Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
|
|
|
Дім для Дома
Вікторія Амеліна
— Видавництво Старого Лева,
2017.
— 384 с.
— м.Львів. — Наклад 2000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-617-679-416-5
Жанр:
— Романи, новели та оповідання
— Родинна сага
— Міське
Анотація:
Смішний пудель на ім’я Дом розповідає нам історію родини — старого полковника та кількох поколінь жінок. І пес, і люди почуваються ніяково у невеличкій львівській квартирі, де жив раніше... Яка різниця хто? Камені не розкажуть. Або розкажуть — якщо маєш собаче чуття. Та хіба є історії, які допоможуть — полковнику зі сходу України чи хоча б його псові — нарешті відчути себе вдома у Львові 90-х? Здається, до чужої скрині вже ніколи не підібрати ключа. Вже ніколи не відпустити штурвал винищувача. Ніколи ні пес, ні стіни не приймуть нових господарів. Але буває, чужа таємниця виявляється й твоєю також. І, можливо, героям цієї історії таки вдасться віднайти дім.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
| Рецензія |
|---|
|
27.09.2017
Автор рецензії: Анастасія Герасимова
(джерело:
BBC Україна)
Вікторія Амеліна "Дім для Дома"
Видавництво Старого Лева
У своєму романі Вікторія Амеліна поєднала відразу кілька літературних трендів - родинну історію та наратора-тваринку - вийшло мило, інколи щемко. Та й про 1990-ті цікаво почитати з висоти вже минулих літ. Оповідачем є пухнастий розумака - пудель Домінік, якого скорочено називають Домом.
Для нього, як для кожного порядного собаки, хазяїн є найголовнішою людиною у світі. Але станеться так, що Дом не виправдає сподівань господаря, не зарекомендувавши себе мисливцем на качок. Тому, чи за якихось інших причин, його віддадуть до колишньої дружини ... [ Показати всю рецензію ]
хазяїна.
У Ціликів Дом опиниться в тісній львівській квартирі, де живе аж шестеро людей. Пес весь час чекатиме на господаря, а поки той не їде, розповідатиме історію родини, яка теж все ніяк не зрозуміє, де ж її дім.
Радянське минуле, бандитські 1990-ті, Помаранчева революція, Львів, Донецьк, Пітер, далекі міста, що пахнуть морем і бензином, друзі та вороги, нові можливості й мрії - все це з'явиться на сторінках твору Вікторії Амеліної, дуже людяному, хоч і поданому від собаки. [ Згорнути рецензію ]
|
|
27.09.2017
Автор рецензії: Ганна Улюра
(джерело:
lb.ua)
Сімейний роман. А головний герой цього роману – той, кого в літературі останні років п’ятнадцять воліємо не бачити, не чути і, якщо вдасться, не пам’ятати: радянський Львів.
Але ця книжка взагалі не про час, вона про місце – точніше: про одну львівську квартиру. В якій був жив Лем, до речі, а нині живе сім’я полковника-«східняка» Цілика. А ще – про те, як силові поля Львова (де)формують окремо взяту родину. Точніше: групу людей, котрі за звичкою вважають себе родиною. Люди в світі Амеліної взагалі вправно собі та іншим брешуть – за звичкою. Тому цю історію розповідає нам не людина, а пес – королівський ... [ Показати всю рецензію ]
пудель Дом. Більше того: мертвий пес, бо уже в першому реченні повідомлять, що розповідач відійде у кращі світі в розпалі сюжету.
Заплутала вас? Так і планувалося.
Позаяк в романі Амеліною кожна думка, рух, намір героїв спричиняє розгалужені ризоми реальних і альтернативних подій. Всі пов’язані з усім, всі від усіх залежні – причину і наслідок не те що відокремити одне від одного складно, їх впізнати буде нелегко. Все як в житті. Якщо в «Високому Замку» Лема була скриня, в якій зберігалися щасливі дитячі секрети, то в «Домі» ця скриня відкриється – і там будуть страшні дорослі таємниці. Це не метафора. Скриня насправді стоїть в тій львівській квартирі, і її насправді відкриють. В цій прозі (напрочуд притчево-алегоричній) взагалі дуже мало метафор. Спробуй пометафоризувати досхочу, коли світ буквально описаний через запахи! (Пес же говорить, все ок).
То ж: хочеш знати відповідей – будь до них готовим. Або мовчи і не питай зайвого: так і живуть герої «Дома», так нам його і читати. «Бо треба, псино, якось тут виживати. Cічеш?».
Дві сестри – Тамара і Оля, обидві розлучені. У обох є дочки – Марії. Живуть із батьками: Великою Ба і полковником. У цих шести є історія, у кожного – своя. Відставник із жорсткою посттравматикою і захованим на дачі літаком-винищувачем (старий полковник – однозначна письменницька удача). Росіянка-домогосподарка, «мати-сира-земля», яка ще від 70-х намагається прижитися на Галичині. Нікому не потрібна тиха алкоголічка. Колишня учителька, яка кидається у вир дикого бізнесу 90-х. Потенційна, ба майбутня емігрантка. У однієї з малих взагалі проблем вище голови – ще крихіткою повністю втратила зір. Кожній тварі – по парі. Навіть відсутні татусі дівчат – теж «паруються» у своїй відсутності.
І тільки Дом на цьому ковчегу – самітник, бо ж «заєць», без квитка тобто. Власне, тому він є неупередженим свідком та ідеальним розповідачем.
Чи болить собакам проблема політичної нації та добровільно обраної ідентичності?
А Дом-то взагалі дефектний щодо «призначення»: народжений мисливцем, полювати не здатний. «Усі герої вигадані, пес справжній» – чомусь, мені здається, в цьому перепосиланні до роману Амеліній ідеться не про літературних героїв. [ Згорнути рецензію ]
|
|
|
|
