|
Подих морського вітру : роман
Антон Борисенко
— без видавця,
2017.
— 187 с.
— м.Київ. — Наклад 0 шт.
Жанр:
— Пригодницьке
— Молодіжне
Анотація:
Продовження роману «Босоніж зеленою травою». Події розгортаються влітку 2013-го року, коли герої приїжджають до Криму відвідати давніх друзів Ясновида та Соломію, але в поселенні нікого не застають. Натомість знаходять записку, яка попереджає про несподівані грандіозні події в усьому світі. Герої спершу не розуміють про що йде мова, але пророчі слова потроху починають набирати ознак реальності.
Читачеві слід бути обережним, бо як і в попередній книзі автора, тут присутня велика кількість пропаганди любові, миру і доброти.
Книгу можна скачати: http://dyvosny.dreamwidth.org/
|
Лінк із зображенням книжки:
|
...за межі пансіонату, через прохідну, по доріжкам парку та плетивом вулиць, чалапали шльопанцями аж до піщаних пляжів добре нагодовані обивателі. У темних окулярах, при панамах, тягли з собою барвисті сумки, парасолі, рушники. По дорозі їм зустрічались продавці лакованих мушель, магнітів, чашок, амулетів, клеєних корабликів, на яких красувався напис «Крим-2013». Торгували тут і солодощами – чурчхелою, рахат-лукумом, смаженим у цукрі мигдалем. Були і ятки з фруктами, в одній з яких, а саме тій, що пропонувала персики, лежали у затінку прилавку, на застелених пледом дерев’яних палетах, між ящиками ... [ Показати весь уривок ]
з товаром, двоє молодих людей. Вони були в легких строкатих сорочках і з кількома фенічками на зап’ястях. За викладеними пірамідкою персиками, Маня і Гриця їх ледве помітили.
- Ви там спите, чи що? – постукала по прилавку жінка. – Ви думаєте, такі ледачі, щось таким чином продасте? Моя вам дружня порада, щоб щось продати, ви маєте зустрічати покупців весело та радісно, з надвеликим бажанням услужити та готовністю пилинки здмухувати з них.
- Цікаво, чую голоси,– ледь поворухнуло губами одне з цих дрімаючих створінь. - Невже це до нас?
- Та до вас, до вас, до кого ж ще?! – знову пролунав Манькін голос.
- О! Ура! Це просто хтось прийшов!– навдивовижу бадьоро вискочило з-під прилавку перше із створінь, це був на вигляд хлопець, який з посмішкою аж до вух, але при цьому не розплющуючи очей, продовжив. – А то я вже був подумав, що з розуму зійшов, уявляєте? Чую голоси. Жах просто. Ми ж до речі саме на вас і чекали. Так що пан чи пані хочуть?
- То ви продаєте персики, чи як?
- Не вірте нікому, хто так говорить.
- Як «не вірте»?А що ж ви тоді тут, біля персиків, робите?
- Знімаємо порчу.
- З персиків, чи що? – посміхнулась Маня.
- Не тільки з них, - спокійно повідав той. – Але і з інших частин тіла також...
- Тобто? – не зрозуміла Маня.
- Ну, тобто отворот-приворот, всі діла. Лікуємо, до речі, майже від всіх хвороб, - завірив хлопець, і після невеличкої паузи, спитав. - Ну, а ви чим займаєтесь? Бо якщо ми все ж ділимось власними хобі…
- А, я зрозуміла. Ви так жартуєте. Ну, гаразд, припустимо, що це смішно. Скажіть ліпше, в яку ціну ваші персики?
- Все ж таки, вас цікавлять більше персики. Гаразд. Песики у нас коштують тридцять гривень кіло.
- Скільки-скільки? – не повірила Маня. - Чому так дорого? Це точно персики?
- О, ви теж підозрюєте, що це щось не те? – таємничо промовило створіння і, все ще із заплющеними очима зробило жест, наче поглянуло у різні боки, так немов перевіряючи, чи не має поблизу когось стороннього, хто би міг підслухати. - Я от теж казав Зоряні, що це може інопланетні яйця якісь такі. Волохаті.
- Ти ще про нектарини розкажи, - нагадало інше створіннячко, а це була вже на вигляд дівчина. Вона все ще лежала на палетах і ледь стримувала сміх.
- Так, до речі, - пожвавішало перше, - якщо вас не надихають волохаті інопланетні яйця, то у нас є такі самі, тілько лисі.
- Грицю, щось мені не подобаються ці продавці, - пробурмотіла Маня і одразу ж дорікнула хлопцю. - Ви хоч очі все ж таки розплющіть, коли з вами старші розмовляють!
- Та без проблем. Одненьке вам підійде? - промовило створіннячко і щурячись поглянуло лише одним оком на звироднілих покупців.
- Ти це бачив?! Ні, ну ти це бачив?! – закудкудакала Маня. - Це ж нахабство!
- А це вам! - вигулькнуло друге створіннячко і вручило Грицькові висушену степову травинку.
- Мені? – спантеличено, взявши до рук рослину, видихнув підстаркуватий чоловік.
- Авжеж вам! Від мене. З любов’ю.
- Справді? – ще більше розгубився він.
- Так, від щирого серця, - кивнуло створіння.
- Гриця, що ти робиш?! – вибухнула Маня. – Навіщо це сіно до рук береш?! І взагалі, на кого оце дивишся?!
- Ні на кого я не дивлюсь, - одразу засоромився Григорій, на що молода пані весело розсміялась.
- Йдемо звідси! – скомандувала до Гриці Маня і потягнула чоловіка за собою. – З таким відношенням до людей, вони ніколи нічого не продадуть.
- Ну, що ж, у кожного свої бажання, - знизало плечима перше створіння, вже розплющивши обидва ока.
- Мань, я не дивився на неї. Чесне слово. - виправдовувався Грицько, викидаючи степову травинку і слідуючи за дружиною. - Ти ж сама бачиш, вони обидва психи, шахраї, гіпнотизери… [ Згорнути уривок ]
|
