Олександр Апальков : Маша и Наташа : (нероман) : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Ш.І. (джерело: Літературна критика)

Літературно-критичний нарис

Твір «Маша і Наташа», вперше оприлюднений і виданий у червні 2017 року й перевиданий наступного року через високий запит інтелектуального читача, займає особливе місце в сучасній українській автобіографічній та філософській прозі. Це не просто мемуарна хроніка подорожі до Німеччини чи опис колізій любовного трикутника. Написаний на стику інтелектуального есеїзму, репортажності та психологічної драми, твір постає як цілісна панорама українсько-німецьких історико-культурних паралелей і водночас як болісна спроба самоідентифікації людини на зламі епох.
1. Жанрова специфіка ... [ Показати всю рецензію ] та стилістичний нерв
За своєю природою «Маша і Наташа» належить до жанру філософсько-есеїстичного роману-сповіді чи подорожнього щоденника (travelogue) з елементами документалістики. Проза твору характеризується навмисною мужньою стриманістю, щільним репортажним малюнком та багатим інтелектуальним підтекстом.
Діалоги героя з друзями та супутниками (Раницьким, Вольфґанґом) побудовані за принципом античних платонівських бесіди-суперечки, де персонажі виступають речниками різних світоглядних концепцій:
• Західноєвропейського раціоналізму й прагматизму (Вольфґанґ);
• Нігілістично-критичного скептицизму діаспори (Раницький);
• Екзистенційного примирення з власною землею та часом (головний герой).
Мовний малюнок твору вирізняється багатим слобожанським колоритом, іронічною відстороненістю та документальною точністю в оперуванні історико-статистичними й літературознавчими фактами.
2. Архітектура художніх образів
• Головний герой (Апальков / Оповідач): Інтелектуал, письменник, спостерігач. Він перебуває у постійній внутрішній рефлексії між спокусою комфортного європейського буття та тягарем повернення до провінційного українського містечка. Для нього чужі як сліпе захоплення Заходом, так і хуторянська самоізоляція. Його зброя — іронія, пам'ять та здатність до вчинку.
• Маша та Наташа: Жіночі образи у творі постають не просто об'єктами пристрасті, а дзеркальними проекціями двох світів. Маша — уособлення чуттєвості, легкості, безпосередності, драма настрою, дещо чеховська жіночність. Наташа — більш сувора, твереза оцінка реальності, уособлення вимогливості та тривоги за майбутнє.
• Раницький і Вольфґанґ: Інтелектуальні антиподи героя. Раницький — реперна точка євроскептицизму та політичного розчарування. Його монологи про корупцію, «гетьманську модель» влади та політичні ігри навколо України звучать пророче й жорстко. Вольфґанґ — носій німецької культурної туги (Gram), людина, яка через філософію пізнання намагається вхопити минуще «теперішнє» (Jetzt).
3. Наскрізні смислові та тематичні пласти
Твір структурно тримається на кількох ключових тематичних лініях:
1. Німецько-український історичний перетин: Автор здійснює ґрунтовний екскурс у багатовікову історію німецької колонізації в Україні (від XV століття, маніфестів XVIII–XIX ст. до витоків штундизму в Рорбаху та долі менонітів). Німеччина й Україна показані як два дзеркала, що дивляться одне в одне крізь призму воєн, переселень та ідеологічних катастроф XX століття.
2. Феномен корупції та «гетьманська модель»: Оповідач і його співрозмовники безжально аналізують витоки української політичної культури, згадуючи Івана Самойловича, цитуючи Костомарова та Біблію. Корупція постає не просто як економічна вада, а як глибинний психологічний атрибут влади та суспільного занепаду.
3. Криза культури та доля літератури: Важливе місце у творі посідають дискусії про Чехова, Гітлера, пропаганду, «літературу крові й землі», а також класиків першої половини XX століття (Томаса Манна, Музіля, Кеппена). Звучить тривожна думка про те, що сучасне телебачення й масова культура знецінюють фундаментальне пізнання світу.
4. Час і особистий вибір: Перегони зі часом, молодість, що минає, краса, яка в'яне, — ці екзистенційні мотиви пронизують увесь текст.
4. Філософський фінал: Екзистенційний вибір
Сцена в аеропорту й каплиці закриває сюжетне коло. Віднайдений текст із Другого послання апостола Петра — це не випадкове релігійне відхилення, а духовна шкала координат: від віри крізь розважливість і терпіння до любові.
Повернення героя з передвесняного Берліна до рідної Клочківки — це свідомий вибір на користь дії та причетності до долі власної країни. Цитата з Ґете про правду як палаючий смолоскип підсумовує головний пафос книги: жити без ілюзій важко, але тільки така повнота буття робить людину справжньою.
Виданий у 2017 році та перевиданий у 2018-му, твір «Маша і Наташа» довів свою часову стійкість. Він лишається глибоким, іронічним і чесним документальним свідоцтвом про шукання української інтелігенції на межі тисячоліть.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Лідія Коваленко (джерело: #АВТОРИ)

Коментар на книгу „ Маша і Наташа”

Нова книга завжди викликає певний інтерес, тим паче,
Якщо й назва інтригує. Початок цього твору Олександра Апалькова теж багато-
обіцяючий, адже рух –то життя. Та ще й у літаку до іншої країни.
Відчувається, що книга не розчарує читачів. Враження посилюється з кожною
прочитаною сторінкою. Здається, що поєднання з не поєднаним сприяє відкриттю
якогось дивного міжчасся. Бо визначити відразу напрям книги майже неможливо.
Тут ніби поруч ідуть і підтримують одне одного наукова історична доповідь і
художній роман. Так, що уже ніяк не роз’єднати ділову мову ... [ Показати всю рецензію ] і ліричні відступи.
Автор зумів вибрати вдалу форму подачі матеріалу, як щиру, невимушену,
часом дотепну, розповідь молодого, завзятого журналіста про свою поїздку
до Німеччини, зустрічі з другом і новими знайомими, їх дієву допомогу в творчих
пошуках істини. А тема дослідження серйозна й неоднозначна.: багатовікові
економічні й політичні зв’язки німецького й українського народів, їх вплив на життя нашої країни.
Чимало конкретних фактів представив автор, взятих із історичних джерел,
які стали йому доступними. Тож книга не лише захоплююча, але й пізнавальна.
Це доводять і розділи з промовистими назвами: „Мовою документів”, „Княгиня Ольга
і Отто Великий”, „ Мазепа і німці”, „ Німці в Україні „ – поетапно в різні періоди.
Також: „ Українці в Німеччині”, та ін.
Звісно, розважать ліричні відступи: „Мова про безсмертя”, „Гонки з часом”,
„ Про небо та думки”, „ З щоденника”, „ Розмови про літературу”, „Про розумних
та мудрих”, та ін.
А де ж Маша і Наташа? Та який же роман буває без цих ніжних створінь?
Це ж як вигорілий степ у літню спеку! Ось і тут ці бісові чарівниці таки зачарували
головного героя. Та видно, автор не дуже суперечив. Ну, то хай буде й так!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Светлана Брижицкая (джерело: Друзья журнала "Склянка Часу*Zeitglas")

…Новая книга для меня всегда интрига. Герой отправляется в далекие земли германские на поиски ответа на вопрос о появлении первых немцев/варяг на территории нынешней Украины. Но, не только это увлекает героя…
Давно уже доказано о влиянии природы и особенностей климата на формирование общих черт, храктеризующих тот или иной народ. Вот и житель Германии Раницкий убежден, что «люди выросшие в одном ландшафте, имеют в чём-то одинаковые характеры». Раницкий проявлен явно как более разбирающийся в тонкостях отличий темперамента от характера, чем его супруга Наташа/Гретхен — «хохлушка» с поэтической ... [ Показати всю рецензію ] «славянская душой», которая не хочет жить в Укране, откуда она родом, ибо там «дико и холодно», а ещё безмерно пьют.
Стоит обратить внимание на мудрые диалоги на о-о-очень (sic!) разноообразные темы Раницкого — бывшего боксёра, добошира — и главного героя о соборности, о национальном самосознании и национальной истине, о холокосте, о «голубых» и «оранжевых», о правде и войне, о Черчилле, Гитлере, Сталине, о немецкой душе, о современной живописи, о ремесленничестве в искусстве, о взятках, о коррупции, о революции, о немецкой литературе. Воистину, писателю надо обладать многими знаниями и суметь их переоосмыслить, чтобы вот так, на первый взгляд, играя подвести читателя к познанию истины и задуматься над прочитаным. Задуматься над тем, что «вся история наша – непрекращающаяся резня, где временами бывает мир»; над обезличиванием, потерей индивидуального («все европейцы так добивались небрежности в одежде, что добились единообразия»). «Не пей так быстро кофе – это же не водка»… и тут бессознательно как вспышка: не спешите принимать важные решения на основе лишь услышанного. Подумайте! Учиться надо на своих ошибках, тогда и будет толк в учении! «В Европу, брат-дядя, надо входить по самые Нидерланды, свободно. Не обременяя себя пылью предрасудков», — ну, это просто бомба для нашего нынешнего непересичного! Да как же это без предрассудков!? Рассовых, возрастных, бытовых! Сколько денег и энергии вложено олигархами в СМИ, чтобы в массовом сознании сограждан циркулировало мнение, основанное не на фактах и не на опыте, а усвоенное из недостоверных источников и воспринимаемое субъектами как безусловная истина, не требующая подтверждения. Вот, вещает вам чловек «с именем» и при власти — верьте! Верьте! Тут уже не до рассудка!
Действительно, автору очень хорошо удалось передать взаимоотношения украинско-немецкого еврея Коли Раницкого с бывшим соотечественником.
Обособлено представлено истории об экономике Украины 1990-х и начала 2000-х, о роли варяг в истории Руси и в последующие столетия в Украине, о роли Германии в подготовке революции в России (речь о Парвусе), о войне Германии с СССР, о Власове и Крыме. Автор частично высвечивает все эти темы и резко их обрывает, давая тем самым импульс читателю далее самому все для себя выяснить.
Обращает на себя внимание запоздалое прозрение Хорста, бывшего солдата фюрера, стремившегося освободить мир от большевиков и евреев; завоевать Украину как «хлебную сокровищницу Европы». Спокойствие, правдивость и открытость его суждений поражают. Тут же и о помощниках-неарийцах, служащих у немцев «в обслуге, по контракту». Повод ещё раз осмыслить вопрос борьбы украинцев за государственную независимость.
В конце концов вечно косящая от выпитого «ближневосточная принцесса» Маша, а также вечно умеющая радоваться жизни здесь и сейчас Наташа не могут изничтожить стремление героя к скорейшему возвращению в его милый душе «провинциальный украинский городок», где большинству не до искусства. Но именно там, в этом городке, «где жизнь протекает извечно медленно», он может быть самим собой, творить и действовать как подсказывает совесть. Многовековое апостола Петра: «Покажите… в братолюбии любовь», — вот то действие, что убедит окончательно автора, героя и вообще всех.
Четкий сюжет, полное отсутствие экзотики: обыкновенные для героев, соответственно проживания и жизненной ситуации, имена, еда, поступки и тому подобное. Но, это эссе о мудрости. Это всем нынче необходимо. Читайте книгу и узнаете больше.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Сумирний Іван (джерело: Клуб Поезії)

Далеко не прагматичні видіння

Про книжку О.Апалькова «Маша и Наташа», ZeitglsVerlag, 2017.

Думки не завжди легко приборкати. От і я не хотів нічого писати про названу книжку. Прочитав та й квит. Так мені гадалося. Втім, не так сталося. Вже декілька разів повертався до певних глав цього, як назвав його автор, «не роману». Чому повертався?
Тому що ця книга просякнута живими громадсько-політичними та соціологічними сюжетами не такого вде далекого минулого. Минуле це переповзає у наше сьогодення і лізе-повзе у майбутне. Червона нитка книги – взаємовплив історії «нещасних випадків» та тяги одне ... [ Показати всю рецензію ] до одного німців та українців. Звісно, не обійшлося у цьому творі без євреєв. Не вдуваючись до цієї теми, вона занадто розлога і потребує окремої статті, хочу поділитися своїм бажанням порадити цю книжку іншим авторам Клубу Поезії. У першу чергу прозаїкам. Тоб то тим читачам, які мають обмаль часу, але – палке бажання залишатися у курсі сучасної літератури красного слова в Україні.
Адже пригоди «Маши та Наташи» не якийсь маргіналізований олітературений сегмент частини українського суспільства, що бовтається у сучасній Німеччині як гівно в ополонці (події здебільшого розгортаються у Берліні, Франкфурті та Гладбаху) і далеко не прагматичні видіння доцільності глобалізації, яку можна вже відчути і у нас (тут і тепер), а саме життя. Із його майже вже здичавілим нарцисизмом персонального, групового та національного характеру…

Тож, раджу Вам, друзі «Машу и Наташу».

[ Згорнути рецензію ]