на світ у чарівну підзорну трубу та дує у магічний тромбон творчості.
***
ДВІ ПАРАСОЛЬКИ
Рецензія на книгу Анни та Клауса Гагеруп «У страху великі очі»
Анна Ґагеруп, Клаус Ґагеруп. У страху велику очі: Повість / Пер. з норв. Г. Кирпи. − Тернопіль: Навчальна книга − Богдан, 2009. − 144 с.
Усім нам не завадило б почати все спочатку − бажано з дитячого садка.
Курт Воннегут
У кожного є хвилини, коли в душу закрадається страх: покарання, смерті, тварин, висоти… Усіляких страхів у людей безліч. У психології вони називаються фобіями. Якщо замислитися, то доросла людина, яка нічого не боїться, є глупуватою. Адже страх − це своєрідний регулятор життя, це специфічна емоція, пов’язана з виживанням і безпекою, і людина отримала в онтогенезі комплекс емоцій для того, щоб адаптуватися до оточуючого середовища. Емоції, притаманні людині, можна умовно поділити на дві групи. Перша – емоції позитивні, які сприяють внутрішній психологічній гармонії (врівноваженості як приємному для суб’єкта стану). Друга група – негативні, які призводять до психологічної дезорганізації, тому хворобливо переживаються людиною. Однією з важливих емоцій другої групи є страх. Мене часто запитують батьки або підлітки: «Що робити зі страхом?» Я насамперед завжди відповідаю, що свого страху не варто соромитися. Це нормальний стан для кожної людини, особливо, коли вона усвідомлює небезпеку певної ситуації. Варто зазначити, що страх може виникати у будь-якому віці. Та все ж найбільш вразливою категорією є діти. Тож коли йдеться про дитячі страхи, найважливіше зрозуміти причину їх виникнення. Чому? Тому що роль емоцій надзвичайно важлива при формуванні особистості, адже саме вони утворюють основну мотиваційну систему людини будь-якого віку.
Припустимо, дитина постійно чогось боїться, щось її тривожить. Це привід бути невпевненою в собі й нещасливою. До того ж, емоційно неблагополучна дитина може відчувати страх з будь-якого приводу, причому, виявити його батькам чи іншим дорослим зазвичай дуже складно.
Дитину, яка нічого не боїться, просто неможливо зустріти, тому що світ сучасного дитинства зазнає надмірних психоемоційних та соціальних навантажень, і дитина просто розгублена перед кількістю викликів, з якими їй наодинці доводиться боротися. До того ж, їй ще складно відкрито заявити про свої страхи, особливо якщо ці емоції мають ненормований характер чи не схвалюються суспільством, чи суперечать гендерним стереотипам, нав’язуваних батьками і соціумом загалом.
Хтось із відомих письменників писав, що у цьому світі стільки любові, що вистачить на всіх − треба тільки вміти шукати і давати її дітям, яким так лячно пізнавати та йти по життю без нашої допомоги та безкорисливої любові. Тому для кожної дитини неоціненно важливі люблячі батьки та організований і зрозумілий світ. Але як зробити, щоб дитина все це отримувала? Як перетворити світ на дружній, зрозумілий і логічно організований.
Дитяча література наразі і є тією чарівною рятівною паличкою, здатною допомогти дорослим в нелегкому процесі ознайомлення дитини з дійсністю. Художнє слово не лише розвиває естетичну свідомість та образне мислення дитини як реципієнта, але й виконує роль віртуального психотерапевта, оскільки впливає на рівень рефлексії та емпатії читача, який тільки формується як особистість. Але в даному контексті особливо важливо приділяти увагу якості дитячої художньої літератури як продукту. Зупинімось на такій категоріальній одиниці психології творчості як художній метод впливу на реципієнта-дитину.
Що таке художній метод? По-перше, це сукупність художніх прийомів та засобів; по-друге – принцип естетичного ставлення до дійсності; по-третє − певна система світогляду. Тобто, коли письменник зі своїм літературним продуктом виходить на ринок дитячої літератури, він виступає таким собі Олє Лукойє. Нагадаю, що цей персонаж носить під пахвою дві парасольки і розкриває їх над дітьми, які сплять. Лукойє й перекладається з датської як «закрий очка». Для дітей, які поводилися добре, призначена парасолька з красивими малюночками – і вони бачать чудові приємні сни. Неслухняним дітям Оле Лукойє відкриває парасольку без малюнків – і ці діти проводять ніч без сновидінь.
Ось так і дитячий письменник. Він приходить у своїх текстах до маленьких читачів з двома парасольками, на яких відображені не звичайні малюнки, а його, письменника, світосприйняття та емпірика. І часто-густо буває так, що над усіма дітьми письменник відкриває одну-однісіньку парасолю, на якій відтворена його особиста філософія буття. Це пов’язано із багатьма факторами. Наприклад, незнання вікових особливостей пізнання світу, особистий травматичний досвід, який навіщось відбивається саме в дитячих книгах, сублімація власних проблем творчістю тощо. Список досить довгий, але ми не будемо сьогодні перелічувати усі можливі характеристики дитячих письменників, а долучимося до читання однієї дуже цікавої книги авторів Анни та Клауса Ґагеруп «У страху велику очі». Книги, з одного боку необхідної, оскільки вона говорить про те, як боротися зі страхами дитини, а з іншого – такої, що викликає у мене декілька запитань і як у психолога, і як у матусі, що багато-багато годин провела, переживаючи зі своєю маленькою донькою казкові пригоди улюблених героїв.
Спершу хочу відзначити вдалу структуру книги: тактика попередніх об’яв, пригод і сцен, які окремо обговорюються в кожній главі, має закінчений сенс в опосередкованому обговоренні. Тобто, кожна глава має певну структуру, що зберігається до кінця книги і дає змогу читачеві зосередитися на розв’язанні проблеми страхів.
Також позитивним, на мою думку, є використання місця дії – цирк. Адже цирк для дітей – значуще явище, з великими можливостями для пізнання світу й формування особистої свободи, як і мандрівний спосіб життя циркових артистів фургоні на колесах. О, як діти люблять цирк! Як вони довіряють циркачам, обожнюють клоунів, захоплюються дресирувальниками левів, слонів і песиків! А повітряні акробати та жонглери? Це ж для дітей пісня для сюжету у вправних руках автора! Прийнятним у книзі є й прийом антропоморфізму, коли тварині-основному персонажу присвоюються риси людини. Цим полегшується ідентифікація дитини з персонажем і його проблемами. Це дуже виправданий прийом, тому-то він застосовується майже в усіх казкових сюжетах.
Разом з тим є й серйозні зауваження.
Так, у вихідних даних книги вказано все, що тільки можна побажати, окрім вікових обмежень. Сучасні горе-видавці часто ігнорують навіть визначення типу видання і зазначення вікової групи. Не часто надають рекомендації щодо читання: чи можливе самостійне читання книги дітьми або ж книга призначена для спільного прочитання з дорослими? Це великий недогляд видавництв і авторів, оскільки проблематика творів та методи роботи зі страхами безпосередньо залежать від віку дитини. Неможливо працювати однаково зі страхами дошкільнят, дітей молодшої і середньої школи. Це нонсенс. Бо у них і страхи різні і психологічні особливості їх сприйняття. Друга проблема саме пов’язана з урахуванням цих особливостей. Робота зі страхами не передбачає візуалізації всього списку проблем-жахів, причому таким жорстоким чином, як оголошення. Це не може перегукуватися з цікавими для дітей об'явами про програму циркової вистави, з якою автори намагаються запаралелити сюжетні ходи. Абсолютно дике враження справляють старанно складені списки страхів, які характерні для головних героїв-дітей, де хтось із них боїться вдавитися крихтою або бути втопленим у море м'ячів. Таким чином ми можемо нав’язати реципієнту нові страхи, досі йому невластиві. У обговорюваному виданні читачеві пропонують ознайомитися з таким переліком на с. 81:
СПИСОК СТРАХІВ
Вдавитися крихтами печива.
Бути задушеним.
Гупання в спину.
Влучити паням у щоку мокрими крихтами печива.
Перестати дихати.
Методу рот у рота.
Потраплянням у рот чужих крихт печива.
Утішання та розважання 12 пань.
Бути використаним замість пробного манекена.
Бути загримованим.
Щоб тебе цілували племінниці.
Щоб 12 пань гупали у спину.
Щоб Інгебігта задушили.
Щоб тебе цілували племінниці і тітки.
Танцювати.
Вчитавшись у список можна помітити неузгодженість речень, відмінків і дієслів, що категорично недопустимо, особливо у виданнях, призначених для дітей. Адже діти через текст освоюють мову, і вона має бути чистою. Квінтесенція мови – це дитяча література тону вищого ґатунку. Говорячи про підтекст зазначених страхів, то мене особисто збентежили кілька, які можуть бути притаманні чоловікові з комплексами по Фройду, але ніяк не дитині: «Утішання та розважання 12 пань», «Щоб тебе цілували племінниці». І… перепрошую… про племінниць двічі! У посиленому повторі ще й з тітками!
І найважливіше наступне зауваження – про слово як метод впливу. Не можу не відзначити про складність сприйняття тексту дорослим читачем. Що вже й говорити про дитину. Не спонукаю наближати текст до дитячого белькотання, але співзвуччя слів, структура фраз у книзі не викликають відчуття плавності, а мають опосередкований образ каменів, яких не дуже швидка вода з важким грюкотом тягне дном ріки. Жоден дорослий (експерт чи батьки) не сказали, що дочитали книгу до кінця. Мені довелося. Скажу чесно − враження різні, що й було відображено в рецензії.
Довго міркувала, чому ж так сталося? Це рідкісний випадок, коли мені доводиться писати текст, у якому є відверта критика, хоча й мінімізована. Висновок такий: необхідно пам’ятати, що типи пізнання у дітей бувають різні, і все ж найефективнішим щодо справжнього, але не хворобливого пізнання, є читання, коли дитина вбирає в себе нові факти, нові погляди з тим, щоб згодом застосувати їх у житті. Але автор книги з «корекційним текстом» не може допустити, щоб дитина після прочитаного своїх страхів не позбулася, натомість нових набула. Інакше батьки у розпачі розводитимуть руками: хто поставив цю книгу на дитячі полиці магазинів?
І наприкінці, у контексті творчості дитячих письменників, згадаємо вищезгаданого персонажа-казкаря Оле Лукойє. Пам’ятаєте? У нього було дві парасольки − для хороших і поганих дітей. І два імені. Що стосується парасольки: шановні автори, не лінуйтеся частіше розкривати добру та пізнавально-різнокольорову в своїх дитячих книгах. А щодо імені − будьте обережні, адже з доброго казкаря можна перетвориться на зловісного провідника. [ Згорнути уривок ]
|
